Бернар-Марі Кольтес - Роберто Зукко
ДІВЧИСЬКО: Я його відчуваю, вже на самих губах.
КОМІСАР: Може, дати тобі зубочистки, щоб воно вилетіло?
ДІВЧИСЬКО: Анжело, Анжело, Дольче, або щось у такому дусі.
ІНСПЕКТОР: Дольче? Щось солодке?
ДІВЧИСЬКО: Солодке, так. Він казав мені, що його ім'я означає щось солодке або зацукроване (Плаче.) Він був такий ніжний, такий милий.
ІНСПЕКТОР: По-моєму, є чимало слів для передачі цього поняття.
КОМІСАР: Асукерадо, дзукерато, світнед, генукерт, оцукшони.
ІНСПЕКТОР: Мені це теж відомо, комісаре.
ДІВЧИСЬКО: Зукко. Зукко. Роберто Зукко.
ІНСПЕКТОР: Ти певна?
ДІВЧИСЬКО: Певна. Я певна.
КОМІСАР: Зукко. Через зет?
ДІВЧИСЬКО: Через зет, так. Роберто. Через зет.
ІНСПЕКТОР: Ведіть її складати покази.
ДІВЧИСЬКО: А мій брат?
КОМІСАР: Твій брат? Який у біса браг? Якого брата тобі ще потрібно? У тебе ж є ми.
Виходять.
X. Заручник
У міському саду, серед білого дня.
На лавці сидить гожа дама.
Входить Зукко.
ДАМА: Сідайте біля мене. Погомоніть зі мною. Я нуджуся; нав'яжеться розмова. Не люблю міських садів. У вас якийсь поганий вигляд. Це я змушую вас торопіти?
ЗУККО: Я не поганий.
ДАМА: А все ж руки у вас тремтять, як у хлопчика перед своєю першою дівчиною. Личко у вас симпатичне. Ви вродливий хлопчина. Ви жінок любите? Надто вже гарний ви вродилися, щоб не любити жінок.
ЗУККО: Жінок я люблю, так, дуже люблю.
ДАМА: Певно, вам подобаються сімнадцятирічні?
ЗУККО: Мені всі жінки подобаються.
ДАМА: Що ж, це чудово! Ви вже поштуркували якусь жінку?
ЗУККО: Ніколи.
ДАМА: А бажання? У вас з'являлося бажання бити жінку, чи не так? Це бажання виникає одного дня в усіх чоловіків; геть у всіх.
ЗУККО: Тільки не в мене. Я людина лагідна і мирна.
ДАМА: Ото дивак.
ЗУККО: Ви на таксі приїхали?
ДАМА: О ні. Не терплю таксистів.
ЗУККО: Отже, у вас своя машина.
ДАМА: Звісно. Не могла ж я пішки чимчикувати — мешкаю на іншому кінці міста.
ЗУККО: А якої марки машина?
ДАМА: Очевидно, ви подумали, ніби в мене порше? Ні, у мене жалюгідна малолітражка. Мій чоловік — скупердяй, яких мало.
ЗУККО: А марка?
ДАМА: Мерседес.
ЗУККО: Який саме?
ДАМА: 280 ес-е.
ЗУККО: Яка ж це жалюгідна малолітражка?
ДАМА: Нехай і так. Але чоловік мій жмикрут, та й годі.
ЗУККО: А хто отой хлопчик, що усе на вас позирає?
ДАМА: Це мій син.
ЗУККО: Ваш син? Він уже великий.
ДАМА: Йому чотирнадцять, а ні на рік більше. Я ж не якась там бабця.
ЗУККО: Виглядає він старшим. Спортом займається?
ДАМА: Увесь свій час. Я йому всі міські клуби оплачую всі тенісні корти, хокей, гольф. Так цього мало, він ще й вимагає, щоб я супроводжувала його на тренування.
ЗУККО: Як на свій вік, він здоров’яга. Дайте мені щ вашої машини.
ДАМА: Отакої! Вам, бачте, хочеться мати ще й машину.
ЗУККО: Так, я хочу мати машину.
ДАМА: Так спробуйте взяти.
ЗУККО: Дайте ключі.
ДАМА: Не морочте мені голови.
ЗУККО: Дайте мені ключі. (Дістає пістолет і кладе собі на коліна.)
ДАМА: Ви божевільний. З такими цяцьками не граються.
ЗУККО: Гукніть вашого сина.
ДАМА: Дзуськи.
ЗУККО (погрожуючи їй пістолетом): Гукніть вашого сина.
ДАМА: Ви божевільний. (Кричить синові.} Забирайся геть. Вертайся додому.
Син підходить, жінка підводиться, Зукко приставляє їй пістолет до горла.
ДАМА: Ну, стріляй, дурило. Ключів я тобі не дам, а все тому, що ти маєш мене за ідіотку. Мій чоловік має мене за ідіотку, мій син має мене за ідіотку, навіть моя гувернантка має мене за ідіотку — тож можеш стріляти, на одну ідіотку стане менше. А ключів я тобі не дам. Нічого не поробиш, еге ж, а машина чудова: шкіряні крісла, щиток приладів горіхового дерева з прожилками. Але тобі зась! Годі бешкетувати — бачиш, он уже юрба збирається, про щось базікає, зараз поліцію викличуть. Бачиш уже губи облизують — хлібом не годуй, дай плітки розвести. Вони мені нестерпні. Ну, стріляй. Не бажаю їх чути.
ЗУККО (малому):Не підходь.
ЧОЛОВІК: Гляньте, як він тремтить.
ЗУККО: Не підходь, заради Бога. Ляж на землю.
ЖІНКА: Тю, дитини злякався.
ЗУККО: А тепер — витягни вздовж тіла руки.
ЖІНКА: Як це можна — повзти, витягнувши руки вздовж тіла?
ЧОЛОВІК: Це можливо, можливо. Мені доводилося так плазувати. і
ЗУККО: Руки за спину. І голови не підводь. Стій. (Малий робить рух.) Замри, а то я твою матір уб'ю.
ЧОЛОВІК: Такий не завагається.
ЖІНКА: Авжеж, не завагається. Бідна дитина.
ЗУККО: Можеш поклястися, що не ворухнешся?
МАЛИЙ: Клянуся.
ЗУККО: Голову до землі. Повільно поверни її на другий бік. Відвернись, я не хочу, щоб ти нас бачив.
МАЛИЙ: Чому ви боїтеся мене? Хіба я можу вам зашкодити? Я дитина. Я не хочу, щоб мою матір убили. Чого його лякатися: ви ж дужчий за мене.
ЗУККО: Так, я дужчий.
МАЛИЙ: То звідки ж цей страх? Що я можу вам зробити? Я зовсім маленький.
ЗУККО: Не такий ти вже й маленький, і страху в мене немає.
МАЛИЙ: Але це тремтіння. Мені добре чути, як вас тіпає.
ЧОЛОВІК: А ось і лягаві.
ЖІНКА: Тепер йому є чого тремтіти.
ЧОЛОВІК: Ото буде сміхота.
ЗУККО (малому): Заплющ очі.
МАЛИЙ: Вони заплющені. Заплющені. Господи, який же ви сцикло.
ЗУККО: І писок стули.
МАЛИЙ: Гаразд, я могила. Але ти сцикун. Боятися жінки. Погрожувати жінці пукавкою.
ЗУККО: Яке у твоєї матері авто?
МАЛИЙ: Порше — цілком може бути.
ЗУККО: Цить! Мовчок. Закрий рота. Закрий очі. Умри!
МАЛИЙ: Я не знаю, як це умерти.
ЗУККО: Я тебе навчу. Уб'ю твою матку, і побачиш.
ЖІНКА: Бідна дитина!
МАЛИЙ: Я згоден, згоден умерти!
ЧОЛОВІК: Лягаві чомусь не підходять.
ЖІНКА: Сцикуни.
ЧОЛОВІК: Та, ні. То така стратегія. Вони знають, як діяти. У них свої способи, таємні. О, як діяти, вони знають, будьте певні. Лайнюку кінець.
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК: Та й жінці, даю голову на відсічення.
ЧОЛОВІК: Не розбивши яєць, яєчні не зробиш.
ЖІНКА: Тільки б малого він не займав, Боже борони!
Зукко, не перестаючи штовхати даму в шию пістолетом, підходить до малого.
Потім стає ногою на голову малому.
ЖІНКА: Ой лишенько, щоб це дітей у наші дні так катували!
ЧОЛОВІК: З нами в дитинстві ще й не таке виробляли.
ЖІНКА: Вам що, теж якийсь псих погрожував?
ЧОЛОВІК: А війна, пані, про війну ви забули?
ЖІНКА: Он воно що! Німці ставали ногою на вашу голову і погрожували вашій матері?
ЧОЛОВІК: Гірше, пані, гірше!
ЖІНКА: У кожному разі, теперечки ви тут, живий-здоровий, добряче вже підтоптаний і розгодований.
ЧОЛОВІК: Ви грубіянка, пані.
ЖІНКА: У мене дитина, тільки дитина на думці.
ЧОЛОВІК: Та що ви з вашою дитиною носитеся! Пістолета приставлено до горла жінці.
ЖІНКА: Воно то так, але потерпить від цього саме дитина.
ДРУГА ЖІНКА: Даруйте, пане, ви саме це назвали спеціальним прийомом у поліцаїв? Ти говорив про якийсь прийом. А вони просто руки умивають. Сцикуни кляті.
ЧОЛОВІК: Я казав, що це — стратегія.
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК: До дупи таку стратегію!
ПОЛІЦАЇ (здалеку): Покладіть зброю.
ЖІНКА: Браво.
ДРУГА ЖІНКА: Отже, ми врятовані.
ЧОЛОВІК: Ох жеж ця стратегія! Кажу ж вам, вони готують удар.
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК: На словах, а на ділі удар уже пропустили.
ЖІНКА: Бідна дитина.
ЧОЛОВІК: Пані, ще раз почую про дитину дістанете по шиї.
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК: Невже ви думаєте, що зараз слушний момент для суперечок? Треба ж хоч трошки шануватися. Ми свідки драми. Ми перед обличчям смерті.
