Павло Шевченко - Волоцюги
У нас хоч кілок на голові теши - не дотримуємося елементарних канонів. Вечір п’ятниці - навпаки, гучний завершальний акорд, “достойне” завершення трудового тижня. Індустрія розваг працює на повну силу - подвійні шоу “Свободи”!
А робочі суботи - їх встановлює навіть Кабінет Міністрів. Піст - їдять, п’ють, гуляють, Різдво - їдять, п’ють, гуляють, Розп’яття, себто Паска, Воскресіння Христове - знову те ж саме, або ще й гірше… Ганьба!
Антон тихенько дістався до номера, не включаючи верхнього світла, кондиціонера, телевізора, нишком-тишком засів до столу. Попереду чекала робота (прости, грішного): треба доопрацювати сценарій фільму про боротьбу з “арабськими терористами”. Завтра - зустріч з Борюсиком, що ніяк не втрачав надії нарешті отримати те, про що домовлялися минулого разу.
Основу сценарію накидав ще в лікарняній палаті. Робити було нічого, необачна обіцянка далекому ізраїльському дружбану мучила совість, врешті - скільки можна втікати від самого себе?
Водилася за ним така професійна звичка: дотягувати до останнього. “Цікаво усе-таки, за яким генетичним кодом вестимуть себе ті майбутні єврейські громадяни, які будуть зачаті з яйцеклітин українок?!” - як за останню соломинку схопився подумки Антон, - та ні, працювати! Чогось потягло до холодильника, переповненого напоями.
Потім припекло до туалету. І за вікном який краєвид!
Власне, чого переживати: справа зроблена, ось він, майже готовий сценарій, лежить акуратним стосиком на столі із заголовком на титулі: “Апборак, або ж Чорний камінь”. Ну, як, Борюсику, сильно! Хто такий “Апробак”? Борю, Борю, друже мій - не “хто такий”, а “хто така”! За однією із сур священного письма мусульман дивне створіння на ім’я Апборак, або ж Блискавка, було віддано Пророкові Мухаммаду в помічниці. На вигляд - це біла тварина з тілом мулиці, головою красуні-жінки і хвостом такого собі павича. Саме вона доправила Пророка до Єрусалима, де він схопився за кінець золотої небесної драбини й уперше піднявся аж до сьомої потойбічної сфери. “ Flash! ”, ”Блискавка!”, - відчуваєш, як точно, динамічно, образно!
- Ну, і що далі, - насторожено перепитав відомий режисер Борюсик наступного дня, під шумок кондиціонерів в офісі рекламного агентства, де вони нарешті зустрілися.
- Вибач, Борю, але це - не примітивний американський бойовик про славні рейди бравих морських піхотинців “у тил ворога”. Головний герой тут - Жінка, так-так - проста мусульманська жінка, яка вирішила виконати свою високу місію і виступити проти зла разом з такими ж відважними єдиновірками.
- Щось я не читав і не бачив, щоб мусульманка… Кажуть, що і Мухаммад, і Кор’ан цілком заперечують навіть жіночу душу… “Варто було усе-таки придбати той кілограмовий російськомовний Кор’ан у Кумрані, - зараз не було б проблем з аргументами” - пожалкував Антон. Доведеться знову ритися в пам’яті, згадувати… свої інтерв’ю з муфтієм України! Саме цей колишній випускник Київського політехнічного інституту (факультет вичислювальної техніки!) і вищого Ісламського навчального закладу в Бейруті свого часу привідкрив Антонові новий незнайомий світ - іслам. А в ньому - вивищену, принаймні, у святому письмі, жінку. Зокрема, мудру Хадіджу, багату вдову, яка, власне, й вивела в люди бідного майбутнього Пророка, допомогла йому стати заможним підприємцем і, водночас, набожним мирянином, своїм жіночим серцем відчувала його душевні муки. Це вона була поряд, коли ангел Джибраїл уперше закликав зніченого 40-річного Учителя стати “віщуном живого Бога”. Вона ж, дружина Хадіджа, стала “першим мусульманином” - офіційно посвяченою у віру свого чоловіка Мухаммада. За нею пішли й усі інші члени сімейства.
А наймолодша дружина - 20-літня Айша?
Пророк, якого вона сприймала скоріш як свого батька, помер на її ніжних, турботливих руках. У нього страшенно розболілась голова (ти диви, і великі від цього не застраховані!), от Айша і тримала її до останнього подиху. Коли запитали потім про звички чоловіка, вона розповідала: був лагідним, любив шити, лагодити взуття, одяг, допомагав їй по дому. Аби не забував щось важливе, вона прив’язувала йому до обручки нитку. Та якось взяв і викинув той золотий обідок геть - щоб у послідовників не з’являлась шкідлива звичка. А от із зубочисткою не розлучався ніколи…
- Борю, ти сам прикинь: чи міг такий чоловік після всього цього сказати про Жінку лихе - те, що йому інколи приписують? - увійшов сценарист Антон у роль професора Мартіна. - Муфтій якось читав мені 33-тю суру Кор’ану. Там чорним по білому написано: жінка і чоловік рівні, а в дечому вона вище чоловіка. Причому, спасіння її душі абсолютно не залежить від доброчесностей останнього. Коли у Пророка запитали, де знаходиться рай, він відповів: під ногами наших матерів. Значить, рай треба шукати десь поряд з жінкою…
А щоб зовсім добити Борюсика, точніше, спасти свій майбутній гонорар, сценарист Антон виклав останні козирі.
- Ви ж тут живете поряд одне з одним - хіба не бачиш, що священний день мусульман - також п’ятниця, і присвячується вона кому - Венері!
Улюблений зелений колір їх Пророка - це барви Світової Матері. Ісламський півмісяць - теж символ серповидних Місяця (Луни) і Жінки-Венери. І знаєш, що вони ще кажуть: мовляв, аби пізнати високу любов до Аллаха, мусульманин за Кор’аном має спочатку пройти через любов до жінки…
Щоправда, заміжньої, - це не дуже цікаво, у сценарії не буде. Вмираючи, Мухаммад віддав останню реліквію - своє волосся з голови у надійні руки саме жінки - на ймення Умму Суляйм. Інше: в нашій редакції працює мусульманка - знаєш, який клас!
Ну, що, пане режисере, - здаєтеся?
- Давай трохи хильнемо, - запропонував спітнілий Борис Абрамович Сокулевський. А коли “текіла-бум” із сіллю і лимоном обволокли нутро, продовжив уже мирно.
- Антоне, ти не подумай, ми готові жити в мирі з усіма сусідами, - аби нас не чіпали! Але ж є ваhhабісти, так звані “джама’а ісламія”, “хізбут’-тахрип, інші екстремістські угрупування - це жах!
- Борю, так у цьому весь цимус фабули сценарію! - схопився за своє гість, спітнілий від тієї ж “текіли-бум”. - Отже: місце, де розгортаються події - арабська країна; головні учасники інтриги - жінки-хабашитки, правовірні мусульманки, їх місія, - Борю, зверни увагу! - виконати волю свого великого ісламського ефіопа-учителя ‘Абдулаhа, який усе своє життя, починаючи з дев’яти літ, роз’яснював мусульманам небезпеку екстремізму.
Далі: ця група під виглядом служби супроводу реліквії великого Пророка - Його благословенного волосся - прибуває до місця дислокації терористів, під хіджабом - автомати Калашникова. Темної ночі, коли кривавий Місяць вийшов із-за насуплених хмар…
- Усе, Антоне, вистачить, я зрозумів, - зупинив розпашілого сценариста відомий режисер Борюсик. - Давай, прочитаю, а потім ще раз переговоримо, - тим паче, що маю терміново відлучитися у справах, вибач. “Темної ночі, коли кривавий місяць…”, - це супер! Тримай завдаток!
- Борю, я ж ще не розповів тобі про Чорний камінь! Спочатку він був білим, а потім почорнів від…
Усі й скрізь кудись спішать, ніби проживають на залізничних станціях. Буває, поїзд вже відійшов, а чоловік усе не втрачає надію, наздоганяє останній вагон, - ніби останній шанс встигнути на свято життя. Куди ти летиш, волоцюго Хомо, себто Homo Sapienc? От і зараз Борюсик чкурнув, так і не допивши пляшку текіли. Зателефонував до Перунші - вона також “ну, дуже зайнята”, кинула слухавку. Перебрав через півгодини - довгі гудки.
І це в той час, коли він тут сам, у чужій країні, самотньо виконує історичну, можна сказати, небезпечну для здоров’я транснаціональну місію! А якби взяли у заручники чи бомба поряд гахнула!
Глянув мимохіть на екран мобільника - жах, до відльоту залишилося півтори години! Полковнику Мавроді, таксі, хто завгодно, плачу будь-які гроші - мерщій в аеропорт!
* * *
На жаль, релігії не пояснюють, а змінюють світ. Філософи - ніби пояснюють, але не змінюють. Хіба що їх суб’єктивні вправи випадково попадають до рук мас - “колективного підсвідомого” чи малоосвіченого диктатора з біснуватим революціонером вкупі. І тоді, дивись, філософ Ніцше змінює світ разом з Гітлером, а, наприклад, такий же Маркс - з Леніним. Навіщо людина так пнеться змінити цей світ? У кожного - своя дорога, але чому вона навертає кожного до абсолютно протилежних істин?
Бізнес-політики Перунша й Артем’єва вміли і пояснити, і змінити, причому в режимі консенсусу.
Щойно захеканий Антон ступив за поріг кабінету київського офісу, Людмила Сталінітівна мовила (о Слово, ти є діло!):
- Антоне Омеляновичу, ми вдячні вам за готовність підставити плече, але все відміняється. І Греція, і Ізраїль…
- Як… усе відміняється? - у солдата особливої місії смикнулась “гіпсова” нога. - Я ж до вас прямо (криво!) з аеропорту, про все домовився, залишилося лише…
Пояснила Артем’єва:
