Брати Капранови - Розмір має значення
На цій розумній думці заверещав телефон. Потім додумаємо.
- Ти взявся писати вірші? - це була Галушка.
- Ні, це переклад з японської. Дуже гарний, між іншим.
- Здається, я знаю кращий переклад.
Сплю-сплю, мені сниться:
Біля мене молодиця.
Мац-мац, її нема -
Підманула-підвела.
Я засміявся. А що - теж годиться, і головне - значно ближче до нашої традиції віршування.
- Сама перекладала?
- А ти сумніваєшся?
- Слухай, - я зробив якомога серйозніший голос. - Ти можеш для мене терміново поставити один експеримент?
- Можу, - її голос теж посерйознішав.
- Тоді бери мобільну лабораторію, і за півгодини чекаю на тебе в яхт-клубі.
Я навмисне збрехав про експеримент, тому що це був єдиний спосіб витягнути цю сумлінну істоту з інституту в робочий час. А яхт-клуб - це і є зміна обстановки. Коли ти виходиш на воду під вітрилами, так само, як це робили твої предки сотні, а може, й тисячі років до тебе, коли не довіряєш свою долю автопілоту, а вирішуєш її сам, у голові капітально прочищається. Отже, рецепт такий - весь непотріб, тобто зайві думки, ви залишаєте на березі, а із собою берете тільки той мінімум, який не перевантажить яхту. Тоді сідаєте до румпеля, піднімаєте вітрила, і геніальні рішення самі приходять до вас. Головне - не підганяти їх.
УГС мала кілька службових яхт у клубі, але ними майже ніколи не користувалися. Мабуть, не знали про дивовижний вплив на мозок. А я чесно використовував службове становище в мирних цілях і періодично виходив на Дніпро. І не для відпочинку, а для підвищення ефективності роботи, а це, скажу вам, зовсім різні речі.
Галушка привезла із собою ноутбук та цілу валізу обладнання. Вона не знала, що наш експеримент буде скоріш уявним. Проте я слухняно перевантажив усе до рубки і віддав кінці. Дівочі очі зацікавлено спостерігали, як я пораюсь із допотопним знаряддям. Мабуть, їм такого не доводилося бачити навіть у кіно.
- Козацькі чайки, щоб ти знала, були завдовжки понад тридцять метрів, так що вітер у нас, українців, у крові.
- Скоріше, в голові, - підказала Галушка. - А де ми пливемо?
- Шановна пані, плаває тільки лайно в ополонці, у той час коли судно ходить, і вам як нащадку козацького роду не можна так помилятися.
- Ваш специфічний сленг не є інформаційно містким. Усе це можна сказати іншими словами.
Як без кількох хвилин структурний лінгвіст, я образився.
- Коли хочете знати, будь-який професійний сленг не є суто інформаційним. Це швидше код упізнавання своїх-чужих, своєрідна ознака належності до касти. От у вас, біохіміків, теж є свій сленг. І ставлю мазу, що не все в ньому вирішує наукова термінологія.
- Не знаю, я над цим не думала, - сказала Галушка.
- А над чим ти думала?
- Над експериментом. Я, між іншим, працюю над дисертацією.
- Між чим іншим?
- Між прогулянками на яхті з нахабними молодиками.
Я зробив поворот, і над нашими головами пролетів здоровезний гік.
- Будьте обережні, пані, оця штука дуже боляче б’ється. То який там у тебе експеримент?
- Дуже цікавий, але розкажу, тільки якщо ти обіцятимеш не сміятися.
- Уже давно не сміюся, особливо на біохімічні теми, - з непідробним сумом мовив я. - Так у чім справа?
Галушка недовірливо скосила очі на гік, що в цей час спокійно лежав на лівому борті.
- Не бійся, він без команди не зрушить.
- Такий слухняний?
- Тобі є чого повчитись у нього.
Вітерець був жвавенький, і ми впевнено просувалися вперед.
- Ти знаєш, я трохи змінила твою молекулу.
- Коли встигла? - поцікавився я.
- Із самого початку. Мені нудно робити звичайні досліди, і я завжди намагаюся задати якусь варіативність. От я і створила п’ять модифікацій.
- Ага! - вигукнув я. - Обережно! Повертаємо, - гік пролетів на правий борт і зупинився там. - Здається, я розумію, чому тоді так довго чекав на результати аналізу.
- І зовсім не тому, - надула губки вона. - Швидше все одно не можна, тому що все вирішує реальний час розвитку організмів. Швидше цей експеримент ніхто не зміг би зробити.
- Навіть твій дід? - підштрикнув я.
- Навіть мій дід. Ніхто.
- А як же він тоді одразу вказав на дію цієї добавки?
- Не мороч мені голову. Ти будеш слухати чи ні? - вона, здається, розсердилася, а більш за все я не люблю мати справу із сердитими дівчатами.
- Я весь перетворився на увагу.
- Оце вже краще. Ну, то слухай: одна з модифікацій молекули дала дуже цікавий ефект при застосуванні на жінках.
- На незайманих дівчатах? - уточнив я.
- Не хочеш слухати - то як хочеш, - вона відвернулася до борту, і довелося робити позаплановий поворот, аби проліт гіка над головою відвернув її увагу. Давно помітив - варто хоч трохи налякати ображену жінку, як її настрій кардинально змінюється.
- Ну, то який ефект дає застосування цієї модифікації на жінках?
Вона подивилася на мене скептично, але прийом спрацював, він взагалі спрацьовує - сто випадків зі ста, можете перевірити.
- У них збільшуються груди, - сказала нарешті Галушка.
- Справді? - посміхнувся я.
- Ти обіцяв не сміятися.
- А я і не сміюся. Я щиро захоплений. І наскільки великий цей ефект?
- Не дуже, але гадаю, що можна буде довести до одного-двох розмірів.
- Та це ж геніально! - вигукнув я.
- Ну от, а казав, що не сміятимешся.
- Так я і не сміюся. Я просто знайшов у старовинних газетах фантастичну історію, яка в поєднанні з твоїм відкриттям може по-справжньому змінити світ!
- І що це за історія? - Галушчині очі загорілися непідробною цікавістю.
А це була дійсно цікава історія.
- На початку двадцять першого сторіччя така собі Айвон Росдейл, американська професорка, зацікавилася залежністю інтелектуального індексу жінок від розміру їхніх грудей. Не знаю, що її надихнуло, мабуть, геть не було що робити. Вона поділила піддослідних жінок на три групи залежно від розміру бюстгальтерів і дала всім однаковий тест. Тоді оцінки інтелекту ще не були заборонені як неполіткоректні.
Я зробив черговий поворот і змушений був перервати свою карколомну історію.
- І що з’ясувалося? - нетерпляче спитала Галушка.
- Одну мить, - я зачепив шкота на стопор і повів далі: - Так от, проаналізувавши результати, вона мало не знепритомніла, тому що середній інтелектуальний індекс у дам з великим бюстом був значно вищий, ба навіть і середня група істотно переважала пласкогрудих. Уявляєш? Вона експериментально довела, що існує зв’язок між розміром грудей і інтелектом жінки!
При цьому я не втримався і зупинив свій погляд на Галушчиному бюсті, що явно свідчив про чудові наукові перспективи володарки.
Вона упіймала мій погляд і з докором поправила комірець блузки.
- Ні, я серйозно, можеш перевірити, це, здається, 2004 рік.
- І що ж далі сталося з цим «геніальним» відкриттям? - скептично скривила губки Галушка.
- Нічого хорошого. Бідолашку зацькували феміністки, у більшості з яких, за дивним збігом обставин, груди були невеликі. І їй довелося відмовитися від продовження досліджень. А жаль.
- Це точно.
- Ні, ну ти сама подумай, якщо це справді так, то твоя добавка відкриває нам шлях до тотального підвищення інтелектуального рівня жінок!
Але Галушка не поділяла мого ентузіазму.
- Одразу видно, що ти не науковець. Якби навіть все було так, як ти кажеш, ніхто не встановив однозначного зв’язку між цими явищами. Там усе дуже складно. А що коли цей ефект задається ще на стадії формування статевих ознак і, відповідно, інтелекту? Тоді збільшуй-зменшуй, все одно нічого не зміниться.
- Ну, а якщо спробувати, - не поступався я. - Хай усі купують це як засіб для збільшення грудей, а заразом порозумнішають, так би мовити, на додачу. Два в одному. Хіба погано?
Ні, науковці не здатні оцінити по-справжньому свіжу, новаторську думку. На жаль, це стосувалося і моєї коханої. Вона розсердилася.
- Ти покликав мене сюди, аби розповідати всіляку маячню? Чи справді проводити дослід?
- Насправді я покликав тебе, щоб нарешті довідатися твоє прізвище. Бо якось воно незручно, навіть спитати в лабораторії не можу. У вас там, виявляється, дві Галини, а я мов дурень.
- Слухай, Мамаю, якщо ти насправді не збираєшся ставити ніякий експеримент, давай краще завертай до берега. У мене до біса роботи.
- Нікуди твоя робота не дінеться, - заперечив я владно. Жінок треба заздалегідь привчати до слухняності. - То ти Мальборо, як твій дід?
Чому я це сказав, не знаю. Мабуть, вилізла підсвідомість, бо весь ранок як проклятий думав про цю «Мальборо Інкорпорейтед». Ну, а крім того академік і справді колись казав, що наші Майбороди і їхні Мальборо - один чорт.
- Так, я справжня Майборода, - підтвердила Галушка, і тут мене як по голові вдарило. Майборода! Зачекайте, зачекайте…
- Господи Боже мій, - забурмотів я, вражений власним відкриттям.
- Що сталося? - схвилювалася Галушка.
- Нічого-нічого, зачекай, - і дійсно, ні до Шотландії, ні до Гвінеї відношення не має, а тільки до біохімії. Матінко, що ж я оце зараз думаю, га?
