Анатолий Костецкий - Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв (на украинском языке)
-- Навiть два!
-- Тодi, як приїдете, станьте на тому, що виходить у бiк Круглика, й дивiться пильно в небо. I коли там промайне найяскравiша зiрка -неодмiнно помахайте їй: то буду я!
-- Але ж у серпнi падай так багато зiрок! Як ми серед них упiзнаємо тебе?
-- Упiзнаєте! -- загадково всмiхнувся Мiнiмакс.
-- Лi-i-зо! -- знову долинув голос Валяйка-старшого. -- Скiльки можна чекати?!
-- Вже йду-у! -- вiдгукнулась нарештi мала, взяла на руки Мiнiмакса i мiцно притулила до гарячої вологої щоки. А вiн притих -навiть не ворушився i не дихав...
Так, у цiлковитому мовчаннi, збiгла хвилина.
Зрештою Лiза випустила дракончика в зарошену траву i мовчки стрiмголов помчала через луг туди, звiдки долинав голос тата...
Всi, хто зостався на озерi, теж деякий час мовчали.
Сумний Мiнiмакс сидiв у травi, закривши свої райдужнi очi волохатими вiями, i нервово принюхувався до неба, де з кожною хвилиною прибувало зiрок.
Максим, у якого на плечi сидiв набурмосений Креня, дивився на чорну гладiнь озера, по якiй зрiдка пробiгали хвильки, наче озеру снилося щось цiкаве, i воно всмiхалося у снi.
А Рекс притулився боком до ноги нового хазяїна i застиг, наче закам'янiв. Тiльки хвiст, що безшумно сiпався iз боку в бiк короткими ривками, свiдчив, що кiт нервує.
З мовчанки їх вивiв Петько Психолог, що, мов на крилах, мчав через луг, зашпортуючись ногами у густiй травi.
-- Все!.. -- випалив вiн, пiдбiгаючи до куреня, i важко впав на землю.
-- Що -- все? -- не зрозумiв Максим.
-- Зараз... Тiльки вiддихаюся трохи, -- сказав Петько, хвилину помовчав i почав розповiдати: -- Бачили б ви Iзольду! Коли я зайшов, вона вже пакувала в ящики свої банки з грошима. Навiть на мене уваги не звернула. Ну, я їй просто вiд порога: "А що це ви робите?" Так вона аж пiдскочила: "Геть звiдси! Не твоє дiло!" -- верещить. А я їй так спокiйнесенько: "Як це -- не моє? А може, я допомогти вам прийшов? Нелегко ж лiтнiй жiнцi отаку купу грошей самiй тягнути в Товариство по охоронi природи". Тут її аж зацiпило!
"Яка природа?! Яке Товариство?!" -- верещить. А потiм: "Хто тобi сказав таку дурницю?!" А я їй: "Записочку вашу бачив, мовляв. "Заповiт" називається". Вона -- до шухляди i давай звiдти викидати геть усе. Зрозумiло, папiрця там вона не знайшла. Що тут почалося!.. Вона, мов риба на березi, хапала ротом повiтря, махала руками, наче вiтряк, а тодi колiна в неї пiдiгнулись, i вона сiла на пiдлогу. Чесно кажучи, я не на жарт злякався -- ще дуба врiже стара! Принiс їй склянку води. Цокаючи зубами, Iзольда зробила кiлька ковткiв, притихла, а потiм замогильним голосом питає: "Де-е папiре-ець?.."
Я й сказав, що у Крутивуса.
Бачили б ви, як вона побивалася!
А поки вона рюмсала та ридма ридала, я, щоб затягти час до приходу Крутивуса, розказав Iзольдi про яєчко з Мiнiмаксом.
Вона як наскочить на мене!
"Ану, повтори, вражий сину! -- кричить. -- Ану повтори!"
Я й повторив.
Тодi Iзольда майнула на кухню, вихопила з холодильника всi яєчнi запаси -- а їх було сотнi три! -- i ну трощити!
Я намагався вгамувати її -- та де там! Вона вiдштовхнула мене, замахнулася яйцем i верещить: "Не пiдходь! Уб'ю!.."
Зрозумiло, я одiйшов: кому хочеться стати яєчнею. А вона все б'є та б'є яєчка. Скоро калюжа з жовткiв та бiлкiв сягала їй трохи не до колiн! А їй хоч би що! Б'є та викрикує: "Мiнiмаксику! Ку-ку! Де ти, пустунчику, сховався?! Ку-ку-ку!.."
Отакою й застав її Крутивус з двома дружинниками, яких привiв Олег.
Вiн тiльки зiтхнув, коли побачив битi яйця, i сказав, що мiлiцiя тут уже не допоможе, а треба звертатися до лiкаря. Потiм вiн наказав дружинникам пакувати банки з грошима, а сам пiшов викликати для Iзольди "швидку допомогу".
З Олегом я попрощався там же, бо тато не вiдпускав його вiд себе нi на крок. А коли я нагадав про тебе, Мiнiмаксе, то Олегiв тато лиш рукою махнув.
Дракончик невдоволено форкнув, та Петько зупинив його:
-- Не сердься! Олег передавав тобi вiтання i страшенно жалкував, що не може попрощатися. Вiн сумуватиме без тебе.
-- Нiчого, -- заспокоїв Петька дракончик, -- я ще повернуся до вас. А тепер -- час готуватися до старту. -- I звернувся до друзiв: -Ви трохи допоможете менi?
-- Кажи, що робити! -- загукали всi.
-- Дрiбницi! Треба розкласти невеличке вогнище. Я заправлюся вiд нього полум'ям, щоб вийти на орбiту. А там уже легше: до Драконiї я домчу за iнерцiєю.
-- Як це -- заправлюся полум'ям?! -- здивувався Креня.
-- Дивак, -- усмiхнувся Мiнiмакс. -- Невже ти не пам'ятаєш, як я порятував їхню газову плиту, коли в балонi скiнчився газ? Невже забув, як менi допомiг у цьому звичайнiсiнький сiрник?! А тут -- цiле вогнище! Та воно варте, мабуть, тисяч i тисяч сiрникiв.
-- Ну, коли справдi так, як ти кажеш, -- все ще сумнiвався недовiрливий Креня, -- то ми, звичайно, допоможемо, чи не так? -- Вiн подивився на друзiв.
-- Нема питань! -- кинув Максим. -- Не бувати такому, щоб ми не допомогли нашому Мiнiмаксовi!
-- Пхе! -- як завжди трохи презирливо каркнув Креня. -- Та коли людинi, ой, пробачте, справжньому дракончиковi чогось заманеться, то я -- перший помiчник для нього!
Навiть Рекс, поки що мовчазний, нявкнув i нашорошив вуха ще бiльше, наче хотiв сказати: наказуйте -- все зроблю, що знадобиться!
А Петько, цей хитрун i пройдисвiт, щоправда -- вже колишнiй, раптом кинув:
-- Та чого це ми стоїмо. Поговорили -- й до роботи!
I всi вiдразу зрозумiли, що таки справдi треба негайно допомогти дракончиковi...
Декого, може, й подивує, чого це здiймати такий переполох через якийсь там хмиз для вогнища, навiщо стiлькох пiдключати до цiєї справи -- i людей, i кота, i птаха?
Що ж, нехай такий розумничок добереться пiзнього вечора до якогось озера, де береги поросли кошлатим очеретом, а вся iнша мiсцина навколо -- буйнотравний луг!
Не зрозумiли?
Так от, нехай отой розумник спробує у лузi при озерi назбирати звичайнiсiнького хмизу бодай для невеличкого багаття!..
Але якщо навiть у такiй скрутнiй ситуацiї за дiло беруться справжнi друзi й однодумцi, -- всi перепони й перешкоди щезнуть!.. I в травi, i в водi буде вам i хмиз, i все iнше для вогнища!..
Зрозумiло, що вже через кiлька хвилин над озером спалахнуло невеличке багаття. Максим, Петько, Креня з Рексом та Мiнiмакс посiдали навколо, i кожен задумався про своє, найдорожче i найпотаємнiше, вдивляючись у мiнливий i загадковий вогонь.
Максим думав про те, як йому пощастило: адже тепер вiн своєчасно завершить свою наукову роботу, зробить вагомий внесок у науку. А може, за допомогою своїх нових друзiв -- Рекса та Кренi -- ще й видатне вiдкриття здiйснить!.. Жаль, звичайно, що Мiнiмакс вiдлiтає, а то б i його Максим дослiдив. Щось його, коли бути вiдвертим, трохи беруть сумнiви: чи справдi все так i є, як розповiдає ця крилата ящiрка, схожа на викопного iгуанодона? А втiм, на свiтi бувають i не такi дива...
Щасливi Рекс та Креня думали про зиму, що була вже не за горами, i про те, як гарно й затишно їм житиметься у доброго й надiйного Крутивуса. А ще кiт мрiяв навчитися у Кренi розмовляти людською мовою. Тодi вiн ще себе покаже!..
Петько думав про те, що тепер вiн нiколи в життi не хитруватиме, аби дiстати грошей. Адже Крутивус дуже серйозно переговорив з батьком, i той дав слово честi бiльше не пити, а стати нарештi порядною людиною. I ще дiльничний сказав, що батько хоче повернутися до Петька та його мами...
А Мiнiмакс думав про те, що через деякий час -- уже зовсiм-зовсiм скоро! -- вiн побачить Драконiю i зустрiнеться з такими ж, як i вiн, дракончиками. Думав вiн також, що неодмiнно повернеться на Землю, коли настане його час, i розшукає своїх друзiв, яких щиро й назавжди встиг полюбити...
I про що б кожен не думав у цю мить, всi однаково думали, як гарно, коли дуже й дуже рiзнi, зовсiм несхожi мiж собою i, здавалось би, несумiснi живi iстоти -- люди, кiт, птах i навiть дракон! -чудово розумiють одне одного i можуть бути справжнiми щирими друзями!..
Та ось Мiнiмакс, який сидiв найближче до вогнища, ворухнувся i зовсiм тихо мовив:
-- Пора...
Вiн пiдсунувся ще ближче до багаття, довгастим язичком лизнув полум'я, вихопив кiлька яскравих жарин i, не кривлячись, ковтнув їх. Тодi вiдбiг у темряву i вже звiдти гукнув:
-- Прощавайте! Лечу!
-- Прощавай, Мiнiмаксе! -- загукали дружно Максим, Петько та Креня, а Рекс тiльки голосно й проникливо нявкнув, бо поки що не вмiв говорити, хоч усе чудово розумiв.
Друзi побачили, як iз трави, де сховався Мiнiмакс, вихопився слiпучо-бiлий язик полум'я. За ним -- iще один, i ще...
За мить вони злилися в потужний яскравий струмiнь, що знявся вгору i перетворився на вогненну кулю, яка почала швидко-швидко вiддалятися в небо.
Скоро куля зробилася маленькою, злилася з зiрками Чумацького Шляху -- i розтанула помiж ними...
У цей час на балконi у мiстi стояли Олег з Лiзкою i до болю в очах вдивлялися в серпневе небо, густо засiяне зорями.
"Невже так i не побачимо Мiнiмакса? -- з тривогою думали брат i сестра. -- Невже так i не помахаємо йому?"
Раптом над горизонтом з боку Круглика вони помiтили яскраву зiрку, що швидко прокреслювала небо.
"Невже -- Мiнiмакс?!" -- блискавкою майнула у дiтей думка, i вони мiцно схопилися за руки.
