Павло Шевченко - Волоцюги
Ніжно, красиво і справді трохи сумно… Проте щось не второпаю: як можна було жити в тілі живої поетеси й водночас - працювати живим президентом горілчаної фірми? - не втрачала здорового глузду Перунша.
- То в нього спитай… Я дуже хотіла нею бути…
Маячня! Перунша глянула - по обличчю піддослідної подруги текла скупа жіноча сльоза.
- Люсю, я втомилася, і він сказав відкритим текстом - не люблю… Нема мелодій… Тече вода ка-ла-мутна, чого я така-я смутна… Літри, декалітри спирта… І за лірти буду бирта…
- Галю, Галю, зупинись! - перехрестила подругу перелякана Перунша. - Ще трохи - й до квартального звіту дійдеш! Ой, горечко: як же тебе вивести з того бісового трансу? Полковнику Мавароді!
Книга Раймонда Моуді, на щастя, знайшлася під рукою. Людмила Сталінітівна вже без пауз, підглядаючи до книжки, взялася навіювати:
- Ти більше не хочеш говорити!
- Ні, я хочу й буду говорити! - знову прийшла до тями колишня трипільська сарматка, делоська амазонка, королева Франції Ганна Ярославівна, вона ж Леся Українка, Ліна Костенко.
- Не треба, я тебе прошу! - плюнула Перунша на всі гіпнотичні настанови доктора Моуді. - Вертайся додому, назад, тобто вперед, тобто назад, у своє нинішнє життя! Що-що, тебе не пускають скорботні шевченкові Катерина і Марія? Яка ще махновська анархістка Маруся!? Куди тягне - на трибуну Верховної Ради!?..
Ой, боженьку, геть заклинило - що ж там усетаки треба наговорювати!? “Відчуй, як підсвідомість відділяється від минулого й вертається до тіла. Поступово, повільно. Входить у тебе, як рука в рукавичку… Галю, відчуваєш? Ти вернулася у своє тіло. Повільно - голову вправо, вліво, ворухни пальцями, три рази (ти тепер умієш рахувати?) глибоко вдихни. Раз, два, три…”.
Знесилена й геть розбита Артем’єва гепнула мов торба з кістками, на оксамитову скатертину, столу, зачепивши лобом кришталеву кулю. Та крутонулася дзигою, і повільно, з регресивними паузами покотилася до краю. За мить уся вілла здригнулася від потужного вибуху. Гострі скалки й уламки кришталю зі свистом пролетіли над головою напівмертвої Перунші, а за тим прямо на її очах перетворилися у зграю крихітних жаб і мишей. Вони безпорадно, мов на льоду, ковзали на кахельній підлозі камінної кімнати, намагаючись якомога боляче ущипнути одне одного. “Свят-свят - “Батрахіомахія!”…
Трохи оговтавшись, Людмила Сталінітівна дотягла обм’яклу післядослідну подругу до дивану, кинула під неї простирадло і тремтячими руками взялася стягувати фірмові джинси “Лесбос”, - хай перепочине. ”Оце тобі пере-людія! - вовтузилася Перунша з неслухняним замком-блискавкою, впіймавши себе на думці про сороміцькі “дівочі” плани, що мали б реалізуватися подругами опісля спіритичного сеансу, під завісу сьогоднішньої вечірки. Була в них ще одна “маленька таємниця”…
На куцому простирадльці, під оголеними сідницями непритомної Галини, розпливалася пляма свіжої крові. Бездоганні за формами ноги Артем’євої, що пройшли нещодавно повний курс реабілітації на новомодному апараті “Бела Контур”, якось потовщали й почали покриватися “апельсиновою” шкіркою. Друга стадія целюліту!
Не вірячи своїм очам, Перунша провела рукою стегнами сарматки й наткнулася на глибокий рубець. Звідки? Ввімкнула ближнє світло - від стегон до колін - суцільні синці!
- Полковнику Запашний, слухайте уважно, що треба зробити, - за мить говорила телефоном відома кандидатка в народні депутати, перетворившись, як і завжди за форс-мажорних обставин, на взірець рішучості. - Отепер терміново викликайте “невідкладну допомогу”!
* * *
Усе йшло за планом.
Пункт перший - масова доставка яйцеклітин вживу, тобто всередині ізраїльських донорок-реципієнтів. Заморським діловим партнерам Перунші й Артем’євої - туристичній агенції “Кесарія” - карти в руки! Спеціалізувалися-бо на молодіжному туризмі - раз, за маршрутом Ізраїль - Західна Європа - Південно-Східна Азія - два! Коригуємо тур з поправкою на подорожню “дозаправку” в Києві, включаємо додаткове меню з одноденних відвідин пам’ятних місць “другого Єрусалима”, “прикраси в короні Греції”, - і в дамках.
Зрозуміло, усе це за вищим класом, і що особливо привабливо - ще й з оплатою. Прогулюючись Андріївським спуском, ізраїльським дівчатам доведеться хіба що попити кави в тамтешній клініці, ну, і заодно оглянутись у кабінеті гінеколога. Так би мовити, на знак подяки за спонсорську туристичну мандрівку.
Де набрати стільки й саме репродуктивних туристок? “Інсайт” раптово осяйнув - хто б міг подумати - під час подорожніх балачок з кумранським гідом пані Гуревич. Говорили про родини, дітей, мама Віра хвалилася своєю чемною військовозобов’язаною донечкою.
- Ще місяць, і у моєї Роніт, вважай, “дембель” - кінець армійській службі. - І що вони після цього роблять? - з цікавістю запитав Антон.
- На їх мові це називається “відірватися за повною програмою”! Пак, тобто, рюкзак за спину - і, зазвичай, “автостопом” по усьому світу. Я - “за”: після такого напруження дівчатка мають загоїти рани, знову стати дівчатками, бажано через нові враження у більш спокійних і мирних краях.
- От вам і потенційні туристки-рецепієнтки, - говорив солдат особливої місії вже власнику агенції, панові Гаді й уже за філіжанкою кави та півдеки неабияк популярної тут української “Хортиці”. - Відділення, роти, взводи! З грошима у вчорашніх солдаток не густо, здоров’я - відмінне, настрої - мандрівничі, усе це - далеко від дому…
- Ну, добре, але ж як мені підгадати з їх місячними, овуляцією? - розводив руками ізраїльський колега.
Маленька приватна клініка доктора Аді знаходилася в сусідньому Тель-Авіві, причому в його новому модерновому районі. Години дві їзди новенькою “Шкодою” і такою ж новенькою швидкісною магістраллю - вони на місці. Скляні глиби хмарочосів, затемнені від спекотного сонця пустелі, скрізь зелень - зрошувальна система підведена до кожного деревця, квіточки, травинки, європейські магазини, офіси, авто, ідеальна чистота - динамічна сучасна оаза!
Доктор Аді, схоже, давній партнер Гаді по спільному бізнесу, вже був у курсі, зокрема щодо того, з ким має справу. “Людина самої пані Перунші, тільки чомусь без серйозних повноважень, до медицини має стосунок лише тому, що цікавиться доказами жіночої реінкарнації Ісуса Христа. І взагалі - журналіст”. Приблизно так. Можливо, тому Аді відразу сказав, як відрізав:
- Хто, коли і скільки - можу взяти на себе, так і передайте пані Людмилі! Скажіть: туристам Індії, тобто нашим донорам, належить мати різні там щеплення - так? Я готовий їх робити, зрозуміло, за окрему плату! Гаді, думаю, при цьому в медичній картці знайдеться місце й для такої собі необов’язкової графи - ну, про жіночі справи? От тобі й банк даних! До того я особисто берусь за підбір та поставку до київської клініки звичайних клієнтів. У нас таких стражденних ізраїльських жінок, тим паче, за нижчу ціну, - хоч греблю гати.
Щоправда, виходило якось “некоректно”: національність євреїв споконвіку визначається стовідсотково по матері, а в Україні, зрозуміло, доведеться користатися яйцеклітинами українок…
- Господь простить, для чого ж тоді Судний день! - весело зауважив Гаді. Виявляється, в іудеїв є особливі 24 години на рік, коли можна тричі прочитати молитву “Кол нідре” (звільнення від попередніх обіцянок-клятв) - і маєш. Усе інше - глобалізація!
Ну, от - кінець місії. З глобалізаційним відчуттям виконаного обов’язку Антон нарешті добирався до готелю. Був вечір п’ятниці, десь близько сьомої. Місто прямо на очах почало завмирати.
Швиденько, як по команді, зачинилися магазинчики, кафе, ресторани, принишкли навіть голуби на міській площі. Антон хотів було зайти за анальгіном до аптеки, яка мала працювати цілодобово (щось розболілася голова!), - sorry! На вулиці - лише поодинокі перехожі, що до того ж розмовляли переважно російською. У вестибюлі готелю також тиша. Біля ліфта стояв одинокий скорботний портьє, який при появі Антона схилив голову й шанобливо запитав:
- Сер, вам допомогти чи ви…?
- А що… сталося?
Певно, зрозумівши, що не на того натрапив, готельний Харон-перевізник нарешті відкрив карти.
- Шабат, сер, шабат, з 19.00 у п’ятницю до 19.00 у суботу. Нічого робити не можна.
- Навіть натискати на кнопку ліфта?
- Навіть натискати на кнопку ліфта…
От що значить законослухняні глибоковіруючі іудеї! А справді - що написано в Біблії: “ І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, - вельми добре воно! І був вечір, і був ранок, - день шостий.” Вечір п’ятниці! Вихідний цілком природно починається тут з 19.00 у п’ятницю і закінчується о 19.00 у суботу (здається, ще й місячний календар має якесь значення). А неділя - це для них вже звичайний робочий день.
У нас хоч кілок на голові теши - не дотримуємося елементарних канонів. Вечір п’ятниці - навпаки, гучний завершальний акорд, “достойне” завершення трудового тижня. Індустрія розваг працює на повну силу - подвійні шоу “Свободи”!
