Павло Шевченко - Волоцюги
- Майже по-нашому: ”Нехай дівка грішить, а то не буде у чому каятися!” - зазвичай іронічно зауважив Антон. Та професор не реагував на сторонні втручання у свої павутиноподібні конструкції.
- Далі - більше. Член кумранської общини як рівний до рівних несе своє Слово в дім збирачів податків, а також… грішних “блудниць і повій”.
На очах свого шокованого гордовитого єдиновірця захистив свою дружину - колишню розпусницю Марію Магдалину і простив її гріх: “бо багато вона полюбила”. Навіть припустити, що саме таке міг сказати і зробити вкрай ортодоксальний чоловік тієї жорстокої доби - неможливо! Його устами знову раптово заговорила реінкарнована Жінка!
В Євангеліє від Хоми знову ні сіло, ні впало - зчепився з Симоном Петром: жінка рівна чоловікові! Мовляв, я сам поведу її - щоб “вона могла стати живим духом, подібним вам, чоловіки”. І слухай що при цьому ще каже: “Бо кожна жінка, яка зробить себе чоловіком, ввійде до Царства Небесного”. Окрім іншого - хіба це не прямий натяк на можливість реінкарнації-перевтілення! А далі в ньому взагалі заговорила буддистська бодхисаттва Гуань Інь: щоб там не було - він “воскресить жінку з мертвих”, тобто прийме до суто чоловічої кумранської общини, і вона займе місце серед еліти. Власне, за це вони його і…
Як це професорові вдалося ознайомитися з Євангелієм від Хоми - у Новому заповіті такого наче немає…
- Отож - викинули, а я навіть строфу пам’ятаю - 114-та!..
- Мартіне, я вже втомився від твого шпурляння каменюк у бік фальсифікаторів святого християнського письма. Біблію писали 40 авторів трьома мовами протягом 1500 років: державні діячі, селяни, військові, рибалки, релігійні учителі - навіть виночерпій царя! А ще редакторів скільки! По собі знаю: як не наступай на горло власній пісні, а бодай п’ять копійок вставиш у чужий текст. Корпоративна вселенська творчість, тобто безвідповідальність!
Ну, Лютер, блін, дістав! Знає ж бо: абсолютної істини немає, вона - не комп’ютерний косяк риб з реклами мобільного оператора. Сказавши “Це - істина!”, ми тим самим паралізуємо розум, пошуки істини. Чи не того ж досягнув його тезка, німецький монах Мартін Лютер, який на початку ХVІ століття піддавав от такому ж бунтівному сумніву папське прочитання Біблії? Мовляв, римські жреці не так розуміють Слово, його істинне розуміння - ось так і тільки так! Що з того его вийшло? Лютер отримав статус реформатора, а от його послідовники - гори трупів. У вирі тридцятилітньої війни й насилля, боротьби за інше - протестантське слово полягло тоді понад 100 000 німецьких селян! А країна розкололась на дві окремі держави.
Людям підсовують зірки, а вони хочуть планети, вимагають Автора й оригінал, вчитуються у Слово, аж очі на лоба лізуть. У підсумку отримують нову - тільки свою, скажімо, Лютеранську церкву, що знову починає писати свою протестантську Біблію. Християнство - християнам, іудаїзм - іудеям, іслам - ісламістам, кожному - його придуманий комфортний смисл, - все, професоре, крапка!..
Ніби небеса обрушилися на землю: зовсім поряд, зі страшним ревищем летіла ескадрилья ізраїльських “F-16”. Винищувачі летіли так низько над Мертвим морем, що в кабінах можна було розгледіти силуети пілотів. Потім різко, майже вертикально, взяли вверх, залишивши по собі стовп гару, а за хвилину - струсонули міжгір’я вибухом перебореного звукового бар’єра…
Початок христової ери і два тисячостоліття потому, древній Кумран і сучасна “особлива зона”, частинка країни Ізраїль, що ось понад піввіку живе у стані постійної бойової готовності, вважай, війни… Внизу, за декілька хвилин ходу стежинками мергелової тераси - обнесений колючим дротом оазис кібуцу Калія. Військові, у тому числі й зодягнені в польову форму дівчатка з автоматами, - скрізь: на території музейного комплексу, у патрульних автівках, на контрольних пунктах вздовж вузенького шосе, що петляє між прибережними пагорбами Мертвого моря.
Утім, європейця, який бодай вважає себе християнином, на батьківщині Ісуса вражає інше: тут нема живого християнства, воно почуває себе сиротинцем. Сліди далекого земного міфологізованого життя Христа є: храми, церкви, каплички, монастирі - в Назареті, Ейн-Каремі, Віфлеємі, Ярденіті, Кфар-Кані, Капернаумі, Табге, Наблусі й, нарешті, у Єрусалимі (зберігся навіть Гефсиманський сад з десятком “біблійних” оливкових коряжин). А от власне жива христова віра - хіба що на території цих туристичних об’єктів та розгублених обличчях тутешніх церковнослужителів. Місцеві жителі зайняті переважно іншими - своїми великими релігіями, пророками й богами. “Jesus Christ? Oh, hi is greate jewish-pacifist!”*.
_____________________
* “Ісус Христос? О, це великий єврей-пацифіст!”, - авт.
Вавилон!
Схоже, сучасній раціональній людині не під силу розплутати клубок кількатисячолітньої історії клаптика землі, де за дивним збігом обставин зійшлися докупи, навіть на одній Горі, відразу три великих релігії: іудаїзм, християнство, іслам. Вони продовжують жити своїм окремішнім життям, за височенними парканами канонів, іноді пострілюючи з-за них один в одного. А глобальна цивілізація - живе по-своєму. Вирвавшись на відкриті простори інформаційного швидкоплину, ери руйнації абсолютних істин, тотальної безбожної трансформації усього й уся…
Цивільна глобалізація, глобальна цивілізація!
Хитромудра божа боязнь, церква без бога, відповідальна, з презервативом, любов…
- Пора, нас чекають у Єрусалимі, - співчутливо звернулася до завантаженого книгами туриста також “наша”, колишня мешканка Ленінграда, а нині - громадянка Ізраїлю, приватний екскурсовод Віра Гуревич. - Ну, ви, Антоне, й накупили!
При відльоті в аеропорту не забудьте відшкодувати ПДВ, - чеки із собою?
Громадянинові мирної країни, у голові якого до того ж ще не розвіявся туман заплутаної кумранської історії, почулося, що йдеться про запали до бойових гранат. Слава, Богу, сіли не до БМП, а старенького БМВ.
За мить авто полишило куряву Кумрану і, притискуючись до самого краю вузенького шосе, вправно долало крутосхили Йорданської долини.
* * *
Заміська вілла пані Артем’євої - не така вже й велика за метражем, зате багата ландшафтом, відкритими терасами, басейном, вишуканою архітектурою у стилі ампір, - розкинулася на правому березі Дніпра, в елітній зоні Конча-Заспи. Влітку, та ще й у гарну погоду, господиня полюбляла добиратися сюди власним катером. У річковому порту Києва зустрічав “капітан” Зайдель, він же бойфренд Іпполіт, що незмінно по-дурному “докладав” про повну готовність усіх систем судна. І вона летіла на своєму 24-метровому “АзимутіФрідом” назустріч дніпровим хвилям, вітру, скигленню чайок та матюкам човникових рибалок навздогін!
Цього разу по воді згодилась добратися до “хатинки” подруги й Людмила Перун. Тепле надвечір’я п’ятниці, кінець робочого дня - чому б нарешті не поєднати корисне і красиве! Щоправда, боягузка Сталінітівна, як завжди, забилася від страху аж до спальної - найглибшої з чотирьох кают (“Зараз - вирву!”). А от Галині - за штурвалом, під шелест 500-сильних двигунів, на відкритій усім енергіям верхній палубі - клас!
Солідні бізнес-леді зібралися влаштувати такий собі дівич-вечір. Перунша начиталася книги Раймонда Моуді “Життя до життя”, а горілчаній принцесі на вчорашній презентації нової продукції імперії хтось-таки всунув ну дуже оригінальний презент - величезну кришталеву кулю. Мовляв, маєте справу зі склом(!?), оптом-кругообігом, а куля ніби все це символізує… Галина навіть не взяла непотріб до рук (полковник Запашний навіщо?), та коли розповіла Перунші - у тої, мов у відьми, очі запалали. І ось затишна камінна зала. Домогосподарка щойно зібрала зі столу залишки вечері - японських суш, усілякої заморської зелені, фруктів, соків і - ні крихти хліба. What to dо, що поробиш - “кремлівська дієта”.
Перунша підсунула ближче до себе - подалі від Галини глиняний полумисок зі смаженим соняшниковим насінням з Володимирського ринку і взялася за роботу.
- Значиться так, Галю: зараз ми спробуємо влаштувати очну ставку з нашим непізнаним “я”.
Мавроді, чи як його там, каже: тим минулим, яке на щодень ми знати не можемо (чи не хочемо?).
Так би мовити - регресія…
- Ой, згадала: колись у нашому селі цією регресією займалися заїжджі циганки. У сусідки Каламацької якось усі кури за те скляне віщунство виманили! А в казках полюбляють люстерка…
- Що там твоя Каламацька й люстерка! Он тибетські мудреці вдивляються навіть в озера! Дивляться, дивляться у глибину - і нате вам кіно, а то й готові рекомендації, скажімо, можновладцям.
Політика деяких держав на цьому тримається! Середньовічна Англія часів Єлизавети І сиділа на так званому обсидіановому дзеркалі, мов наркоман на голці!
- Люсю, навіщо ж я витрачаю такі гроші на зарплату і премії чотирьом радникам голови правління?!..
- Стривай, то не так просто. Як вчить Мавроді, спочатку треба розібратися у причинах, які підштовхують до пізнання минулих життів. “Чому я цього хочу? Що я очікую?” - розумієш? От тебе, наприклад, щось мучить-карає?
