Бентежна кров - Галбрейт Роберт

— Ти, Джордже, багато знаєш про цю справу.

— Ну, батько один з перших спустився до Крідового підвалу, коли його арештували. Він відмовлявся говорити про те, що там бачив, а бував же й на місцях бандитських перестрілок, і де хочеш... В убивстві Бамборо Крід не зізнався, але це не означає, що він її не вбивав. Той чорт морочитиме людям голову аж до смерті. Кінчений виродок. З родинами відомих жертв він грався роками. Любить натякати, що вбив ще більше жінок, але подробиці тримає при собі. На початку вісімдесятих з ним спілкувався один журналіст, але відтоді до Кріда нікого не пускають. Міністерство юстиції заборонило, бо Крід використовує пресу, щоб мучити родини вбитих. Це остання влада, яка в нього лишилася.

Лейборн допив пиво та глянув на годинник.

— З досьє я тобі спробую допомогти. Мій старий цього хотів. Йому не давала спокою доля тієї справи.

Коли Страйк повернувся до своєї квартири на горищі, вітер посилився. Залиті дощем шибки торохкотіли в нещільних рамах, поки він перебирав чеки в гаманці, шукаючи ті, які треба передати бухгалтеру.

О дев’ятій він повечеряв тим, що приготував на одноконфорковій плитці, а тоді ліг і взяв біографію Денніса Кріда — букіністичну книжку «Демон з Райського парку», яку купив місяць тому, поклав на тумбочку і так і не розгортав. Розстебнувши ґудзик на штанях, щоб зручніше було величезній порції спагеті, яку він щойно спожив, Страйк з насолодою відригнув, підкурив цигарку, відкинувся на подушки й розгорнув книжку на початку, де хронологічно викладалися голі факти довгої кар’єри Кріда — ґвалтівника й убивці.

1937 Народився у Ґрінвелл-Терасі, Майл-Енд.

1954 Квітень: вступив на військову службу.

Листопад: зґвалтував п’ятнадцятирічну школярку Вікі Горнчерч. Засуджений і на два роки ув’язнений у Борстальському закладі для неповнолітніх у Фелтемі.

1955-1961 Працював на різних тимчасових роботах. Ходив до повій.

1961 Липень: зґвалтував і катував двадцятидвохрічну продавчиню Шейлу Ґаскінс.

Засуджений до п’ятьох років ув’язнення в тюрмі Пентонвілль.

1968 Квітень: викрав, зґвалтував, катував і вбив шістнадцятирічну школярку Джеральдіну Кристі.

1969 Вересень: викрав, зґвалтував, катував і вбив двадцятидев’ятирічну секретарку Джекі Ейлетт, у якої залишилася дитина. Преса прозвала вбивцю Ессекським Різником.

1970 Січень: переїхав до підвального приміщення в будинку Вай Купер на Ліверпуль-роуд, неподалік Райського парку. Отримав роботу кур’єра в хімчистці. Лютий: викрав тридцятиоднорічну буфетницю Веру Кенні, мати трьох дітей. Тримав її в підвалі три тижні. Гвалтував, катував і вбив. Листопад: викрав двадцятивосьмирічну рієлтерку Норін Стуррок. Тримав у підвалі чотири тижні. Гвалтував, катував і вбив.

Страйк перегорнув сторінку та швидко проглянув вступ, де цитували єдине інтерв’ю з матір’ю Кріда, Аґнес Вейт.

...Найперше вона сказала, що дата, вказана в його свідоцтві про народження, неправильна.

— Там написано, що народився двадцятого грудня, так? — спитала вона.— Це неправда. Дитина народилася дев’ятнадцятого листопада, вночі. Коли він реєстрував народження, то збрехав про дату, бо ми проґавили всі строки.

«Він» — це вітчим Аґнес, Вільям Одрі, якого вся громада знала за жахливий норов...

— Щойно я народила, він відібрав малюка і сказав, що вб’є його. Утопить в туалеті на вулиці. Я молила не робити цього. Молила зберегти малюкові життя. Я довго не знала, чи бажаю, щоб він помер, чи щоб жив, та коли бачиш дитину, береш її на руки... він був сильний, Денніс, він хотів жити, це було видно. Так було кілька тижнів — Одрі все погрожував убити дитину. Але потім сусіди почули плач... і погрози, мабуть, теж почули. Він зрозумів, що вже не зможе це приховати; надто довго чекав. Тож [Одрі] зареєстрував народження, але збрехав про дату, щоб ніхто не питав, нащо він стільки чекав. Ніхто б не сказав, що це сталося раніше, ніхто не рахував. До мене не приходила ні повитуха, ні акушерка, ніхто...

Крід часто надсилав мені в листах довгі відповіді, на які не мав часу на інтерв’ю. За кілька місяців він написав мені про власні підозри щодо свого батька таке:

«Я часто бачив у дзеркалі обличчя свого буцімто прийомного діда. З віком схожість ставала дедалі більшою. Я мав такі самі очі, вуха тієї самбі форми, той самий нездоровий колір обличчя, ту саму довгу шию. Він був більший за мене, мужніший на вигляд, і гадаю, що почасти він так ненавидів мене за те, що не хотів бачити власні риси в слабкій дівчачій подобі. Вразливість він зневажав...»

— Так, звісно, Денніс був його дитиною,— розповіла мені Аґнес.— Він [Одрі] спав зі мною з тринадцятьох років. Нікуди не пускав, ні з ким не дозволяв зустрічатися. Коли мама зрозуміла, що я при надії, він їй сказав, я потай виходила до когось. А що він ще міг сказати? Мама йому повірила. Або вдала.

Агнес втекла з будинку свого вітчима невдовзі по тому, як Деннісові минуло два роки. Їй тоді було шістнадцять з половиною.

— Я хотіла забрати Денніса, але тікала вночі й мала робити все тихо. Я не мала куди піти, не мала роботи, грошей. Тільки хлопця, який пообіцяв за мною наглянути. Тож я втекла.

Свого первістка вона побачить ще двічі в житті. Дізнавшись, що Вільяма Одрі посадили на дев’ять місяців за побиття, Аґнес повернулася до будинку матері, сподіваючись викрасти Денніса.

— Бертові [першому чоловіку] я збиралася сказати, що це мій небіж, бо Берт про ту історію нічого не знав. Але Денніс мене не впізнав. Він тримався за мою маму, до мене не говорив, і мама мені сказала, що тепер уже запізно і якщо він мені такий потрібний, то не треба було тікати. Тож я пішла, не забравши його.

Востаннє Аґнес побачила сина, коли поїхала до нього у школу й через паркан покликала його поговорити з нею. Крідові було років п’ять, але він стверджує, що пам’ятає цю останню зустріч.

— Бліда худа жінка, одягнена як шльондра,— розповів він мені.— Вона була не така, як інші мами. Видно було, що вона не респектабельна. Я не хотів, щоб інші діти бачили мене з нею. Сказала мені, що вона моя мама, а я відповів, що це неправда, хоч знав, що правда. Я від неї втік.

— Він не хотів мати зі мною нічого спільного, — розповіла Аґнес. — Після цього я здалася. Поки в будинку був Одрі, я не збиралася туди повертатися. Денніс принаймні вчився в школі, був чистенький...

— Час до часу я цікавилася, яку нього справи,— додала Аґнес.— Як же інакше? Дитина виходить з твого тіла. Чоловікові цього не зрозуміти. Так, я ним цікавилася, але тоді ми поїхали на північ, бо Берт отримав роботу в Центральному поштовому управлінні. До Лондона я більше не поверталася, навіть коли померла мама, бо Одрі дав зрозуміти: якщо припруся, він мене викине.