Павло Шевченко - Волоцюги
Окремо, уже нонпареллю, Толік дописав: “Можливі аномалії - сектор “Прислуховування до плачу дітей вночі” не показаний на схемі через його дрібний розмір. Бажано розглядати у мікроскоп. Привіт!”.
Жарти жартами, але ж чому? Кожен сам по собі, наодинці з жінкою (особливо в ліжку), - хоч до рани прикладай. Ніжні, співчутливі, “духовні”.
А тільки вийшов із зони впливу, поплентався добувати хліб насущний або там на війну - твориться щось незрозуміле. Поклик дідів-предків, природа солдата чи прості корпоративні інстинкти самозбереження? “Ступінь моральності чоловіка прямо пропорційний мірі зануреності у стадо собі подібних”. Не даремно ж у політиків таке популярне сьогодні поняття “команда”…
Антон нашвидкуруч підхопив гру й відправив професорові свою схему облаштування мізків сучасної жінки. У центрі він поставив сектори “Мані”, “Страх втрати мані”, “Боді”, “Фейс”, “Ювілеї, свята, дні народження”. Чільне місце відвів Гландам “Я тобі казала!”, “Ти знову насвинячив (особливо, щодо кухні та кришки унітаза)”. За тим пішли “Нерозуміння різниці між бажаннями й можливостями”, сенсорний апарат на імпульсивні покупки, золото, новий одяг, листання жіночих журналів і телефабрику “Ще не пізно все змінити”. Довго думав, на яке місце серед жіночих пріоритетів поставити секс. І врешті-решт відвів йому на схемі досить пристойну, але бульку.
Майже цяточку, проте якщо добре придивитися - майже кульку чи навіть хмарку.
Наприкінці набрав курсивом: “P.S. Можливі винятки, - білявка-блондинка. Винятки підтверджують правило. Привіт!”.
М-да… Антон пропустив невеличку компанію фермерських бичків, що переходила дорогу і врубав аудісистему “Bose”. З басового сабвуфера та десятка динаміків салону вдарив по вухах придуркуватий шлягер співака-нерезидента: “Я шоколадний заєць, я подліний мєрзавец”. Поганяв іншими FM-станціями - скрізь одне й те ж, політрекламно-патріархальне: “Не зрадь майдан, бо ми його вже зрадили!”, “Зробимо заможними не громадян, а олігархів!”.
На радіо “Ера” якась жіночка сипала числами: “У нас 60 відсотків працівників з вищою освітою - жінки. За статистикою, вони приносять у сім’ю більше половини доходу. Заробітна ж плата жінки в Україні складає дві третини від платні чоловіка: 1 гривню 93 копійки за годину…”. Щось справді до непристойності дешево порівняно з…
В одному з вибалків авто влетіло у величезне криваве місиво з розчавлених колесами жаб, мишей і розсипаного зерна. Обабіч чорніло тисячами маленьких курганів закинуте необроблене поле. Знову згадався професор Фідик: може це володіння царя М’ясоїда й сина його Крохобора, а місиво на шосе - невдала нічна спроба переправити воїнство хлібогризів для нападу на підступних жаб-жінок? А раптом саме на цьому відрізку шосе, вже у наш час, за участю моторизованих Богів й відбулася вирішальна битва “Батрахоміомахії”?
Якось професор Толік давав Антону “для преси” передвиборне інтерв’ю.
- Про національну ідею пізніше, - хитрувато примружилися скіфські щілинки. - Розкажу тобі анекдот (вимкни диктофон). Жив-був собі маленький українець. Сам маленький, а тут народжується ще менший - син. Оце тобі… Виріс, женився молодший маленький українець. Народжується в нього синок, він же онук. Ще менший - і за діда, і за батька!
- Ну, блін, - спересердя каже старий. - Так недовго й мишенятами стати…
Антон мимохідь глянув праворуч і треба ж: на низенькому постаменті обабіч дороги, в будяках стояла облуплена скульптура… Артеміди. Ну, прямо як на картинці! Грецький профіль носа, повна пазуха цицьок, довга спідниця, поверху - чоловіча мисливська туніка, акуратно підібране у бублик волосся. У правій руці степова Артеміда тримала залишки заіржавілого серпа (а де ж оленячі роги?), у лівій - тріснутий пополам снопище…
Добре, що, скажімо, не Клара Цеткін, а всетаки ближче до землі - своя Колгоспниця-трудівниця. Скільки ж це їй: стоїть, мабуть, ще з 50-х років минулого століття? Натикані колись радгоспами-манкуртами скульптури різних Клар, що “у Карла украли корали”, а також самі Карли - Леніни, Кірови, Тольятті, Рози Люксембург etc. і нарешті автор - Карл Маркс зі своїм олі гархом-меценатом Фрідріхом Енгельсом - так би мовити, не витримали випробування часом. І ти диви: той же Фрідріх свого часу якось чесно попереджав про небезпеку - ще одну авантюристку, Віру Засулич! Мовляв, мадам, жодному революціонерові, який прокидався вранці, після революції, ще не вдавалося побачити того, що він насправді очікував від трудів своїх неправедних. Недослухались Орфея…
На Черкащині авто, ніби кінь древньокиївського Муромця, опинилося навпроти каменя великого Вибору. Поїдеш направо, - попадеш на Черкаси і Київ, наліво - до Києва і Черкас, прямо - до Сміли, Києва й Черкас… Величезне кільце в сосновому бору з трьома дорогами-відгалуженнями, і жодного вказівника!
Витяг з бардачка “Карту автомобільних шляхів України”. Куди не глянь - жіночі назви населених пунктів: Олександрія, Катеринівка, Покров ка, Васелинівка, Калинівка, з десяток Мар’янівок, Ульянівка (це що - від прізвища вождя (?!) чи колись поширеного на цих землях імені “Уляна”?).
Шпола, Сміла, Золотоноша, Знам’янка… Безбожна пострадянська степова Україна-мати, Українажінка… І “українки з українцями - найнещасніші на Землі люди”.
Що-що?! Повернув регулятор звуку приймача, і вухам своїм не повірив. Усе те ж мовне радіо “Ера” знову сипало попіл на голову: “За висновками професора університету імені Еразма Роттердамського пана Рута Вінховена, керівника щорічного наукового дослідження, найщасливіші люди серед 90 країн світу проживають на Мальті, а найбільш нещасні - у Зімбабве й Україні. Індекс задоволення власним життям виводився на основі репрезентативних опитувань 100 000 землян за десятибальною шкалою. Серед критеріїв оцінки - ставлення до жінки…”
Останні сто кілометрів до Києва Антон подолав майже на автопілоті. Тримав дорогу, тиснув на педаль газу, обганяв старенькі “Жигулі”, проводжав боковим зором довколишній потік краєвиду, що втікав поза вікна, кудись у підсумок. У русі й мандрах є свій особливий смуток марноти…
Цікаво, що б сказав принагідно, з приводу “національних особливостей” українців інший професор - його дружбан-волоцюга з острова Тапробан Мартін Лютер, дослідник “буддизму, Христа, сексу й “жіночого начала”? Певно, як і у переданому Антонові щоденнику, почав би про своє - велич і боговибранність Жінки… Занечищуєш, виснажуєш, недолюблюєш, не поціновуєш цю пряму дорогу до Бога - мінус друге місце!
Три професори про одне й те ж - уже занадто.
Щось підказує і йому, Антонові Веремію: пора. Попереду Київ, розкішний дім на березі озера, проте хто його, господаря, там чекає, - хіба що пес та, можливо, трішки - кіт. Це для сестри Валі таємниця (півавто гостинців для родичів надавала!), а насправді з “родичами” як у відомому грузинському анекдоті: “зовсім один”. Двоє донечок, розібраних колишніми дружинами… У першої, Ірини - своя сім’я, бачаться лише у дні народження дочки та внуків; з другою Іриною (!) - також не склалося, уся у своєму бізнесі, переважно за кордоном, дякувати, хоч зрідка спілкується з “колишнім” телефоном; третя - дев’ятнадцятирічна Ірена (!) - ну, це окрема розмова… Ірина, Ірина, Ірена… Жаннетта, Жоржетта…
Антон узяв правий ряд Столичного шосе вже в сутінках міської неонової ночі. При виїзді естакадою на Південний міст піддав газу - і раптом якась чорна тінь зі страшною силою кинула тритонний “Краузер” управо. Інстинктивно ухиляючись від удару, Антон різко вивернув кермо, і авто, проламавши відбійник мосту, з усього маху влупилося на пятиметровій висоті в опору рекламного щита. Тінь зліва, скрегіт і зойки розпоротого металу, напис “Подаруй жіноче щастя на щодень!”, пральна машина посередині…
* * *
Здолавши автомобільні корки нічних столичних вулиць, президент компанії “Інтердизель” Людмила Сталінітівна Перун точно за графіком рухалася в аеропорт “Бориспіль”. При виїзді на Південний міст передній “Хаммер” супроводу на повній швидкості влупив у бік якесь авто, що необачно виїхало на основну смугу. Анатолій Андрійович, “новенький” водій її “Лексуса”, хотів було пригальмувати, та господиня, ніби нічого й не сталося, дала команду:
- Об’їжджай! Наші розберуться!
За декілька хвилин, уже за мостом у салоні наздогнало цвірінькання мобільного телефона.
- Що там? - ніби на виробничій планерці запитала у слухавку Перунша.
- Людмило Станіславів…но (вічно плутали її по-батькові), - біда, - доповідав явно вибитий з колії начальник особистої охорони Запашний. - Серйозна аварія - боюсь, буде багато галасу. А я не впевнений, що ми на всі сто праві…
- Не ми, а ви, - Перун скористалася нагодою поставити на місце зазнайкуватого (це точно!) відставного полковника Запашного. - Які пропозиції?
- Думаю, треба викликати даїшників, ну і…
