Брати Капранови - Розмір має значення
- Тому що на біологічну зброю не буває легальних документів.
Тут Лейбович зробив страшні очі:
- Ти робиш зброю? Мишигінер Родимчик! А наші кредити…
Ліон заозирався, як зацькована лисиця:
- Яка зброя? Вперше чую.
- Біологічна, - уїдливо підказав я. - У зразках твого препарату знайдено компоненти біологічної зброї. Вони блокують процес фотосинтезу у воді і можуть бути причиною зникнення багатьох водних цивілізацій. Це називається акватерор.
Родимчик розгубився, і його партнери явно помітили це.
- Слухайте. Ми же знаходимося в цивілізованій країні. Давайте звернемося до суду, замовимо експертизу…
Я засміявся своїм неповторним срібним сміхом:
- Він пропонує міжпланетному терористові зустрітися в суді. Та ви знаєте, що буде, коли я просто перекажу таку вашу пропозицію?
- Зрозуміло, - нарешті промовив Салман, і всі, наче за командою, замовкли. - Чого хоче твій клієнт?
- Інформації, - просто відповів я. - Він хоче знати, хто саме застосовує його винаходи, і в кого він їх купив, щоб відповідно покарати і крадіїв, і тих, хто заробляє на краденому. Але враховуйте, що на одне з цих питань я вже маю відповідь.
Обережний ребе поцікавився:
- Яку відповідь?
- А дуже просту. На винаходах мого клієнта незаконно заробляєте ви - всі, хто сидить у цій кімнаті.
Треба віддати належне витримці пана Кагановича - він був єдиний, хто зберігав спокій, поки решта розмахували руками, на всі голоси вигукуючи: «А я тут до чого?»
Перечекавши перший шквал, я заспокійливо підняв руку.
- Пояснюю тим, хто не зрозумів. Щодо шановного Ліона, здається, сумнівів немає. Він таки заробляє на цій справі. Вам, пане банкіре, я хочу нагадати, що в «Кремл Ентерпрайзес» працюють кредити, з яких ви теж щось маєте, коли я щось тямлю в банківському бізнесі. І фінансові показники пана Родимчика ви контролюєте не менше, якщо не більше, ніж він сам. Щодо вас, вельмишановний ребе, то згадайте, на чиї гроші було відбудовано вашу синагогу, і чи не доказом цього є позолочена табличка при вході? А відносно адона Салмана…
- Далі, - перервав мене Каганович. - Чого ти хочеш?
- Я хочу, щоб ви сказали мені, у кого купили секрети мого клієнта.
Усі голови, неначе за командою, обернулися до зблідлого Ліона.
Він знову підскочив зі стільця.
- Та не купував я ніяких секретів! Скільки разів можна повторювати?
- А де ви їх взяли?
- Кого?
- Секрети.
Ліон сплеснув руками:
- Нема в мене ніяких секретів і ніякої зброї, я вам тисячу разів говорив.
- А що у вас є?
- У мене? У мене є лінія високотехнологічного виробництва харчових добавок, система маркетингу, дистрибуція, у мене найкращі в цій країні логістика і облік.
- І немає виробництва компонентів біологічної зброї?
- Нема, - сплеснув руками Родимчик, вже близький до істерики. - Я повністю контролюю всі свої підрозділи.
- Гаразд, - я трошки зменшив тиск. - Тоді, може, у сировині? Ви ж закуповуєте сировину?
- Закуповую.
- То може, вся справа в сировині?
Скидалося на те, що вони й справді не відають, що творять. Переді мною сиділи марсіаністський рабин, промисловий бізнес-вундеркінд, банкір по зв’язках з владою і відпрацьований міжнародний аферист. Це аж ніяк не скидалося на терористичний осередок. Однак драматичні ефекти досягли свого апогею, а очі усіх учасників схрестилися на Родимчикові. Хіба він і справді крайній?
- У вас велика номенклатура закупівлі? - громовим голосом запитав я.
Родимчик чомусь зиркнув на банкіра і сказав:
- Тисяча позицій.
- То давайте зробимо аналіз.
- Ні, - раптом рішуче заперечив головний фігурант. - Ні, це неможливо.
- Те, що і треба було довести, - я артистично ляснув у долоні і підвівся зі стільця. - Приємно було з вами познайомитися, але вибачте, моя роль у цій справі закінчилася.
- Стій, - тихо сказав Салман. - Ліон, ти підставляєш нас усіх.
Родимчик знову підстрибнув.
- Ну існує ж таке поняття, як комерційна таємниця, ноу-хау бізнесу. Я не готовий відкривати свої розробки першому-ліпшому тільки тому, що він від якогось там терориста.
- Стули пельку, - жорстко рикнув Салман.
Ліон захлинувся словами. А Каганович тим часом навів на нього двостволку свого чорного погляду.
- Твій щенячий язик може принести нам стільки неприємностей, що своїм баранячим мозком ти не можеш навіть собі уявити.
Щенячий язик, баранячий мозок - погодьтеся, в цьому навіть є поезія.
Я ввічливо поцікавився:
- Таємниця вашого бізнесу захована в сировині?
- У тому числі.
- А в чім, ізвіняюсь, проблема ноу-хау? - до обробки клієнта підключився Лейбович. - При твоїх витратах на юристів хіба можуть бути якісь незапатентовані розробки?
І раптом у відповідь Родимчик закатав форменну істерику. Принаймні інакше це тлумачити було складно.
- У мене все захищено, все до останньої дрібниці. А от у нього! - він тицьнув пальцем прямо в мої очі. - Що взагалі тут відбувається, дозвольте запитати? Приходить невідомо хто, говорить про ноу-хау, і не показує при цьому документів. Мені смішно слухать! Я вкрав! Як я міг вкрасти те, чого не було? А ви тут сидите і слухаєте, коли він не дав жодного доказу. І ставите під удар моє дітище, яке створював я - не ви, а я, поки кожен з вас користувався результатами моєї роботи…
Ліонові акції падали просто на очах. Салман знову заплющився, банкір пильно вивчав поверхню ламінованого стола, а ребе замислено крутив пейси. Дозволивши хвилі трохи стишитися, я повернувся до своєї ролі спікера:
- На правах колишнього юриста мушу прокоментувати емоційні аргументи нашого друга. Вся глибина людських стосунків не може бути викладена на папері. Навіть Господь Бог дав Мойсеєві не одну Тору, а дві - писану та усну, - я подивився на ребе, і той покивав у відповідь на знак згоди. - У фінансовій галузі теж половина справ робиться під слово - так працюють біржі, аукціони, електронні угоди, - тут уже настав час погодитися Лейбовичу. - Уже не кажучи про той сектор, який репрезентує мій стожарський клієнт. Якщо пан Салман матиме ласку, він якось пояснить вам, що таке система міжпланетних воровських понять. Так от, панове, розбиратися з вами будуть не по суду, а саме за цими неформальними поняттями. І все через те, що один юний бізнес-талант не хоче викласти карти на стіл перед вами. Перед, як я розумію, не останніми у його житті людьми.
Це було сильним аргументом, справжньою командою «фас».
Першим стартував наймолодший з присутніх - банкір.
- Якщо ти не допоможеш вирішити цю проблему, у яку нас втягнув, - сказав він крижаним тоном, - я негайно розірву усі кредитні угоди. Ти знаєш, що в мене знайдеться для цього сотня офіційних приводів.
На моє здивування, ребе теж зміг додати кілька суттєвих аргументів.
- Ліончику, згадай, скільки разів я допомагав, коли ти звертався до мене. Ти ж розумієш, що я більше не зможу бути твоїм гарантом у замовленнях для Марсу, хоча, чесно сказати, це буде удар не тільки для тебе, а й для мене.
Але всіх перевершив Салман:
- Ліоне, не дрочи долю. Ти підеш у світ голий, як народився, єдине, що не з повним комплектом органів. Я не хочу за твою впертість розбиратися з Чорною Інфузорією. Дешевше одразу розібратися з тобою.
Погодьтеся, що це звучало особливо переконливо.
До честі пана Родимчика треба сказати, що він не квапився зі згодою. Я навіть встиг спитати себе: якщо він не боїться таких погроз, то що там ховається насправді?
- Твоє рішення, Ліоне, - не витримав темпераментний Лейбович.
- Бо якщо сумніваєшся, ми все одно це зробимо, але без тебе, - додав Каганович, якому явно не подобалися перспективи розборок із міжпланетними терористами.
І Ліон не витримав:
- А що, ви вважаєте, що у мене є вихід? Тільки я хочу поставити деякі умови.
- Бажаєте, щоб ми заплатили за ноу-хау? - в’їдливо зауважив я.
Він навіть оком не змигнув:
- Якщо я доведу цьому гою, що у мене нема ніякої біологічної зброї, ви повинні обіцяти, що всі будете працювати зі мною так само, як і раніше працювали.
Як на мене, прохання звучало дещо дивно, але дивні прохання серед бізнесменів, певно, не рідкість, і банкір першим обійняв Родимчика, наче рідного сина:
- Ну що за розмови, Ліоне?! Усі ми…
- Я хочу почути твоє слово.
- Ну добре. Я обіцяю, що працюватиму з тобою не гірше, ніж раніше.
- А ви? - Ліон звернувся до ребе.
- Як казала моя муме [20] з Крижополя: «Як рейдела, так рейдела, аби добре мейнела» [21]. Всі наші домовленості лишаються в силі.
Салман Каганович взяв паузу, трошки пожував губами і врешті таки видав:
- Якщо ти боїшся, що я після цього крутитиму тобі яйця, то можеш вважати, що я останній поц.
Як на мене, формулювання було сумнівним, але Родимчик його проковтнув. Він заплющився, явно на щось наважуючись, нервово потер долоні, і раптом посміхнувся світлою усмішкою немовляти.
