Анатолий Костецкий - Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв (на украинском языке)
Максим Максименко не дуже вiрив в iснування драконiв, але сподiвався, що така дивовижа, як крилата ящiрка, дуже прислужиться науцi. А може, й випаде зробити якесь вiдкриття!
Але тiльки-но трiйця пошуковцiв вибралася з кабiнету-лабораторiї, як просто з-пiд Олегових нiг вистрибнув... прокатний кiт Петька Психолога!
Виявляється, вiн теж не марнував часу. Коли Олег примчав з Рексом на дачу i довiдався, що зник Мiнiмакс, то, зрозумiло, про кота вiдразу забув, а той скористався з цього i дременув на озеро.
Вiн давно вирiшив позбутися своєї принизливої ролi прокатного кота, оселитися на березi озера, ловити рибку й полювати iншу дичину, а з часом перетворитися на справжнього дикого сiамського котяру, якими були його предки до одомашнення. I ось нарештi випала слушна нагода.
Рекс страшенно перелякався, побачивши, що на нього насувається троє людей, i вистрибнув iз своєї засiдки в комишах, щоб дати дьору. Та Максим виявився спритнiшим за нього. Одчайдушним смiливим стрибком вiн догнав кота i встиг ухопитися за ланцюжок, який досi телiпався на Рексовiй шиї.
Рекс заплющив очi, прощаючись iз життям, i вирiшив битися за своє котяче право на свободу до останньої шерстиночки на хвостi.
Але замiсть нещадних ударiв кулаками кiт вiдчув нiжнi й теплi долонi, котрi заспокiйливо гладили його по наїжаченiй вигнутiй спинi й чухали за притиснутими до крутолобої голови вухами.
Кiт обережно розплющив очi -- i побачив над собою веселе й лагiдне бородате обличчя в окулярах, за скельцями яких промiнилися добрi очi.
I бiдолашний Рекс, який все своє котяче життя бачив самi лише погрози, побої та знущання, зараз сьомим котячим чуттям зрозумiв: перед ним не ворог, а друг!..
Вiн не помилився.
Сторож-аспiрант, не полишаючи пестити ошелешеного й приголомшеного кота, звернувся до нього:
-- Чого, дурненький, тiкаєш i сердишся? Я тобi лиха не заподiю. Гляньте, який красень! -- пiдняв Максим рознiженого Рекса на руки i притиснув до себе. -- От i заспокоївся, дурнику. Так-то воно краще! -Аспiрант пустив кота на траву, а Рекс, замiсть того, щоб тiкати, пiдiйшов до Максимових нiг i вдячно й вiддано потерся об них своєю великою i розумною головою.
-- Невже це Рекс?! -- не впiзнала Лiзка кота, про якого наслухалася страшних iсторiй.
-- А що, -- сказав Олег, -- вiд такого собачого життя, як у нього, будь-хто розбишакою став би. А насправдi вiн, мабуть, дуже лагiдний i добрий. Правда ж, Рексику?
Кiт уважно слухав Олега, все чудово розумiв i страшенно хотiв би вiдповiсти, подякувати за такi добрi й чуйнi слова, та розмовляти вiн поки що не навчився, тож тiльки махнув своїм пухнастим хвостищем i вдячно муркнув..
-- Слухай, -- звернувся до кота Максим, коли Олег розповiв йому про нещасну Рексову долю. -- Лишайся жити у мене! Я тут пробуду ще мiсяць, до жовтня. А коли похолодає i я поїду додому, то вiддам тебе моєму друговi Крутивусу. Згода?
Кiт аж завертiвся дзи?ою на мiсцi вiд несказанного щастя, яке так несподiвано звалилося на його багатостраждальну голову! Адже вiн, як i всi поряднi коти, кожною шерстинкою хвоста вiдчував, що пiд мiлiцейською формою Крутивуса ховається нiжне серце.
Майбутнє, щедро змальоване котовi новим хазяїном i другом, неабияк влаштовувало Рекса, тож вiн знову голосно, як тiльки мiг, нявкнув, щиро висловлюючи своє захоплення.
-- Бачу, ти згоден, -- всмiхнувся Максим. -- Тодi бiжи поки що погуляй, а ми шукатимемо дракона...
Та вiдновити пошуки їм не довелось i цього разу.
Вiд Круглика раптом долинуло гучне пронизливе виття сирен пожежних машин.
Усi чотири голови -- Максимова, Олегова, Лiзчина i, звичайно, Рексова -- водночас повернулися на звук i скрикнули: над Кругликом здiймався величезний -- пiд самiсiньке небо! -- стовп густого сiрого диму чи куряви. I цей стовп, як здалося Олеговi, виростав усе вище та вище. Причому вiн пiднiмався з того мiсця, де знаходилась дача Валяйкiв!
Олег перелякано зойкнув -- i перший щодуху помчав до села. За ним кинулась i Лiзка.
9. ВСЕ З'ЯСОВУЄТЬСЯ
Олега та Лiзку зустрiв збуджений натовп, що юрмився навколо трьох пожежних машин бiля паркану Iзольдиної садиби.
Зрозумiло, нi Максим, нi кiт до села не побiгли. Максим не спiшив розкривати жителям Круглика свою таємницю так само, як i Рекс не хотiв потрапити знову на принизливу роль прокатного кота.
Першого, кого побачили Лiза й Олег, це сусiдку Iзольду, яка гасала навколо своєї садиби i несамовито репетувала:
-- Ой, людоньки! Ой, ряту-уйте! Горю-уу!
За нею бiгав Бобчик -- то саме вiн постукав у дверi, коли Iзольда балакала з Мiнiмаксом, -- i теж кричав:
-- Мамо, спинiться! Стiйте, кажу вам!
Пожежники силкувалися зловити жiнку, але та спритно вислизала з їхнiх цупких обiймiв, бiгла до хати i тут же вискакувала назад, тягнучи перед собою то килим, то дороге крiсло, то кришталеву вазу, яку можна побачити лиш у музеї iсторичних коштовностей.
Iзольда навiть не помiтила, що виверження куряви з вiкон та дверей її домiвки припинилося так само раптово, як i почалося.
-- Спинiться, нарештi! -- гримнув на неї дiльничний Крутивус, котрий стояв тут же на подвiр'ї i з неприхованим професiйним зацiкавленням спостерiгав за Iзольдою Сократiвною, цiєю жiнкою щедрої та щирої душi, а особливо -- за речами, що одна за одною з'являлися на подвiр'ї. -- Нiяка це не пожежа, -- пояснив кругликiвцям дiльничний, -- а стовп звичайної куряви. От звiдки вiн узявся -- тут треба _розiбратись_...
Крутивус наголосив на останньому словi, бо перш за все подумав, що розбиратися треба в iншому: звiдки у такої скромної жiночки такi коштовнi музейнi речi?
Його слова трохи заспокоїли Iзольду. Вона нарештi спинилася, важко хекаючи, обiперлася на тремтячу руку свого розпашiлого червонопикого Бобчика, перевела подих i мовила, обвiвши поглядом купу добра, що безладно лежало серед двору:
-- Ой, слава богу! А я думала -- горимо.
-- По-перше, бога -- нема, як доведено наукою, -- суворо зауважив Крутивус, -- i вам, шановна Iзольдо Сократiвно, сором цього не знати. А по-друге, треба негайно з'ясувати, звiдки ця курява! -- I дiльничний попрямував було до дверей будинку, та Iзольда заступила йому дорогу.
-- Громадянине дiльничний, зачекайте трошки! -- злякано заторохтiла вона. -- Я тiльки вареннячко винесу -- на зиму готувала, -- а тодi, будьте ласкавi, дивiться! -- I вона забiгла в дiм.
Її не було хвилин п'ятнадцять. З хати долинав лиш скляний передзвiн. Нарештi на порозi з'явилася Iзольда. Вона тягла за собою важезний килим, згорнутий у вузол, де глухо торохкотiли склянi банки.
-- Давайте поможу, -- запропонував Крутивус.
Але Бобчик першим кинувся до матерi, яка чомусь вiдсторонила благородного дiльничного, i поквапливо вигукнув:
-- Не хвилюйтесь, вiн легенький! Ми його поки до сусiдiв затягнемо, аби вареннячко курявою не припало. -- I вдвох з матусею потягли килим на дачу Валяйкiв.
-- Ви не проти, якщо це трохи тут полежить? -- спитала Iзольда брата й сестру, якi тихо стояли в натовпi i з неприхованою цiкавiстю спостерiгали за дивним шарварком.
-- Прошу, прошу! -- заторохтiла Лiзка. -- Нехай лежить скiльки треба.
-- От спасибi, гарнi ви дiточки! -- подякувала Iзольда й запхала клунок з банками у куток лiтньої кухнi.
-- Так що, будемо оглядати? -- знову звернувся до Iзольди Крутивус.
На цей раз хазяйка гостинно розчинила дверi.
Ступивши в хату, дiльничний ледь не задихнувся. Дрiбна, мов пудра, курява лежала по хатi товстим шаром, лiтала хмарками в повiтрi i забивала нiс та рот. Але робота в робота, i дiльничний рiшуче взявся за розслiдування.
Вiн старанно оглянув кожну щiлинку й шпаринку на стелi, на стiнах i на пiдлозi, але так i не знайшов жодної причини, котра могла б спричинити таку жахливу куряву, що її навiть побачили пожежники у мiстi i примчали сюди.
Дiльничний вирiшив запросити до розслiдування вчених з Iнституту кiбернетики: нехай поглянуть, бо надто вже дивне явище довелося спостерiгати кругликiвцям. Крутивус чув про грязьовi вулкани, але тут iшлося про куряву. Може, у Круглику з'явився новий тип вулканiв -вулкан курний? Хто його зна... Нехай ученi мужi дослiдять це i зроблять належнi висновки, а вiн тут безсилий.
Коли дiльничний уже виходив з хати, вiн раптом за щось перечепився. Крутивус глянув пiд ноги i побачив укриту товстим шаром пилюки ворону без ознак життя.
Це був Креня. Птах наковтався куряви i знепритомнiв, бо так i не встиг вилетiти вчасно з хати.
Крутивус обережно пiдняв птаха, струсив з нього кiнчиками пальцiв пилюку й пiднiс до очей -- роздивитися. Несподiвано Креня стрiпнув крилом i розтулив одне око. Побачивши просто над собою голову у мiлiцейському кашкетi, птах, який iще не зовсiм оговтався, розпачливо подумав: "От i все! Клямка!.. А тiльки ж думав ставати на праведний шлях..." Його крило, що мить тому стрепенулося, важко обвисло додолу, а очi закрилися знов.
-- Живий! -- почув вiн над собою радiсний вигук мiлiцiонера. Цей вигук повернув Кренi сили й надiю. Вiн уже смiливiше зиркнув на дiльничного i побачив, що той аж сяє вiд радостi.
"Виходить, мiлiцiя радiв, що я живий?! А пiдступна Iзольда, значить, дурила мене?!" -- майнуло у пташинiй головi, бо, щиро кажучи, Креня сподiвався почути зовсiм iнше, щось на зразок: "Ага, розбiяко, попався! Ану, марш до буцегарнi!.." А тут, бачте, -- "живий!"
