Брати Капранови - Розмір має значення
- Розумію, що не всім тут сподобаються мої аргументи, але головне, що вони гарантовано розвіють претензії цього гоя. Ми повинні розуміти, що він поїде, а ми й далі працюватимемо разом, і варто запам’ятати кожному з нас, що саме такі мої дії позбавили нас купи неприємностей.
Куди це він, цікаво, хилить?
- Переконливість моєї аргументації базується на простоті технологічної складової підприємства, яка тільки підкреслює ефективність бізнес-рішень і значення маркетингу як стрижневої складової успіху на ринку.
Усі слухали з непідробною цікавістю.
- Справа в тому, що ми не можемо використовувати крадені біотехнології, у чому нас тільки-но звинуватили. І не можемо це робити з тої простої причини, що ми не використовуємо ніяких біотехнологій взагалі.
У кімнаті запала мертва тиша. А тоді я ляснув себе по лобі і гучно зареготав.
- Що трапилося? - нервово стрепенувся Лейбович.
Я витер сльози, що набігли на очі від сміху, і махнув рукою:
- Згадав одну схожу історію. Не звертайте уваги.
- Як це - не використовуєте технологій? - банкір явно тільки зараз второпав значення Родимчикових слів.
- А ніяк не використовують, - не втримався я. - Не використовують, і все.
- Ми просто закуповуємо готові компоненти і мікшуємо їх.
- Багато компонентів? - польський досвід багато чому мене навчив.
Родимчик трошки повагався з відповіддю, але все-таки видушив із себе:
- Два.
Краєм ока я побачив, як банкірові очі полізли на лоба, але продовжив допит.
- У кого?
- Один в Росії, в Сурґуті, а другий - тут.
- Хто постачальники?
- Місцевий - «Кан Хербз». А Росія - спецпідприємство із Сурґута.
- «Кан Хербз» - промурмотів під носа ребе. - Порошок для схуднення?
- Так.
- А в Росії? - уточнив я.
- ІТУ-14840. Тобто по-їхньому, тюрма.
- Тюрма? - чого тільки не наслухаєшся. - І що ви закуповуєте в тюрмі?
Ліон потис плечима:
- Якусь біодобавку…
- Якусь?! - на авансцену виступив банкір. - Ти сказав «якусь»? Мені не почулося?
- Ізо, послухай…
- Ти хочеш сказати, що сам не знаєш, що закуповуєш?
Родимчик із хитрою посмішкою розвів руками:
- Це і є моїм головним ноу-хау. Геніальний маркетинг! Я просто змішую два порошки і отримую маржу у двісті відсотків. Яка різниця, як вони називаються? Справжній бізнес робиться мозком менеджера, а не біосинтезатором.
- Тобто в тебе немає ніякого високотехнологічного обладнання?
Геніальний маркетолог покрутив головою і переможно подивився на мене:
- Не-ма-є. Ані синтезатора, ані жодної пробірочки.
- А що ж тоді в нас у заставі за п’ять мільйонів шекелів?
Питання прозвучало, неначе ядерний вибух. Здається, Родимчик не встиг прорахувати всі можливі наслідки своїх одкровень.
- Вітаю, - показав я великого пальця.
- Ну ти артист! - додав Каганович несподівано весело.
- А лабораторія?! - заступник голови банку схопився за серце. Ніколи не думав, що банкіри бувають настільки вразливими.
Ліон сумно похитав головою.
- Вона ж куплена за кредитні гроші!
Здається, зараз тут буде мінімум один інфаркт.
- Зачекай, Ізо, - Родимчик раптом перейшов у наступ. - У чім проблема? Я що, не повертаю кредитів? Я кожного місяця плачу тобі великі відсотки і не затримав їх навіть на день. Ти заробляєш своє? Заробляєш. А застава… яка тобі різниця, яка застава, коли я добре плачу?
Звучало логічно, але, як виявилося, не для всіх учасників розмови.
- Тільки платиш моїми грошима, - на авансцену виступив Салман Каганович. Тепер він був як ніколи серйозним. - Ти вкрав кредити, а я тепер отримую меншу долю, бо ти говориш, що платиш відсотки. Це ти добре придумав, тільки забувся, з ким маєш справу.
- Я віддам твою долю, - поспішив запевнити переполоханий Родимчик. - Я просто не встиг повідомити. У мене є всі розрахунки, і я віддам все до шекеля, ти ж мене знаєш.
- А замовлення для марсіан? - вигукнув раптом лютий, як оса, ребе. - Ти збирався робити його в себе на кухні? Я ж за тебе ручався!
Я слухав це, наче музику. Ніколи не думав, що бувають настільки здібні хлопці! Володиєвський порівняно з цим Ліоном просто відпочиває! Однак моє розслідування все більше нагадувало сім богів щастя, традиційну японську іграшку, де в середині кожного наступного бога ховається ще один такий самісінький. Цікаво, чи дійду колись до останнього?
- Ребе, ви що, не знаєте, як робиться бізнес? Хай тільки буде замовлення, я візьму кредит і куплю все необхідне, - при слові «кредит» Лейбович знову схопився за серце. - В бізнесі все вирішує маркетинг.
- Підозрюю, що ви зможете закінчити вже без мене, - подальші розборки мене не цікавили. Я тепер прагнув якнайшвидше дістатися сировини. - Тільки наостанок одне маленьке питання до вас, ребе. Ваші колеги, зрозуміло, мали підстави для підозри, але ви… Навіщо ви сунули мені ту прослушку?
- То ви таки знайшли? - рабин навіть оком не зморгнув, наче йшлося про щоденну молитву.
- Знайшов, звичайно.
- Це про всяк випадок.
- Який випадок?
- Просто ви дуже схожі на інспектора…
- Інспектора?
- Так. Інспектора з Марсу.
Я не зміг сховати здивування:
- Що, вас теж перевіряють?
- Не те слово. Сил нема. Показники міграції падають, і ми крайні, бо всіх агітуємо, а самі не переселяємося.
- Співчуваю.
Вже виходячи з кімнати, я почув голос Родимчика:
- Але я хочу нагадати, що ви всі дали слово працювати зі мною так само, як і раніше…
- Любий друже, дякую дуже, - мовив я, заходячи до своєї кімнати і бачачи перед собою рідне обличчя колеги Сагайдачного.
- За що?
- За те, що у світі є ти та твій пацієнт - терорист зі Стожарів. Він мені дуже придався в Ізраїлі для залякування місцевої мафії.
Сагайдачний був налаштований по-філософському.
- Як упіймаю його, щонайперше передам подяку.
Я заліз у мережу та ще раз передивився експертизу ізраїльських зразків: «У сировині виробництва Ізраїлю зазначених вами домішок не виявлено. Сировина виробництва Росії містить двадцять два відсотки зазначеної вами домішки».
Все правильно. Зброю проти українців виробляють у Росії. Хто б міг подумати! Принаймні я одразу здогадався про це, ще коли прочитав назву фірми «Кремл Ентерпрайзес». Кремль - вам ця назва нічого не нагадує?
Вперше я познайомився із висновком експертизи ще в Ізраїлі.
Після розмови у синагозі взяти зразки на фабриці Родимчика було справою техніки. А з потрібними матеріалами в руках я тихо і непомітно ушився. Лише господар квартири заслужив на прощальну записку: «Фімо, я сподіваюся, що, продавши мене, ви заробили свої проценти».
Постачальників «Кремл Ентерпрайзес» було двоє - місцевий виробник сумішей для схуднення «Кан Хербз» та російська фірма з міста Сурґут, у назві якої вживалося скорочення «ИТУ». Нашою мовою це перекладалося як «Виправно-трудовий заклад», простіше кажучи - тюрма. Ну, а поки лабораторія УГС досліджувала добуту мною сировину, я оселився в готелі і почав шукати про всяк випадок підходи до ізраїльського постачальника. Чесно кажучи, я одразу не повірив, що він задіяний у справі, і висновок лабораторії це блискуче підтвердив.
Що потрібно сучасному агентові для успіху, окрім, зрозуміло, виучки, технічного забезпечення та інформаційної підтримки? Правильно. Інтуїція. Це найбільш потужна зброя в наших руках. От візьмемо для прикладу Родимчика. Іще під час першої зустрічі в коридорі я не сприйняв його за серйозного гравця і, як бачите, таки мав рацію. Жалюгідний аферист, от ким виявився шановний адон Ліон. Його використовували в темну, так само як і його мафіозних покровителів, і я відчув це від самого початку. А звідки береться інтуїція, спитаєте ви. З досвіду. Інтуїція - це концентрований досвід, якщо хочете, навіть екстрагований. Досвід, що його не можна сформулювати словами, записати або навіть намалювати. Він діє безпосередньо на мозок, можливо, навіть на спинний. Але це не тільки персональний досвід кожного агента, це досвід усієї організації, досвід поколінь працівників.
Хороша думка, треба її занотувати для майбутніх мемуарів - бо колись-таки я напишу мемуари, хай би навіть секретні.
Отже, Росія.
- Сагайдачний, що ти знаєш про Росію?
- Свят-свят! - перехрестився мій колега. Він свого часу мав справу з цією країною.
- Ну, а все-таки.
- Просто так цікавишся чи по службі?
Я показав йому на екрані напис «Сургутское лесничество. ИТУ 14840».
- Зрозуміло. Тоді відкрию тобі таємницю - росіяни ведуть свій родовід від щурів.
- Від щурів? - не зрозумів я.
- Так, від щурів. Своїх предків вони шанобливо називають Пра-Щури.
- Пра-Щури?… Та тьху на тебе! Я серйозно питаю.
- Ну, коли серйозно, то ні в якому разі не пий тамтешньої водки. Це така гидота, що місцеве населення заморожує її перед вживанням, аби не відчувати смаку. Уявляєш?
- Страшне, - покачав я головою.
Сагайдачний підняв вгору палець:
