Анатолий Костецкий - Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв (на украинском языке)
-- Ой, як цiкаво! -- вихопилося в Лiзки, очi якої аж свiтилися в пiвтемрявi халабуди. -- Майже так, як у наших космонавтiв!.. А далi, що було далi?
-- Коли дракони долетiли до сузiр'я, вони знайшли там невеличку планетку, дуже схожу на Землю, й оселилися на нiй.
-- Як же ви там живете?
-- Точно я поки що й сам не знаю, -- вiдповiв Мiнiмакс, -- бо в нинiшньому своєму виглядi там ще не бував. Адже в мене закладено тiльки головну iнформацiю вiд попереднього дракона, який перетворився на яйце, з якого з'явився я. А мiй попередник, на вiдмiну вiд мене, не вмiв бiльшати чи меншати, а мiг лише робитися невидимкою.
-- Отже, -- втрутився в розмову Креня, -- кожен дракон може щось таке, чого не може попереднiй?
-- Так, -- кивнув Мiнiмакс. -- Щоб ми менше сумували без прабатькiвщини -- рiдної Землi.
-- Максику, -- раптом тихо промовила Лiзка, -- виходить, i ти перетворишся на яйце?.. -- I оченята її враз наповнилися слiзьми.
-- Виходить, так, -- посмiхнувся дракончик. -- Але станеться це не так уже й скоро, принаймнi для мене. Адже на Драконiї, куди я повернуся, час iде зовсiм не так, як на Землi. У вас пройде мiсяць -у нас столiття, у вас день -- у нас рiк. Тому й живемо ми, за вашими земними вимiрами, дуже довго. До речi, випробування, якi чекають на мене пiсля повернення на Драконiю, триватимуть аж до початку вашої земної весни... -- Тут раптом Мiнiмакс замовк i крiзь вiконечко поглянув на небо.
-- Що ти там побачив?-- спитав Олег.
-- Дивлюся, що вже вечорiє: скоро менi готуватися до старту.
-- Як?! -- вихопилося в Лiзи. -- Ти вже кидаєш нас?
-- Так треба... -- зiтхнув дракончик, бо вже встиг страшенно прив'язатися до цього симпатичного дiвчатка. -- Адже мiй iнкубацiйний перiод кiнчається. Отже, тiльки-но небо вiзьметься зiрками, я зорiєнтуюся по них i полечу.
-- А ти не можеш лишитися в нас? -- благально зазирнула дракончиковi у вiчi Лiзка.
-- На жаль, нi, -- вiдказав Мiнiмакс. -- Я мушу повернутися на Драконiю. Та й люди ще не готовi спiлкуватися з нами.
-- А ми?! -- вигукнув ображено Олег. -- Хiба ми не люди?
-- Звичайно, люди, -- заспокоїв його Мiнiмакс. -- Але ж не всi такi, як ви... Та ви не побивайтесь -- я неодмiнно повернусь: адже я теж маю перетворитися на яйце. А ми це робимо виключно на Землi.
-- Коли це ще буде! -- зiтхнув Олег.
-- Не так i довго чекати, як тобi здається, -- мовив Максик i хотiв ще щось додати, але в садку несподiвано хруснула гiлка i щось важке гупнуло об землю.
Всi, хто був у хатинцi, вибiгли в садок.
Перед ними на травi пiд яблунею сидiв i злякано потирав забиту спину... Петько Психолог!
-- Як ти сюди потрапив?! -- наскочив на хлопця Креня. -- Шпигуєш за нами?
-- Ти не дуже, -- вiдмахнувся вiд птаха Петько. -- Сам донедавна таким же був.
Креня ображено замовк -- а що вiн мiг сказати? -- та Олег насунувся на Петька i грiзним голосом наказав:
-- Ану, розповiдай, що почув!
-- Все, -- пiдвiвся нарештi Петько Психолог. -- Але я нiкому не скажу! От вам слово! -- Вiн ударив себе в груди. -- Менi вже так набридло моє життя, що годi й казати.
-- Що саме? -- не зрозумiв Олег.
-- Ну хiба менi потрiбнi отi грошi, що я у вас виманюю? Та нiзащо в свiтi! Але батько -- ви ж знаєте! -- нiяк не кине пити, от i ганяє мене на всякi заробiтки, щоб йому грошi добував, -- Петько опустив голову й гiрко схлипнув.
-- А ти не давай! -- вихопилося в Мiнiмакса.
-- Еге ж, не давай! Так вiн тодi менi я-ак дасть!
-- Треба поговорити з Крутивусом, -- запропонувала Лiзка. -- Нехай побалакає з твоїм батьком.
-- Уже балакав, -- махнув рукою Петько. -- Батько весь час обiцяє кинути, а потiм знов починає... Ну що, берете мене до своєї компанiї? Я таке знаю про Iзольду, таке-е!
-- Без тебе знають, -- стрiпнув крилами Креня.
-- Може, й знають, та не все, -- заперечив Петько. -- От, скажiмо, про банки: що там у неї?
-- Грошi, -- кинув зневажливо Креня.
-- А синуля її чим займається?
-- Дурить людей!
-- А от i не тiльки! -- зрадiв Петько. -- Вiн постачає матусi яйця -- сотнями!
-- Ну то й що? -- не зрозумiв Креня.
-- Ага, я ж казав, -- не знаєте! -- переможно усмiхнувся Петько Психолог. -- А я все вистежив, поки тинявся без дiла. Так-от, щоб знали: нiякi в неї не свiжi яйця, а звичайнi магазиннi. У неї весь холодильник ними забитий: Бобчик привозить, коли по квiти приїздить. Ночами вона змиває з них нашатирем штампи, пiдiгрiває трохи, а тодi продає, як щойно знесенi, тепленькi, уп'ятеро дорожче! А назбирає пачку грошей -- i в банку!
-- Про банки ми вже чули, -- перебив Креня. -- А таке ти бачив?-Птах видобув з-пiд крила пом'ятий папiрець i поклав його перед Петьком.
Друзi схилилися над папiрцем, i Олег вголос прочитав... заповiт Iзольди!
-- Звiдки це? -- здивувався Олег.
-- Я роздобув! -- гордо повiдомив Креня.
-- Стривайте, -- раптом перервав розмову Мiнiмакс, який досi мовчав i про щось зосереджено думав. -- Здається, я зрозумiв, як потрапив до вас!
Всi обернулися до нього.
-- Мабуть, яйце, в яке перетворився мiй попередник, потрапило разом з iншими яйцями до Iзольди, а вона й продала його вам!
-- Точно! -- пiдскочив Олег, та враз спохопився: -- Але ж на шкаралупi зоставався штамп. Чому вона його не змила?
-- Дивак, -- усмiхнувся Мiнiмакс, -- ти ж бачив, що штамп не змився навiть в окропi! Мабуть, Iзольда подумала, що ви не помiтите, -- от i пiдсунула вам яєчко iз штампом! Не пропадати ж добру.
Олеговi стало трохи прикро, що його так ошукали. Але ж завдяки цьому випадку вони зустрiлися з Мiнiмаксом! Заради цього можна знехтувати образою.
Раптом Креня спитав:
-- А як же твоє яйце попало до Iзольди?
Всi знов глянули на дракончика.
-- Сам не знаю, -- розвiв переднiми лапками Максик, та враз ляснув себе хвостом. -- Здогадався! Мiй попередник приземлився десь поблизу, а коли вiдчув, що починає ставати яйцем, почав шукати затишок -- i набрiв на курник Iзольди.
-- Так, напевне, й було, -- погодилися всi, бо iнших пояснень не знайшлося.
-- А що робити з оцим? -- показав Петько на заповiт.
-- Треба поспiшати, -- заметушився Креня. -- Iзольда може помiтити, що папiрець зник: я його витяг крiзь задню стiнку шухляди, яка вiдвалилась, -- i переховає грошi в iнше мiсце.
-- Я її затримаю, -- запропонував Петько, -- а ви бiжiть до Крутивуса.
-- Домовились! -- кинув Олег. -- I ти, Креню, з нами.
-- Нiзащо! -- жахнувся птах. -- Тiльки не я! -- Вiн усе ще побоювався мiлiцiї.
-- Тодi я з Кренею гайну до озера, -- запропонувала Лiзка. -Познайомлю його з Максимом та й Максика скупаю: онде вiн весь у пилюцi. А Олег нехай бiжить до Крутивуса.
Всi погодилися з малою, i вже за мить кожен мчав у своїх справах.
10. СТАРТ МIНIМАКСА
Над озером стояла вечiрня тиша. На Лiзку, Креню та Мiнiмакса вiйнули духмянi пахощi лугових трав. Вода в озерi ледь срiблилася, i раз по раз у маленьких чорних, наче полакованих, хвильках спалахували вiдблиски перших зiрок, що вже засвiчувались на небi.
Лiза пiдбiгла до Максимового куреня.
-- Оце так гостi! -- вийшов з куреня аспiрант-сторож разом iз щасливим Рексом, який уже встиг полюбити нового хазяїна. -- Ну, що новенького?
Перебиваючи один одного, друзi розказали Максимовi про все, що сталося в селi.
-- Дiла-а! -- тiльки й мовив Максим, вислухавши їх. -- Що ж, я з радiстю залишу в себе Креню. Гадаю, ми з ним станемо друзями. А коли я поїду, вiн зостанеться пiд опiкою Крутивуса, i нехай тодi смiливо заводить собi сiм'ю та виховує дiтей. Тепер його вже нiхто й нiколи не покривдить.
Креня не знав, як i дякувати!
Потiм Мiнiмакс довго плескався в озерi, форкав носом i ляскав крильми та хвостом по теплiй i лагiднiй, мов парне молоко, водi, а Лiзка бiгала берегом i, як мама, гукала:
-- Максику! Далеко не запливай -- небезпечно! Максику! Вилазь iз води -- застудишся!
А коли дракончик нарештi вибрався на берег та обтрусився, наче цуценя, Лiза насухо витерла його подолом фартушка й посадила в кишеньку -- нехай зiгрiється пiсля купання!
Але Мiнiмакс скоро почав помiтно нервувати, видряпався iз затишної кишеньки i забiгав туди-сюди у травi, що вже бралася вечоровою росою.
-- Чого ти метушишся? -- спитала Лiзка. -- Посидiв би в затишку.
-- А ти поглянь на небо! -- вiдказав Мiнiмакс.
Всi пiдвели голови й побачили, що на потемнiлому серпневому небi дедалi яскравiше та яскравiше проступає Чумацький Шлях.
-- Значить, тобi вже треба летiти? -- похнюпилась мала.
-- Ще нi, але вже, мабуть, скоро, -- зiтхнув дракончик. -- Але ви не сумуйте за мною. Я повернусь, я неодмiнно повернусь до вас!..
-- Лi-i-зо!.. -- луною прокотилося раптом над принишклим озером, i дiвчинка впiзнала голос тата. -- Де-е ти-ии?!
-- Ой, тато приїхав! -- схопилася Лiзка, i їй на очi навернулися сльози. -- А ти ж як? -- присiла вона коло дракончика. -- Як же ми тебе проводимо?
-- Пусте, -- вiдказав той. -- Попрощаємося зараз -- i все. А ви мене з Олегом, як хочете, зможете побачити i з мiста. У вас дома балкон є?
-- Навiть два!
-- Тодi, як приїдете, станьте на тому, що виходить у бiк Круглика, й дивiться пильно в небо. I коли там промайне найяскравiша зiрка -неодмiнно помахайте їй: то буду я!
-- Але ж у серпнi падай так багато зiрок! Як ми серед них упiзнаємо тебе?
