Ірина Солодченко - Перекручена реальність
Наступного разу Ольга вже впевненіше полізла на «ніс» своєї нової «подружки». Якийсь кістлявий вояка з новоприбулих намагався присусідитися, але вона відмахнулася від нього, як від в’їдливої мухи. Уявляла, як розповість Назарові про свої пригоди, про свої прогулянки і вони разом посміються. Хоча вона так і не бачила його жодного разу від того дня народження та образи не відчувала… Творча особистість… Має інше коло спілкування: художники, скульптори… Інший вимір життя….
На “ніс” Ведмедиці дісталася без пригод, і зайшла якнайдалі… Зустріла там черговий «постій древніх людей», насипаний не більше як 10 років тому для залучення туристів, з яких таким чином стягали по 15 гривень. Ольга довго сиділа на носі своєї “подружки”, роздивлялася кораблі з човнами…
Перед від’їздом прогулялася убік Гурзуфа. Цілий день ходила територією Артеку й мала такий спокій на душі…. Атож: радість і спокій! Забула про всіх злочинців світу, їх посіпак та прибічників… Як би хотілося жити так просто, як люди раніше жили на березі моря й ловили рибу, поки не набудували тут цих безглуздих пансіонатів, піонерських таборів та санаторіїв… Наїздять сюди з понтом відпочити, підлікуватися, щоб знову потім влитися в цю страшну м'ясорубку, яку вони називають цивілізацією. Вона нікому не дзвонила звідси, крім дочки, з остраху зруйнувати свій безтурботний стан. Увесь час повторювала про себе: «Вона не заслуговує на світло, вона заслуговує на спокій».
Наступного дня Ольга сіла в автобус, який їхав до Сімферополя, а там через Одесу дісталася Чернівців. Три дні вони гуляли з двоюрідною сестрою містом і не могли наговоритися, бо дуже скучили одна за одною. Нарешті сестра всадовила її у міжміський автобус, і це означало, що відпустка закінчилася…. Додому – це знову до злочинців, прокурорів, адвокатів та їх посіпак і прибічників…
У райдужному гуморі вона втулилася на своє місце біля вікна, помахала сестрі, яка класично промокала очі рожевою хустинкою. Автобус рушив, і наша мандрівниця засунула у вуха навушники, щоб послухати що коїться у світі, поки вона від усіх відпочивала. Уважно вислухала інтерв'ю нобелівського лауреата професора Харальда цур Хаузена, який буцімто ідентифікував вірус, що викликає в людини утворення папілом і виявив, що цей вірус може призвести до розвитку раку шийки матки.Прислухалася уважніше…Виявляється, завдяки відкриттю цур Хаузена німецьким вченим вдалося два роки тому розробити вакцину, яка, хоч і не зводить ризик захворювання до нуля, але істотно його знижує. Правда, діє вакцина лише до ймовірного інфікування. Нобелівський лауреат чесав як по писаному: "Вакцина виробляється з використанням методів генної технології. Ми одержуємо порожні оболонки вірусів і за допомогою ін'єкцій вводимо їх пацієнтові. Його організм починає виробляти антитіла. Тому якщо потім відбувається зараження теперішніми живими вірусами, то ці антитіла не дають їм можливості укорінитися в здорові клітини". Нісенітниці якісь… Потягся одноманітний пейзаж і вона закуняла…
Та довго дрімати не довелося. Справа в тому, що поряд з нею сидів чорнявий заробітчанин, перед ним – його товариш, а через прохід його матір. Чого вони не сіли всі поруч, було незрозуміло. Ця купка заробітчан голосно розмовляла, а її сусіда діставав час від часу з великої сумки суху ковбасу й смердів нею до нудоти. Руки він витирав об чохол переднього сидіння. На зупинках Ользі довелося виходити з автобусу, щоб подихати свіжим повітрям. Разом з нею завжди вибігала інтелігентна жінка середніх років і скаржилася, що з нею взагалі сів хлопець з пляшкою пива. Після цих розповідей заробітчанин здавався милим та чемним.
Далі виходити на зупинках ставало все важче й важче, бо водій автобуса дорогою ще й бізнес робив. На кожній зупинці він вантажив та розвантажував якісь мітли та ящики… Крім того, він виконував роль сільського бусика, підсаджуючи всіх бажаючих. За Могилев-Подільськом у салон прослизнула худенька зморщена жіночка з сивою халою на голові й квітчастою хусткою зверху брунатного пальта. Спочатку ця добродійка стояла мовчки, а потім пронизливим й роздратованим голосом почала коментувати дії тих, хто всідався на звільнене місце. Попереду Ольги дрімала донька румуна з навушниками у вухах. В цьому автобусі чомусь ніхто не сидів поруч зі своїми, бо її батько, сухорлявий лисий волох з довгим хвостиком на потилиці, базікав попереду із своїм сусідом на всіх мовах: українській молдавській, румунській, російській… Дама з халою заходилася соромити чергового «нахабу», коли раптом пролунав голос паруб’яти: «Мамо, та заспокойтеся». Всі засміялися… З усіх боків засоромили синулю, в той час, як його матір завзято лаяла всіх пасажирів, схилившись над товаришем заробітчанина. Так вона схилялась і лаялась, схилялась і лаялась, допоки не зчепилася з матір’ю заробітчанина. І тут нерви товариша її сина висотались, і він поступився своїм місцем. Дама з халою посиділа мовчки не більш як двадцять хвилин і заходилася наново всіх паплюжити з примовками: «Людоньки, що ж це таке коїться?». Матері заробітчанина це голосіння набридло, і вона гаркнула водієві: «Даю тобі 100 гривень, тільки висади цю суку!». Заробітчанин, звичайно, заступився за матір, і колотнеча зайнялася з новою силою аж поки дівчина в чорному пальто, яка на зупинках нервово палила спльовуючи по-чоловічому, рикнула ззаду низьким прокуреним голосом: «То ви дасте спокій?!». Лемент був таким розпачливим, що на якийсь час сторони заспокоїлися.
Години з дві дійсно їхали тихо-мирно… Але для Дами з халою ця тиша була мабуть нестерпною… Чи довго мовчати не вміла, чи хотіла показати себе не скандалісткою, якою її тут зробили, вона почала ласкаво розпитувати тихим і улесливим голосом флегматичну доньку румуна, куди та їде і навіщо. Так розпитувала, начебто не вона щойно узивала матір заробітчанина шльондрою, хвойдою та сучкою. Донька румуна в'яло відповідала, а потім замовкла. Тим не менш Дама з халою все її мучила і мучила питаннями, аж поки дівчина не вибухнула: «Та відклейтеся ви від мене!».
… І скандал розгорівся ізнов. Тепер вже румун вимагав висадити Даму з халою, втім грошей не пропонував. Жінка обурилася: що вона такого робить, що всі – проти неї? «Відваліться від моєї дочки! – кричав румун чистою українською мовою. – Вона їде на лікування!». Мати заробітчанина підвищила ставку й запропонувала водієві 200 гривень за висадку Дами з халою, яка напалася на румуна: чому це він не лікується у себе в Румунії? Хтось запропонував румуну пересісти до своєї доньки, та той відмовився, напевно. щоб не порушувати правило цього автобусу, де всі сиділи не поруч зі своїми… Нарешті дівчина із прокуреним голосом із заднього сидіння знову зупинила суперечку своїм страшним вигуком: «Та замовкніть вже!».
Нарешті, всі заспокоїлися й у глибокій темряві автобус приїхав до Умані, де половина пасажирів вийшла… Дама з халою встала…. Вона стояла біля свого колишнього сидіння, на яке всілася дівчина з кошиком. З нових зайшов парубок напідпитку і став позад Дами з халою так, що їй довелося схилитися над новоприбулою дівчиною. Налиганий парубійко так наліг на Даму з халою, що та заверещала й зачала його ганьбити. Знайомий низький прокурений голос ззаду втомлено констатував: «Третій акт марлезонського балету…». Автобус гримнув, а налиганий парубчисько здивовано озирнувся: «Ви що тут всі – клоуни?». Нарешті звівся дотепер мовчазний синуля, і спробував втиснутися між сп'янілим парубійком та матір'ю. Дама з халою весь цей час верещала на втіху старих пасажирів, але десь за Уманню вони із сином зненацька вийшли…. В автобусі запанувала могильна тиша… В Кіровограді румун купив пива собі і своєму безгласному сусідові, який всю дорогу тільки його й слухав… Щиро смакуючи подробиці, румун вкотре переказував перипетії цієї поїздки.
… У рідному місті Ольгу зустрічав зять на автівці. Дорогою вона намагалася розповісти йому, як відпочила, як весело їхала додому, та розповідь не пролунала. Зять похмуро крутив баранку і навіть не посміхнувся… Без ентузіазму він вкинув дорожню сумку у її квартиру та одразу й поїхав….
4
Настала весна… Робота над книгою просувалася все жвавіше й жвавіше. Творчої кризи – як не було. Натхнення не відпускало… Почувався так, наче писав свою першу повість. Ось і зараз він бігав по кімнаті найманої квартири з цією червіньковою, вже трохи забрудненою ниткою в руках. Підсвідомо боявся розірвати її або загубити. Чомусь ввижалось, що з ниткою щезне і муза. Тому письменник вже не крутив нитку, а обережно клав її біля комп’ютера… Іноді накручував на палець і знімав лише тоді, коли йшов додому. А нещодавно придбав для свого джерела творчості порцелянову скриньку. І йому щастило: дії роману стрімко розгорталися…
…Підозра впала на Каріне, коханку Журкіна. В Каріне не було алібі. Що робила ворожка того вечора, як сталося вбивство? Дід почав стежити за нею… Зайшов начебто поворожити…. Темна кімната, ікони, таємничі слова: «Ви? Навіщо прийшли?» Коли дідуган розповів, що Журкін перебуває під слідством і наразі на підписці про невиїзд, Каріне забігала по кімнаті, змахуючи ікони додолу…. «Як він там? О-о-о-о!!! Я бажала його смерті…».
