Павло Шевченко - Волоцюги
Куди там полотну Ботічеллі: витончена грація викоханого тіла, розкішне, вогненно золотисте волосся, хтиві, налиті соками бажань, груди (на жаль, прикриті клаптиками купальника), гріховні відкриті вуста, полум’яні очі, що навіть на сонці палали манливим вогнем… Цнотлива розпусниця… Здавалося, її запахами, еротичним магнетизмом, від якого паморочилося в голові й наливалося у шортах, переповнилося все довкілля.
А коли пішла, провокативно, але цілком природно виляючи стегнами, - вирватися з її зачарованого (кум би сказав - сучого!) енергетичного поля вже було неможливо. Та й не хотілося…
Богиня виявилася україночкою Іреною, що за “липовим” запрошенням і скінченою візою працювала заробітчанкою ось тут, над морем, у торговельному комплексі “Ахави”. Багата ізраїльська фірма не тільки пристойно (як для наших) платила, а й надала працівницям окремі чистенькі кімнати. Через три дні Мишко й забрав звідти щасливого, сп’янілого від любощів Антона. Що потім, під час розмови з режисером Борюсиком ніяк не міг второпати: чому саме він “створений” для написання сценарію про таємні операції ізраїльської розвідки проти мусульманських терористів…
Утім, чого кривити - за столичний салон частково довелося заплатити кредитом, узятим у банку під заставу його будинку. Та Антон Омелянович, на посивілу голову якого протягом життя так і не впала жодна дармова копійка, навіть у думках не пошкодував про свою “лебедину пісню”. Це ж через нього, його триденне безумство в заробітчанському хоспісі Ірену поперли з “Ахави” (принаймні, так вона сказала, з’явившись раптово у Києві). Та й салонні справи золотоволосої красуні, від природи талановитої у всьому, схоже, йшли добре. Вона ніби справно, як і передбачалося договором та Антоновою генеральною довіреністю, повертала із зароблених статків банківську позику (бач, яка - не дозволила йому самостійно докурликати до кінця!).
Моя ти бджілко, Ірено, Іреночко… З нею він забув різницю у віці, втому душі й непевність тіла, а от її улюблені парфуми “Агент-провокатор” та номер телефону - пам’ятав.
Антон узяв з тумбочки апарат, що своїми стилізованими під старовину формами нагадав побатькові “самої” директриси “Інтердизеля”, і набрав дев’ятизначне число.
- Вы обратились в столичную службу “Эскорт”, добрый день, - мило затарахкотів на другому кінці автовідповідач. - Рады приветствовать вас - представьтесь…
- Антон… Веремій,… головний редактор, - випалив колишній подорожник.
- После сигнала мы с удовольствием примем ваш заказ… Дежурного оператора звать Жизель…
- Здравствуйте, Антон, - мило зашурхотіло після паузи у слухавці. - Можете называть меня просто…
- Даруйте, але… мне нужна Ирена, моя, то есть, ваша Ірена, Афро-дитовна, - продовжував пливти на своїй хвилі Антон Омелянович, аж гіпсова нога сіпнулася.
Та на тобі! Щось там гапликнулось, заникалось, а за мить… чоловічий голос “мило” повідомив:
- А она у нас больше не работает! І кинули трубку. Аж дзявкнуло.
Треба ж було так пошитися в дурні з номером мобільника! Невже “поробила” та подорожня повія?
Може воно й на краще - навіщо Афродіті бачити свого Гермесика в такому безпорадному гіпсовому стані. Скульптура ще не готова.
* * *
Тільки-но відчинилися масивні дубові двері квартири, Людмила Сталінітівна стрімголов кинулася мимо Галини, ледь не промахнувшись зі спантеличеною господинею своїм звичним “цьомцьом”.
- Ой, більше не можу - прямо зараз упісяюся! - роздягаючись на ходу, гостя рвонула до туалету та потрапила на кухню. - Галю, після ремонту в тебе й туалет перемістився!
Подруга схопила гарячу Людмилину руку й потягла до дверей навпроти.
- Слава тобі, верховний Зевсе! - з полегшенням видихнула гостя і, оголивши сідниці, плюхнулася на унітаз, продовжуючи разом з джинсами спускати до колін неслухняні стрінги. - Ху…
Десь знизу, з глибини унітазу обізвалося якесь чудернацьке плямкання - ніби собака спрагло хлебтав воду, а за мить - підсилений невидимими динаміками чоловічий голос:
- Вітаю тебе, моя володарко! Vivat…
Людмила Сталінітівна Перун не була готова до такого брутального втручання в її правильне особисте життя, з останніх краплин волі перервала солодкий струмінь, спробувавши було швиденько піднятися з фарфорового витвору часів пізнього Ренесансу. Та завирувала вода - ніби спустили злив бачка, потім щось похапцем сьорбнуло, і сідниці, мов присоски, намертво прилипли до кришки унітазу. В туалетній кімнаті… попливла чарівна мелодія Равеля. Її улюблена мелодія з “Болеро”, витвору генія, що зумів в одному творі передати всі відчуття любовного акту…
- Я хочу тебе, моя володарко, I want you…
Щось явно вусате - ті завзяті вуса нестерпно лоскотали її оголене лоно, переповнене свіжою кров’ю, занурилося гарячим подихом до найпотаємніших глибин її хтивого єства… Тремтливе жало Змія, всепоглинаючі хвилі передчуття, неземна безпоміч… “Треба кричати, кликати на допомогу - ґвалтують!” - промайнуло в затуманеній насолодою свідомості…
За мить з грудей вирвалося інше - могутнє, безгрішне, фінальне…
Двері до туалетної кімнати відчинилися, і у просвітку з’явився бездоганно грецький профіль обличчя господині, готової вибухнути сміхом.
- Вибач, моя володарко! - подруга вже не стримувала своїх емоцій. - Не встигла попередити - це моє ремонтне ноу-хау! Ну, як!?
- Щось я дуже зашвидкою стала! - по-дівочому грайливо підхопила Перунша, розморена Равелем. - Ну, Галино!
Вона мимохідь кинула погляд до глибин ґвалтівника, та там нікого не було. Потягла серветку - зі скриньки знову знайомий чоловічий голос:
- Вітаю тебе, моя володарко!
- Подруго, у тебе тут справжня комп’ютерна Камасутра!
- Не треба - герої цілком реальні! - Артем’єва залилася сміхом так, що на її очах виступили сльози. - Так би мовити, віртуальна, але реальність! І знаєш, хто там наразі чергує в унітазі - наші політики!
Вони перекинулися ще декількома легкими жіночими непристойностями, і Людмила Сталінітівна взяла себе в руки. Часу обмаль, справи - он мобільник розривається від пропущених дзвінків.
- Добре, що зайшла, - випередила Перуншу Галина, видать, припекло. - Можеш собі уявити: у моїй передвиборчій команді - знову зрадник!
Перекинувся на сторону бандюків - щоб він узагалі перекинувся! Люся, не повіриш: а достойнішої заміни під рукою немає… Зрозуміло, потрібен досвідчений, а головне відданий вовкодав з гострим пером і світлим розумом. “Пише добре не той, хто добре пише, а той, хто добре думає!” - видала сентенцію, явно заготовану для спілкування з мас-медійною братією, така ж, як і Перунша, кандидатка в народні депутати.
У Людмили Сталінітівни, на подив подруги, не знайшлося готової відповіді. Мовляв, у самої далеко не повний комплект цього творчого матеріалу.
- Подумаю, - якось непевно пообіцяла вона і перейшла до своєї домашньої заготовки.
- Галю, є серйозна розмова, - розпочала здалеку Перунша, що означало: проблема справді архіскладна. - Під загрозою - весь наш стратегічний проект екстракорпорального запліднення! З Грецією - усе згідно з контрактом, а от поставки яйцеклітин єврейських дівчат-рецепієнтів до України обміліли майже до нуля. Ізраїльські партнери - я вчора з ними зустрічалася - зовсім безпорадні.
Бачте, останнім часом у них з цим - “затягують гайки!”. Кур’єр, сволота, злиняв! Пробувала послати іншого, - так він відразу попався ще при проходженні паспортного контролю. Навіть не попередив, гадина, що декілька разів відвідував сусідні арабські країни. Для ізраїльських спецслужб - це гірше зеленої ганчірки!..
Галина ще не знала, чим конкретно можна зарадити спільній справі, та всередині вже вирував знайомий мисливський азарт. На карту ж кинутий не просто комерційний проект на кшталт її горілчаної імперії чи виборчих політичних проектів. То так, забавки - аби гроші були! А от ідея, вважай, особисто підказана Людмилі, частинка Великого плану - екстракорпоральна реформація її знесиленого степового краю, - це…
Звичайно, роки, темна невидима сторона Місяця, що так довго не бачиться жінкою, летять мов “дим-димок від машин”. Утім, вона й зараз безстрашно кидається у зрілість (яка чудова пора!) - ніби перед нею знову бігова доріжка шкільного стадіону чи заплутаний лісовий маршрут спортивного орієнтування. У 16 років - абсолютний чемпіон України з цього виду “задоволення”! Біг, знайомі блаженство, захват від досконалості й сили свого організму, дару енергії, насолода вітром, станом особливої дзвінкості свідомості…
Скільки не намагалася привернути Людмилу на вранішні лови природою, бодай, у сусідньому парку, - ні в яку. Замкнулася на своїх трьох “б”: бізнесі, колишньому “бичкові” Вікторові, такому ж егоїсту-синочкові - батечку № 2, - і хоч кілок на голові теши! Чоловіки мають бути для жінки у кращому випадку лише дружбанами, союзниками чи колегами, у гіршому - спаринг-партнерами, з бігу… Близькість, чуттєвість, кохання - слова, придумані Орфеями для прикраси власного сексуального потягу - приємної чоловічої розваги та природного задоволення фізіологічної потреби.
