Брати Капранови - Розмір має значення
- Дякую, ребе, ви мене заспокоїли.
- А табличка, ви хочете, щоб була з вашим іменем чи з іменем того, хто принесе гроші?
- Давайте спочатку дочекаємося моїх друзів, а потім поговоримо про табличку. А ось, до речі, і вони.
До синагоги підрулював кортеж із двох автомобілів. Рабин здивовано підняв брови:
- Так це ж…
Авта зупинилися. З другого метеликом вистрибнув красень Лейбович і, підскочивши до дверцят переднього, допоміг вийти Салману Кагановичу. Старий аферист був у величезних темних окулярах і рухався повільно, важко спираючись на коштовного ціпка. Видно було, що кожен крок болем озивається у його суглобах.
Тепер я точно знав, у чиїй саме компанії зволив проїхатися мій господар Фіма. Що ж, можна було передбачити, що у старого не вистачить духу протистояти бандитському авторитетові.
Ребе здивовано глянув на мене, а я із діловим виглядом кивнув та виступив наперед.
- Чолом вам, панове! Приміть мої вибачення, я не врахував стан вашого здоров’я і завдав багато клопоту.
Ребе наздогнав мене і просичав у вухо:
- Ми ж не зможемо піднятися на другий поверх.
- Значить, доведеться пошукати, де сісти на першому, - важко сказав Салман. Попри поважний вік, слух у нього був іще дай Боже.
Якусь мить поміркувавши, рабин повів нас уперед, перетинаючи хол навкоси, потім не без складнощів проминув заставлений старими меблями коридор і врешті зупинився в невеличкій світлій кімнаті з виходом у внутрішній двір. Там працював кондиціонер, стояло два письмових столи і чотири крісла.
Всі терпляче чекали, поки Каганович дошкандибає до найм’якішого фотеля і вмоститься в ньому. «Не дивно, що злочинність в Ізраїлі неухильно падає, коли тутешні бандити добре ходять хіба що під себе», - цинічно подумав я, а вголос промовив:
- Але я не бачу нашого друга Ліона. А без нього…
- А-а, - махнув рукою Салман. - Ви його погано знаєте.
- Він затримується, - поспішив вставити своє слово Лейбович. - Може, ми поки почнемо, а він прийде.
Я широко посміхнувся:
- З кожним із вас, панове, я вже мав змогу поспілкуватися, і якщо кажу, що потрібен Ліон, значить, він таки потрібен.
Ребе сумно зауважив:
- Я маю великі підозри, що йтиметься не про спонсорський внесок до синагоги.
- Щиро кажучи, ні. Ми попросимо вас, ребе, за давньою традицією єврейського права виступити суддею у великому непорозумінні, яке сталося в нашого спільного приятеля Ліона Родимчика з дуже впливовими людьми, - попри зневажливе пхекання, яким супроводив останню тезу Салман, я спокійно повів далі. - І якщо все з’ясується у сприятливий для Ліона спосіб, я гадаю, він залюбки віддячить вам у тому обсязі, який я обіцяв, а можливо, навіть і більше.
- Ви його погано знаєте, - знову зауважив Каганович.
- Я його зовсім не знаю, але охоче познайомлюся з вашою допомогою.
Немовби внаслідок моїх останніх слів двері кімнати розчинилися і на порозі з’явився молодий хлопець із пітою в зубах. Спочатку я вирішив, що це місцевий служка, але за мить професійна пам’ять запропонувала свої послуги, і я пригадав, де його бачив. Це був той самий нахаба, який морочив мені голову біля офісу «Кремл Ентерпрайзес», і, здається, піта в роті теж була та сама.
- Шалом, панове, приношу вибачення за спізнення. Я поїхав спочатку на той пустир, а тоді з дороги довелося розвертатися. Самі знаєте, який тепер трафік.
Він коротко потис усім руки, а мою затримав:
- Вас я знаю. Ви хочете купити наш препарат. Бачите, все одно довелося звертатися до мене. Я ж попереджав, що з менеджерами у вас нічого не вийде. Запам’ятайте на майбутнє, що про серйозні справи завжди треба говорити з господарем.
- Помиляєшся, Ліоне, - сказав раптом Ізо Лейбович. - Це не твій покупець, а представник Міжпланентної виконавчої служби.
- Ні, - заперечив Каганович. - Це просто кур’єр. Кур’єр султана Брунею.
- А я гадав, що це мій спонсор, - зі свого боку підключився рабин.
- А ще, друже Ліон, я маю надійну інформацію, що він приїхав з Києва, щоб зруйнувати твій бізнес і перенести виробництво твого зілля в Україну, - додав Салман на солодке.
Останні слова важко повисли у повітрі. Скоріш за все, за них я мав би дякувати Фімі, а точніше, його візиту до салону Салманової машини.
Проте якщо хтось розраховував збентежити таким чином агента УГС, то він дуже помилявся. Я уже створив ситуацію, а саме - усі четверо зараз були переді мною. А отже тепер…
- А отже тепер дозвольте відрекомендуватися, - голосом циркового шпрехшталмейстера оголосив я. - Агент Мамай до ваших послуг.
Я повільно сунув руку до кишені, видобув назовні посвідку, розгорнув і підсунув перед самі очі наймолодшого з усіх фігурантів - Ліона Родимчика.
- Читай.
- Детектів Агенсі Інтернешенел. Агент першої категорії Мамай.
- Тю-тю! - поважливо свиснув Лейбович.
- ДАІ, - повторив я. - Ця абревіатура, сподіваюся, всім знайома?
У нас в УГС не люблять ДАІ. Вони не дуже розбірливі у виборі клієнтури і безмежно цинічні за арсеналом прийомів. Але в реальному житті доводиться співпрацювати - повірте, що для прикриття темних справ немає нічого кращого за ДАІшну корочку.
- Значить, ви точно не спонсор, - рабин єдиний у всій компанії намагався не втрачати гумор. - Плакали мої грошики.
- Я одразу здогадався, що ти не кур’єр. Але який інтерес до наших скромних персон у такої поважної організації?
Почувши ці слова, я обернувся до Салмана:
- Ви як людина найбільш поінформована у певних питаннях маєте знати, хто криється за прізвиськом Чорна Інфузорія із системи Стожарів. Розкажіть, будь ласка, громаді.
Каганович зробив губами свій коронний рух, неначе ловив вставну щелепу.
- Це відома особа. Можна сказати, авторитетна. Усі бізнесмени його поважають, тому що просто нема куди діватись.
- Терорист, - додав я від себе
Салман поважно кивнув.
- Один з найбільших відморозків у Всесвіті, попри той факт, що живе у воді температурою плюс 70 градусів, - уточнив я.
І знову кивок.
- От, власне, він і є нашим замовником у цій справі.
Салман Каганович подивився на Родимчика так, неначе бажав йому негайно провалитися до пекла. Як я тонко все розрахував!
- Зачекайте, - втрутився раптом ребе. - Він же не юдей. Скажіть мені, будь ласка, яке все це має відношення до нашої синагоги?
- До вашої синагоги ми іще дійдемо, - пообіцяв я і повільно, наче фокусник, витяг з кишені жовтогарячу коробку з-під «Граціози». - Цю продукцію роблять із сировини вашого виробництва?
Я навмисне адресував останнє запитання у простір, тобто нікому конкретно, але обізвався на нього Ліон.
- Нашого.
- Саме в цьому і полягає головна проблема.
Якщо спробувати кількома словами описати тактику, обрану мною для цієї розмови, то можна назвати це так: драматичні ефекти. Уявіть собі, що вам призначено зустріч на пустирі, де за кожним горбком може ховатися снайпер, а під кожним листочком - міна з дистанційним керуванням. Ну як, занервувалися? А тепер дивіться, що далі буде.
Я витримав театральну паузу і обвів поглядом принишклу публіку. На обличчях читалася тривога, що й вимагалося.
- У зразках цього препарату було знайдено фрагменти біологічних речовин, розроблених нашим замовником. Він має всі права на рецептуру і був дуже стурбований витоком інформації, а можливо, навіть і зразків зі своїх лабораторій. Шановний пан, що має прізвисько Чорна Інфузорія, замовив нам розслідування. Ми повинні знайти винних. Ну, а вже каратиме їх, - я повернувся до Салмана і розвів руками, - за традицією, каратиме він сам.
Ліон звів на мене меткі очі:
- Якщо йдеться про авторські права, то мушу зауважити, що ми маємо всі ліцензії. Я довіряю своїй юридичній компанії, вони все оформлюють як слід.
Я поблажливо похитав головою:
- Ідеться не про авторські права. Щоб вам було зрозуміліше, скажу, що лабораторії нашого замовника виробляють біологічну зброю…
- Зачекайте, - промовив Родимчик. - Я можу показати всі документи, і ви самі побачите…
Поки він живописав високий рівень легальності свого бізнесу, Салман сидів, заплющивши очі, Лейбович кивав головою в такт кожному слову, а ребе бігав поглядом з одного на іншого, намагаючись зорієнтуватися по ходу розмови.
- …у нас є подібні угоди на кожну компоненту і технологічний процес…
- А як ви гадаєте, - перебив я, - у мого клієнта такі документи є?
Ліон безпорадно озирнувся, немовби двієчник на уроці географії.
- Ну, якщо в нього теж все оформлено, тоді наші юристи…
- Ні, - перервав я жорстко. - У мого клієнта немає жодного контракту та взагалі жодної папірчини. І знаєте, чому?
Здається, рабин почав метикувати, хто тут головний, бо погляд його намертво прикипів до мого обличчя. Лейбович з Ліоном перезирнулися і синхронно знизали плечима.
- Тому що на біологічну зброю не буває легальних документів.
Тут Лейбович зробив страшні очі:
