Павло Шевченко - Волоцюги
Розговорився з бідовим океанським дівчиськом, що затято торгувало на пляжі в’язкою дешевих брязкалець. Виявилось - заміжня. Океан, пісок, пальми, краса, гармонія - а любов, “чоловіче начало”, вибачте, секс у вас є? Он дивишся Болівуд, читаєш мудрі камасутри і вєди - серце радіє!.
- Яка там любов, який секс, - квітково защебетала напіванглійською молодичка. - Чоловіка мені вибрали астрологи і батьки, - не люблю я його, бачити не можу. Так усіх нас вибирають…
Секс - воно ж також не вміє і не може, п’є з ранку до ночі свій аракс. Нещаслива я… та що поробиш?
What to do?
Міняйли у Храмі природи… І що характерно - не одинокі: у радгоспі “Комсомол”, наприклад, те ж саме. Інтернаціонал, одначе…
Чий бог має нести відповідальність за “посудини і помийниці”, вселенське занехаяння ЖінкиМатері, хіджаби-покритки, масовий дородовий геноцид дівчаток - насінинок Людства? Територіальні Брахми, Вишни, Шиви, Аллаhи, Саваоти чи “ніби наш” вселенський Ісус-Авалокитешвара?
Хто перший “умиє руки”? Хто затушить розпалену пристаркуватими жрецями холодну громадянську війну чоловічого й жіночого начал? Хто віддасть Богині Богове?
Веремія декілька разів “підмивало” якось усетаки отак взяти й - самовпевнено крикнути на увесь світ, та ще й у повний вголос: “я”, ну, тобто ми! Та саме у цей історичний момент збивали з пантелику ще мудріші думки. Жінка первісно, від народження, Космосу, наділена духовними якостями більше, ніж чоловік? Так! Якби жінка правила сьогодні світом, усі сфери життя вже давно просякли красою, спочуттям, любов’ю, розумінням? Жінки розуміють світ інтуїтивно, вони витриваліші, довше живуть, менше хворіють (принаймні, до менопаузи)?
Урешті, первісно стать дитини в утробі матері - жіноча! Усього за дев’ять, а то й сім місяців саме там повторюється вся еволюція Людства! Ех, жаль, що в авторів Біблії не було під рукою бодай старенького діагностичного ульразвукового апарату. І Перунша туди ж: фа-фа, ля-ля, а свою ООН - Організацію Об’єднаних Недолюблених так і не створила!
У жінки значно більше сексуальної енергії.
Янь - чоловіча миттєвість - як сірник: спалахнула й погасла. Жіноча - Інь, мов свічка: поки розгориться - роса очі виїсть. Зате світить довго! Якби захотіла - мов порохотяг до останньої краплини висмоктала б зі слабкого чоловіка все сміття: волохате, чорне, грубе, тупе, скажене, зарозуміле, пихате, егоїстичне, нетерпляче, вузьколобе, неотесане, показне, матюкливе, байдуже, безпорадне, боязке, безсиле…
Кохайтеся, чорноброві! А що насправді роблять - ну, згідно з мудрою теорією кума: пиляють дрова!
Дай сексу волю - заведе в неволю. Не дай - наверне до печер, головного болю або ж тероризму. І це при тому, що у кожному Янь задля рівноваги й гармонії світу мудра божа природа заклала пристойну частку Інь. Майже 50х50, фіфті-фіфті: здатності кохати, любити, зоріти добром, світлом, красою, зливатися в одне ціле, перетікати, доповнювати одне одного, запалювати свічку, світити разом і довго. “Ти не йди від мене, без тебе я - половина. Я тужу за тобою - частина мого “я” в тобі. Є в нас щось - воно нас єднає, воно вийшло зі світу “я” нашого й дивиться пильно на нас, то воно нашими очима дивиться на нас, щоб ми у ньому краще пізнали себе, “ти” і “я” - “ми”, і в нашому “ми” - значить “сва”…”* Язичницька єдність “Янь-Інь”, святих чоловічого й жіночого начал, - невже ця насінинка реального зв’язку енергій людини й Космосу закладена й до його матриці, - дрібної київської мурашки? Що так затято й далі переймається своїм самотнім “я”. Намаганнями бодай перерахувати персональні волохаті лап ки-милиці. Інстинктивно захистити власну територію під Сонцем. Повірити чужій Надії на хоча б “десятину” реінкарнованої Жінки в місцями милосердному “мужчині” Христовому…
________________
* "Мага-Віра".
Оце так еволюція-регресія, волоцюга пристрастей! І ти диви - скільки себе не “чистив під Леніним”, - його малий командирський катер “Стрижекстрім” усе збавляв хід, тягнув на дно волохатого чоловічого комфорту-ескорту…
А одного разу, коли вони “попливли” на Адріатику, Ірина врешті помахала ручкою і залишилася на березі Чорногорії. Мовляв, донечка виросла, ти - не пропадеш, а в мене тут купа термінових справ - па-па, мій котику! Вона завжди сприймала світ у форматі такої собі задачки, котру неодмінно (й обов’язково!) треба було вирішити. Під себе, своє відчуття і пиху, - речі, незбагненні для чоловічої мотивації. При цьому примудрялася бути щасливою. На своєму жіночому святі життя. І ясне сонечко сховалося за хмаринки… Може заїхати якось до того Монте-негро, тобто Чорногорії - ну, по дорозі? Хоча б одного разу послухатись матір, Тетяну Харитонівну… “Тойота-Кемрі” вже під’їжджала мимо двометрової огорожі до воріт його орендованого саду. “Що за чортівня?”. Новенькі, добротно зварені металеві ворота лежали на землі, - покалічені, вирвані по живому з дюймових завісів. Кинувся до недавно зведеного модуля-складу - те ж саме, ні одного полінця від заготовлених до відправки яблуневих євродров.
Один Тайсон винувато виглядав із такої ж, але вцілілої євробудки.
Вкрали, звична справа. Мудро казала колись кума Морозиха, царство їй небесне: який замок не вішай - усе до сраки. Майже по-біблійному, від Еклезіяста - марнота марнот і усе на вітер…
Де набрати майстрів, які б вели тебе по життю за руку - мов малу дитину, до самої смерті - твого дня народження? Як хоча б трохи по-язичницькому реінкарнуватись, чи, бодай, місцями “екстракорпорально запліднитись” від Жінки-Матері, бажано своєї? Святий Дажбоже, Трисутність світів…
Підійшов на довгому цепку пес, лизнув у щоку, мовляв, даруй, так сталося - what to do. Не треба було прив’язувати.
Але ж живий сад - уцілів!
Веремій присів на пожовклу траву під найближчою старою яблунею. Легкий вітерець ледве гойдав останні травинки літа і одиноке стебельце дикого маку. Його невеличка, дивом уціліла голівка, хиталася мов маятник хронометра.
Нахилив стебло додолу - на долоню впала одна єдина чорна цяточка й така ж, сп’яніла від опіуму, мурашка. Намагався взяти насінинку - ніяк, воно таке крихітне! І диви - у цьому крихітному, беззахисному, легшому за подих вітру дивовижно живуть закодовані мільйони років еволюції його сімейства! Предки, могили, таїни основного Бога - Сонця, початок, середина дороги, кола сансари, Інь-Янь, Янь-Інь…
Дасть Бог, перезимує і весною потягнеться до світла пагінець.
За літо виросте потужне стебло, здивує світ чарівна квітка, довершена розумна голівка.
У якій народяться сотні родичів.
Крихітних макових насінинок.
Що берегтимуть велику таїну людства.
І смакуватимуть п’янке молоко з коржами на свято православного бога Маковея.
У них зірчаті пряники жертовні,
Вони без маку не спечуть коржа.
Тут і діжа в них, наче місяць вповні.
У них і місяць сходить, як діжа*.
Утім, яка зима, весна, літо, осінь - Космос не знає такого відліку часу і часу узагалі. Космос, Океан, Абсолют, Бог, Мати-Земля - лише змінюються.
Та й “наркоманти” зелену голівоньку можуть зрізати…
Київ-Шрі-Ланка-Індія-Ізраїльрадгосп “Комсомол”- Київ.
_______________________
* Ліна Костенко. “Скіфська Одіссея”, - авт.
Зміст
Майже інсайт… 5
Midlle of the road…. 126
Колами сансари… 240
This file was created with BookDesigner program [email protected] 22.04.2009
