Бентежна кров - Галбрейт Роберт

Коли я сказав Аґнес, що бачив Денніса за тиждень до того, як приїхати до неї в Ромфорд, її цікавило лише одне.

— А правда, що він дуже розумний?

Я сказав, що Крід, понад сумнів, дуже розумний. Щодо цього всі його психіатри погоджувалися. Наглядачі розповідали, що він дуже багато читав, особливо книжки з психології.

— Не знаю, де він того набрався. Точно не від мене... Я читала про те в газетах, бачила його в новинах, чула, що він наробив. Жах, просто жах. Що може змусити людину отаке коїти? Після суду я все думала про нього, голе закривавлене немовля на лінолеумі, де я його народила, про вітчима, який стояв над нами й погрожував його втопити, і клянуся вам,— додала Аґнес Вейт,— тепер я жалкую, що цього не сталося.

Страйк загасив цигарку й потягнувся по бляшанку пива, яка стояла поруч з попільничкою. Дощ барабанив об шибку, а Страйк почав гортати книжку далі й зупинився посередині другого розділу.

...бабуся Ена не могла чи не хотіла захистити найменшого члена родини від знущань чоловіка, які ставали чимдалі більш садистськими.

Одрі особливо любив принижувати Денніса через те, що той постійно мочився в постіль. Дід виливав на Денніса відро води та змушував його так і спати. Крід згадує кілька випадків, коли Одрі виганяв його по цигарки в мокрих піжамних штанях.

«Доводилося тікати в світ фантазій,— пізніше писав мені Крід.— У своїй голові я був абсолютно вільний і щасливий. Але вже тоді я знаходив у реальному світі реквізит, який використовував для своїх фантазій. Речі, які в моєму таємному житті мали тотемічну силу».

Дванадцятирічним Денніс відкрив для себе радощі вуаєризму.

«Я збуджувався,— писав він після третього інтерв’ю,— коли спостерігав за жінкою, яка цього не помічала. Підглядав за сестрами, але також зазирав у освітлені вікна. Коли щастило, я бачив, як жінки й дівчата роздягаються, чепуряться. Інколи бачив їх голяка. Мене збуджували не лише зрозумілі чуттєві аспекти, а й усвідомлення влади. Я відчував, що заволодівав частиною їхньої суті, крав у них щось приватне, таємне».

Невдовзі він почав красти жіночу білизну з мотузок сусідів і навіть у власної бабусі Ени. Ці предмети одягу він потай носив і мастурбував у них...

Страйк позіхнув і почав гортати далі, тоді зачепився оком за абзац у розділі четвертому.

...тихий працівник поштової служби при фірмі «Флітвуд Електрик», який вразив колег тим, що одного вечора в пабі одягнув пальто іншої працівниці й почав зображати співачку Кей Старр.

— Малюк Денніс виводив «Колесо фортуни» у пальті Дженні,— розповів анонімний колега невдовзі після арешту Кріда.— Старшим чоловікам це не сподобалося. Дехто потім вирішив, що він, знаєте, голубенький. Але ми, молодші колеги, йому аплодували. Він потім навіть трохи розкрився.

Однак таємні фантазії Кріда не обмежувалися аматорськими постановками чи співами в пабі. Ті, хто дивився на п’яненького юнака на сцені, навіть не уявляли, якими садистськими ставали його забаганки...

Колеги з фірми «Флітвуд Електрик» були приголомшені, коли «малюка Денніса» арештували за зґвалтування і катування двадцятидвохрічної Шейли Ґаскінс, Продавчині, яку він вистежив у нічному автобусі. Ґаскінс вижила тільки завдяки тому, що патрульний почув якісь звуки в провулку та сполохав Кріда. Вона змогла дати свідчення проти нього.

Крідові присудили п’ятирічне ув’язнення в Пентонвіллі. Більше він не піддавався мимолітним імпульсам...

Страйк зробив паузу й закурив нову цигарку, а тоді прогортав ще десять розділів, аж тут в око йому впало знайоме ім’я.

...доктор Марго Бамборо, сімейна лікарка з Клеркенвеллу, 11 жовтня 1974 року.

Детектив-інспектор Білл Талбот, який розслідував зникнення, негайно звернув увагу на підозрілу схожість між обставинами зникнення молодої лікарки й тими, за яких зникли Вера Кенні й Ґейл Райтман.

І Кенні, і Райтман викрали дощового вечора, коли парасолі й залиті водою вікна машин заважають потенційним свідкам щось роздивитися. У вечір зникнення Марго Бамборо теж була сильна злива.

Незадовго до зникнення Кенні та Райтман неподалік бачили маленький фургон з фальшивими номерами. Трос різних свідків повідомило, що невеликий білий фургон, схожий на описаний, мчав на великій швидкості неподалік клініки, де працювала Марго Бамборо.

На цю версію працювали і свідчення водія, який бачив на вулиці двох жінок — одна знепритомніла або почувалася зле, а друга її підтримувала. Талбот негайно провів паралелі з п’яною Верою Кенні, яка сідала у фургон буцімто до жінки, і свідчення Пеґі Гіскетт, яку на порожній автобусній зупинці чоловік у жіночому одязі намагався пригостити пивом і став поводитися дуже агресивно, але їй, на щастя, вдалося привернути увагу водія, який проїздив повз.

Переконаний, що Бамборо стала жертвою серійного вбивці, якого тепер називали Ессекським Різником, Талбот...

Задзвонив Страйків мобільний. Намагаючись не загубити сторінку, Страйк потягнувся по телефон і відповів, не глянувши, хто дзвонить.

— Страйк.

— Привіт, Блуї,— тихо сказав жіночий голос.

Страйк відклав книжку сторінками вниз. Виникла пауза; він чув Шарлоттине дихання.

— Чого тобі треба?

— Поговорити з тобою,— відповіла вона.

— Про що?

— Ие знаю,— зі смішком відповіла Шарлотта.— Ти вигадай.

Страйк знав, що це за настрій. Вона випила півпляшки вина чи пару келишків віскі. В такі п’яні моменти — навіть не п’яні, просто алкоголь пом’якшував її — з’являлася Шарлотта чарівна й навіть весела, ще не агресивна, не плаксива. Під кінець їхніх заручин Страйк якось був замислився (вроджена чесність підштовхнула його визнати факти й поставити важкі питання): чи адекватна людина бажатиме собі дружину, яка буде постійно трохи напідпитку?

— Ти мені не передзвонив,— мовила Шарлотта.— Я лишила повідомлення твоїй Робін. Вона не переказала його тобі?

— Переказала.

— Але ти не передзвонив.

— Чого тобі треба, Шарлотта?

Здоровий глузд підказував, що слід кинути слухавку, але Страйк притискав телефон до вуха, слухав, чекав. Довгий час ця жінка була для нього мов наркотик чи ліки — ні, радше не ліки, а хвороба.

— Цікаво,— мрійливо сказала Шарлотта.— Я подумала, що вона може й не сказати тобі.

Страйк промовчав.

— Ви двоє ще разом? Вона гарненька. І завжди поруч, завжди під рукою. Так зруч...

— Нащо ти дзвониш?

— Я ж сказала — хочу поговорити з тобою... знаєш, який сьогодні день? Перший день народження двійнят. Потуркотіти над ними збіглося все сімейство Россів. Оце вперше за цілий день я лишилася на самоті.

Страйк, звісно, був у курсі, що Шарлотта народила двійню. Було навіть оголошення в «Таймзі», бо Шарлотта вийшла за аристократа, чия родина завжди повідомляла про народження, шлюби та смерті у відповідних колонках. Страйк, звісно, не читав тих новин. Інформацію йому переказала Ільза, і Страйк негайно згадав слова, які понад рік тому сказала йому Шарлотта за столиком у ресторані, куди обманом його заманила.

«Я витримую цю вагітність тільки завдяки думці, що коли вони народяться, я зможу піти».

Але діти народилися недоношеними, і Шарлотта їх не покинула. «Дитина виходить з твого тіла. Чоловікові цього не зрозуміти». За минулий рік було два такі п’яні дзвінки до Страйка — обидва пізно ввечері. Перший він обірвав за кілька секунд, бо паралельно подзвонила Робін. Під час другого Шарлотта сама за кілька хвилин раптом поклала слухавку.

— Ніхто не уявляв, що вони виживуть, знаєш? — говорила тепер Шарлотта.— Це,— пошепки додала вона,— диво.

— Якщо в твоїх дітей день народження, не буду тебе затримувати,— сказав Страйк.— Добраніч, Шар...