Павло Шевченко - Волоцюги
Антон про всяк випадок збавив швидкість.
- Каже: це твій клопіт, я хочу, щоб ти мені дав спокій! - дихнув гарячим перегаром Орфілох. - Мол, я незаймана, дала обітницю, тири-пири… Як вони уміють ламатися!
Налили по другій. Вогняна лавина 60-градусного первака напалмом обпекла слизисту порожнини рота, аденоїдів, горлянки, стравоходу й зашкварчала на сковорідці зголоднілого шлунку. Охлялий кендюх скукожився від несподіванки та за мить виплюнув на голови твердолобих чужинців пекельну соляну кислоту. “Старі пердуни, не відають наверху, що творять!”. На фланзі заметушилася спрацьована заздрісна печінка, стягуючи з усього організму воду. Несміливо пішло в хімічну атаку з’єднання ферментів-блокіраторів. Вайлувато кинувся на агресора загін антиоксиданта. Не дожену, так хоч зігріюсь…
Пізно.
Одне - занадто високий статус самогону: ніякими кислотою, тоніками, содовою чи іншою HО не розщепити таку міць (і навіщо хімік Менделєєв придумав свою “оптимальну” формулу?). Друге - частина гримучої суміші проникла до крові в обхід шлунка, і напряму блокувала комп’ютер головного мозку. Потухла ближня пам’ять, розкодовані мембрани клітин, знищена системи “SOS”, упізнавання “свій - чужий”. Зависли спантеличені підшлункова, нирки, жовч. Усе стало по фіг прокуреним легеням.
У наркотичній радості бухало лише самогубець-серце.
Через хвилин десять Антонові довелося пригальмувати. Мабуть, з останнього спрацювала аварійна система утилізації.
- Хлопчики наліво, дівчатка - направо!
Геть сп’янілий Орфілох, гадина, помочився прямо (криво!) на заднє колесо двохсотого “Ленд Краузера”. Ще б лапу підняв, волоцюга! Проте, ковтнувши свіжого повітря, схоже, отямився, і за хвилину компанія на повному ходу захоплено слухала другу серію аудіожахів.
- Ну, от, Буфаг пішов, знітившись, проте в серці його запалала образа, - спітнілий критянин витер рукавом слинявого рота. - Ну, шльондра (ой!), я тобі! І одного разу підстеріг її біля струмка, заступив дорогу. Вона витягує, сука, лука, вставляє стрілу, бабах - і в самісінькі груди!
- Я ж тебе так кохав, - тільки й встиг видихнути велетень (а за ним і Орфілох). Та й стік кровію!
Запала тиша.
- Шо вона робить далі, - Орфілох не стогнав - ревів. - Закриває отак йому очі, кидає жменьку землі на холодне тіло - і пішла собі…
Хряпнули мовчки, ніби на поминках, ще по одній - Бог трійцю любить. Третю, зазвичай, піднімають за жінок, а тут вийшло якось… Щоправда, Антон більше не пив - усе-таки за кермом. “Зараз заспівають”, згадався смішний епізод з ще радянського мультфільму “Жив був пес”. Цікаво, яку пісню затягнуть ці дивні попутники з незвичними древньогрецькими іменами? Аж нафталіном тхне… Звідки вони взялися, звідки знають Артем’єву, українську балувану Галю? Заморські партнери по горілчаному бізнесу, приїхали підписувати контракт? І ти диви, які в них недобрі, підступні, сварливі богині - страх and ужас! Ні за що, ні про що можуть замочити на місці, а вже віддатися (що ж тут такого!) - ніби на Голгофу! У нас…
У нас Жінка-Богиня - “утаємничена досконалість, продовжувач Роду, такий собі недосяжний горизонт, майже Мрія. Утім, про кого це я?…” Індуктивно-дедуктивні й літературні вправи порушив світлий образ опецькуватого даїшника, ну, дуже схожого на професора Фідика. Люмінесцентна шкірянка раптово вискочила на дорогу зі своєї засідки - придорожніх кущів, і рішуче махнула жезлом. “Знову перевищення швидкості!”.
Антон не розгубився, завченим рухом опустив руку до кишені бокових дверцят, і за мить на ходу привітав “колегу” точнісінько такою ж смугастою міліцейською паличкою. “Свої”!
За мить кинув погляд на заднє сидіння - пасажирів ніби вітром здуло. У кутку біля дверцят, під ременем безпеки, виднівся шматок пергаменту. З одного його боку Веремій прочитав: “Антоне, дружище, дякуємо за компанію і сто грам. Бійся жінок, що приносять дари. Ідеш до жінки - візьми батіг. Інакше занапастиш себе й перестанеш бути мужиком. Перестанеш бути мужиком - усе втратиш”.
Щось дуже знайоме… Невже поцупили у провокативного німецького професора класичної філософії, мирного викладача грецької мови Фрідріха Ніцше? А де ж посилання на першоджерело?
Перевернув аркуш і вже на звороті прочитав: “Інформація до роздумів. Цими степами шастають ще двоє небезпечних осіб - перевтілена грецька богиня мудрості Афіна й така ж олімпійська курва, богиня кохання Афродіта, породження морської піни та мертвого сімені відрізаних яєчок батька Урана. Друга - ще більша розпусниця, ніж усі вони разом: хитра, підступна, мстива. За нашими даними, на цій шльондрі висить мінімум чотири “мокрих” справи.
1. Моряк Нерід (пере творений на двостулкового молюска).
2. Кривий Гефест (перший її чоловік, бог вогню і ковальства, якому вона наставила роги).
3. Пастух Анхіс (скалічений ні за що в розквіті сил).
4. Красунчик Адоніс (розірваний вепром). Особливі прикмети: вродливі, віддають перевагу парфумам “Агентпровокатор”. Можуть працювати під виглядом політиків чи бізнес-леді, а також подорожніх повій.
Афродіта, за останніми даними, тимчасово перебуває на березі Мертвого моря. Істинні мотиви спецоперації нам не відомі.
Щиро твої”.
Панель приладів противно спалахнула червоним. Ну, й жере цей трьохтонник! Добре, що народні депутати натикали свої автозаправки не тільки поблизу столиці: он зелена “GOW” і не першого, а й не другого колишнього.
Поки заправляли, Антон сходив до туалету - приміщення з Трикутником (!?) на дверях. Отож…
На виході ледве не зіткнувся з такою собі нічого… юнкою. Вона дивилася якось скоса, з-під ледь піднятого плеча, довгим поглядом сірих очей з розширеними чоловічками. Розставлені ноги, напіввідкритий рот, у всьому - легка войовничість і готовність. Чорна клепана металом шкірянка й така ж коротенька спідничка, - вище нікуди. Клаптик “хрому” ледь тримався на вишитому бісером поясі з масивною пряжкою у формі корони Нефертіті й написом, викарбуваним грецьким орнаментом - “Class!”. Надмірно фарбована, пружні груди навиворіт (третій розмір мінімум!)! У руках - червона сумочка, з якої виглядала одна “нога” зім’ятої панчохи (“чулки”, згадалося тутешнє сільське словечко).
- Може покатаємося, - грайливо усміхнулася німфа-незнайомка. - Можливі варіанти, але все з презервативом, - лайф!
Після древньогрецьких богинь, - хоч як їх не кляли дружбани, якось складно було відразу врубатися не лише у швидкісну товарну пропозицію дівчиська, а й в те англомовне “лайф” (“життя” чи назва торгової марки презервативів?). “Богиня побачила його, коли він пас свої отари поблизу Трої на схилах Іди, і відразу спалахнула до нього нездоланним бажанням. “Хочу поринути у прекрасну насолоду…”. Але їй ще стало сили запанувати над собою і спершу податися на Кіпр до свого храму в Пафосі. Там вона звеліла харитам викупати її, змастити тіло олією, убрати в шати фригійської царівни, надіти золоті оздоби… І потупила очі.”.
Подорожня повія очей не опускала, з цікавістю насолоджуючись непевністю паузи з боку “крутого”, мабуть, досвідченого у зносинах з жінками, чоловіка (“аякже!”). Ні, цей грошовитий пристаркуватий кінь уже за життя натрахався вдосталь (“ну, це як сказать!”), бачте, летить до дружини (де ти, моя Промночко!), а мені знову ловити клієнта (“співчуваю!”).
- Співчуваю, мадам - робота є робота, - Ан тон з останнього подавив Зону дорожніх пригод, “щось муляло”. - Проте я дуже, е-е-е, спішуся.
Термінові справи, знаєте. Із задоволенням іншим разом, у столиці - телефон не залишите?
В авто він взявся себе картати. “От, старий тюхтій, чом би не…”. Та перед очима постала чулка, а потім - пряжка з грецьким орнаментом.
Ой…
Авто продовжувало пливти океаном теплого степу. На превеликий жаль - без дівчиська (а раптом - не Мата Харі?) і примарливих, проте таких близьких за ідеологічними переконаннями подорожників-греків. Ніяк не залишала “обіда за наших”! Ну, напилися, ну, обісцялися - все-таки дружбани!
У бардачку авто лежала свіжа роздруківка переданої е-мейлом “хохми” колишнього однокурсника Толіка. Солідна людина, професор філософії, а вперто бавився в “доросле” дитинство. І періодично надсилав Антонові всілякі “крейзі”.
Черговий його витвір стосувався схеми облаштування мізків чоловіка. За версією професора Толіка, усе виглядало так. Дві третини сірої речовини займав Секс. Далі за важливістю йшов Центр здатності водити авто з ручною коробкою передач (от, гадина!). За ним слідували Центр відданості телевізору й пульту дистанційного управління, Блок чухання в паху, Сфера уникнення (за будьяку ціну) незручних запитань про себе. Маленьке, проте важливе місце на схемі професора філософії займали Зона гострих пригод, Гланда “лівих” відмазок, Клітини прицілювання в унітаз, навичок роботи по дому, а також Зона прасування штанів і Частинки уваги до інших.
Окремо, уже нонпареллю, Толік дописав: “Можливі аномалії - сектор “Прислуховування до плачу дітей вночі” не показаний на схемі через його дрібний розмір. Бажано розглядати у мікроскоп. Привіт!”.
