Розбите дзеркало - Кокотюха Андрій Анатолійович
Усе помінялося, щойно Яровий опинився в одній компанії з першою красунею, прокурорською донькою Алісою Горностай, харизматичним, презентабельним Едвіном Моругою, а заразом – із чемпіоном, спортивною надією, збирачем медалей для школи Антоном Хитровим. На Ігоря раптом стали звертати увагу. На нього перестали дивитися зверхньо. Відкрили: так він же не дурний, може їздити на олімпіади, не всі ж перемоги мають бути спортивними.
Яровий несподівано для себе самого закінчив школу з золотою медаллю.
Аліса теж.
Едвін не заперечував проти срібної. Йому взагалі було все одно.
Ну, а потім…
За рік після школи Ігореві виповнювалося вісімнадцять.
Ніхто з п’яти не знав – саме той день стане для них фатальним.
– Ненавиджу Євку, – вичавила Аліса, закурюючи чергову цигарку.
Пляшка спорожніла більш ніж на дві третини. Лора мовчала, не перебивала, хіба зрідка ставила короткі уточнювальні запитання. Молодій наляканій жінці треба виговоритися до денця.
– Вона щороку дзвонила кожному. Вітала з днем народження. Дражнилася, нагадувала, колупалася пальцем у рані. Так, ніби всі, крім неї, винні.
– Більше не дзвонитиме, – Лора свідомо бовкнула дурню.
– Едику найбільше пощастило, – Аліса підхопила тему. – Він у нас наймолодший. Між іншим, завтра йому тридцять.
– На Покрову, – мовила Лора машинально, думаючи зовсім про інше.
– Та без різниці, – відмахнулася Аліса. – Я січнева, Хитров березневий. Євка – першого квітня, гумор такий. Ігор – травневий. Якби Євка не придумала йому подарунок на іменини… А! – Вона знову махнула рукою, п’яно хитнулася в кріслі. – Якби, аби… Кулаками після бійки. Раніше треба було думати. Та хто ж тоді думав. Захопилися всі, загорілися. Іменинник майбутній особливо.
Ігореві Яровому друзі вирішили на вісімнадцятий день народження подарувати повію.
Нарешті мусить стати мужчиною – так сказала Єва Бортникова.
Не йому – Антонові. Той озвучив оригінальну ідею Алісі з Едвіном. А Єва не вгавала, розвивала думку, шаленіючи, заводячись від польоту власної розбещеної фантазії.
Умова імениннику: він повинен зробити це при всіх.
– Ігор не відмовився, – Лора не питала, відповідь очевидна.
– Бо це просто гра. Так сказала я, і наш Коник погодився. Ой, я тебе прошу! Його вмовляти особливо не треба було! Знайди чоловіка, який буде проти сексу в день народження! Тут ще й перший раз!
– Яровий отак просто ділився з вами інтимною проблемою?
– З Хитровим. Напився в нього на днюсі, між іншим. З чого почалася в пацанів розмова, хтозна. Від Антона пішло Євці, від неї – мені. Ну, а я посміялася вже разом із Едиком. Узагалі, ніхто з нас і не припускав інакшого. Там же все написано, – Аліса окреслила коло навкруг свого обличчя.
Дівчину, яку приготували на подарунок Яровому, звали Діаною.
Її знайшов всюдисущий Хитров. Потім, уже після всього, саме Антона назвали й упізнали її подружки. Також згадали: пропонував заробіток кільком, повелася тільки вона. Інші сприйняли почуте як пропозицію групового сексу, чого намагалися уникати, не практикувати заради власного святого спокою.
Діані гроші виявилися потрібні більше за всіх.
– Куди йти, де проводити дійство? У нас ні в кого окремого житла не було, всім же по вісімнадцять, – у цій частині оповіді Аліса говорила, ніби враз протверезівши, чітко й розважливо. – Була тема: всі десь збираються, на пустирі там чи в лісі. Хитров завозить нас, потім їде по Діану, потім відвозить Діану, звідки взяв, потім нас розвозить… Погодься, дурня. До всього ми ж збиралися випивати. Антону за кермо… Словом, про старий дім на Горького згадала Єва.
– Там свинюшник. Смердить жахливо. Щурі.
– Це зараз. Тоді там десь роки два ніхто не жив. Ще нормально більш-менш для таких історій, – Аліса сумно посміхнулася. – Євка з Антоном кілька разів самі те місце освятили… так би мовити. Діана приїхала на таксі, вийшла на квартал раніше. Хитров там її зустрів, провів на місце. Назад планували теж машину викликати.
– І щось пішло не так.
Аліса кивнула, тепер налила собі сама.
– Що саме?
– Іменинник. Він злякався. Зганьбився. Як не назви – все погано.
Коли «подарунок» доставили, компанія вже святкувала.
Винуватець торжества розщедрився на три пляшки віскі. Ще покурили – Антон десь роздобув трави. З незвички Алісу, Едвіна й Ігоря повело. Вони втратили над собою контроль, точніше – могли досить слабо контролювати себе й відповідати за вчинки.
Щойно Діана, обмотана попередньо рожевою стрічкою, як належить дарунку, зайшла у велику кімнату, всі хором закричали: «Happy Birthday to You!» – вигукував навіть Ігор, вітаючи сам себе. Дівчина, як домовлялися, взяла гроші наперед іще по дорозі. Випити спершу відмовилася, на роботі не практикує. Та Аліса вміла вмовляти, давно помітила: деякі дівчата в її присутності тушуються.
Нарешті компанія замовкла – момент наставав серйозний, хвилюючий.
Та Ігор Яровий нічого не зміг.
Аліса вже потім, з віком і досвідом, знайшла тому пояснення. Не всяка досвідчена людина готова займатися сексом при свідках. Тим паче якщо дехто з них – як Антон із Євою, – перетворюються відразу на азартних глядачів. Вони підбадьорювали, кричали: «Да-вай, да-вай, да-вай!» – і махали стиснутими кулаками. Також зробила свою справу суміш наркотиків й алкоголю: когось стимулюють, але Коня вивели з ладу як мужчину.
– Господи, Лоро: у нього тупо не встав! – виглядало, Аліса дотепер бачить у всьому лише вину незайманого доти іменинника.
Діана намагалася чесно відпрацювати свій гонорар. За якийсь час навіть Антон із Євою принишкли: справа ніби налагоджувалася. Але закінчилася, не встигнувши початися. Яровий стояв посеред убогої кімнати без штанів, розгублений, збентежений, пригнічений і принижений – Хитров не стримався, зареготав, тицяючи на нього пальцем.
Я не зрозумів нічого, сказав Ігор.
Ну, я поїхала, сказала Діана.
Ти нікуди не підеш, сказав Антон. Іменинник нічого не зрозумів. Повторимо ще раз.
Ми так не домовлялися, сказала Діана.
Та хто ти така, не стримався Ігор. Ти зробиш це ще раз!
Це просто гра, нагадала Аліса.
Жодному не було шкода дівчини-повії. Старшої від них – це вже потім стало відомо, – на два роки. Тоді кожен вважав себе вищим, значимішим за Діану. І коли та почала огризатися й спробувала вирватися – вирішили покарати.
– Не знаю, що найшло, – тепер Аліса п’яно схлипувала, шморгаючи носом. – Тут навіть не випите, не трава. Пішов кураж, пояснити потім собі не могли. Ми оточили її, всі п’ятеро. Діана металася по колу, а Хитров для чогось волав: танцюй, танцюй, танцюй. Знаєш, дівчина справді почала танцювати. Незграбно якось, непристойно навіть. Думала: послухається, то відпустимо. Ні. Хитров крикнув Едику: чувак, давай покажемо імениннику, як це робиться! Діана зрозуміла, до чого йде. Заплакала, просилася. Євка схопила її, сильною ж була, міцною, давай кривляти: няв, няв, няв. Чому занявкала – чорт знає… І далі… Далі…
– Алісо, зупинятися нема сенсу. Без того наговорено.
– Далі, – вона знову шморгнула, – далі Євка закликала мене тримати Діану. Вдвох. Ми ж у процесі ще пили, веселилися…
– Хлопці зґвалтували її, – Лора знову не питала.
– Крім Ігоря. Він хотів… Знову не вийшло… Його знудило там, у кутку…
– Діана?
– Ми раптом зрозуміли, що наробили. Просили пробачення, всі. Вона кивала, поки задкувала до виходу. Але потім… Кричала, що знає всіх нас, уже знає. Піде в міліцію, тоді ж міліція ще… Едик у відповідь: ти шлюха, хто тебе послухає. Менти поржуть і ще разок по колу пустять. Ну, Діана пригрозила – буде вам день народження, побачите. Хитров її наздогнав…
– Хто вдарив? Він?
– І він. І Єва. І я. Коли впала на землю й забилася потилицею, Хитров звелів, аби кожен стукнув її сильно. По разу. Отримав того вечора владу над усіма нами. Оцього не поясню, чому слухали, корилися.
