Світлана Поваляєва - Ексгумація міста
- Я вперше їду стопом, - промовляє він з інто націями хлопчика, який експромтом дає бліцінтерв’ю на Майдані Незалежності якійсь вбогій ТРК штибу «Тоніс»,»Гравіс» чи бодай «Пеніс». - Ми раніше тільки зі спелеологами…
- О спелеологія - це серйозно! Крейза! Стільки причандалля, що сам чорт не розбере коли і як вони встигають його використати і взагалі дотягти його до своїх печер!
Повз суне віз о двох конях. З возу приязно си гналізують люди у валянках, мовляв, сідайте, підкинемо!
- О супер! Треба спитати чи не підвезуть на своєму надшвидкісному пепеладзе до Умані чи до Білої Церкви!
Віз повільно мікшується з небокраєм. По той бік шосе оживають декорації до того незворушної мирної техніки. Шоу Просапних Механізмів. Проорювання мозкових доріжок. Ланка тракторів і бульдозерів на чолі з асфальтоукладальником, поважно вирушає у напрямку склохалабуди ДАІ по команді жовтогарячих спецмурах.
До кожного грифа прив’язана бомба Грифи високо в небі летять Віджахують дельтаплани наци З повними баками ефедрину - Торжество Шостого Рейха…
Це схоже на воєнний парад. Даішне бунгало складає останню молитву й офірує першій-ліпшій соплі марки «Жигулі» останній штраф. Парад триває. Зараз пройде колона даішників - спецназ-зтого-світу імені Техаської Зебри. За ними - колона детепешників імені Ордена Гіпсової Пов’язки.
Колону замикають ноші з коматозними - віртуальна десантна рота імені третього реанімаційного відді лення місцевої лікарні швидкої допомоги №1.
Пересічні громадяни їх ще звуть «Труна з коліщатами». Погойдуються на списоподібних штативах пляшки з глюкозою та фізрозчином. Прозорі мацаки крапельниць присмокталися до вен й ссуть жертовну кров воїнів. Штативи з крапельницями, немов хоругви, урочисто несуть порцелянові медсестри.
3.
- До Білої підвезуть!
- Мерщій! Речі хапай!…Уфф, доброго ранку.
Водій похмурий і мовчазний.
- До Білої!..
- Заспокійся, я чула. Грошей вимагатиме, паршивий жигуль… Я ж тобі казала, що це народна прикмета: тільки-но запалиш цигарку, з’являється транспорт, хоч тролейбус, хоч трамвай. За містом теж діє. І завжди така жаба душить за ту цигарку!
Втім, це моя особиста жертва Шляхобогу. Ти ж не куриш.
- А ми що, йому не заплатимо?! - пошепки на вухо, і очі як у нажаханого лемура, який зненацька похлинувся авокадо (чи що вони там їдять, лемури).
- Ти вчора народився чи сьогодні вранці?
Придбав би собі квитка на потяг «Київ-Одеса» і сидів би три доби на морському бережку голодний і тверезий. І у поролонових вухах, якби розчулені одесити подарували на згадку про 1 квітня!
- Ну, я думав, це як розвага, спорт…
- Ні фіга собі спорт! Їхати приміром до Криму на місяць як мінімум з однісіньким заклеєним жувальною ґумкою баксом і двома пакетиками перлового супу! Це, сонце, романтичні будні. Стиль життя, але дещо тої… нав’язаний самим життям.
- Все одно незручно якось.
- Минеться. Бачили очі, що купували. Щоправда, його, мабуть твій туристський вигляд збив з пантелику. До речі, ще одна перевага драйвера над соплею: нема морально-етичних дилем, совість не мучить, не страшно, що поб’ють, бо драйвера знають хто ми, роуді, і коли вже беруть, то, будь певен, знають, що роблять. Які тут гроші! Швидше за все ще й самі тебе нагодують.
Під Білою Церквою все, що не було забетоновано чи заасфальтовано, променилося Мать-і-Мачухою.
Одна пухнаста квітка потрапила до ксивника, - в гербарій вписок і телефонів.
- Jesus Chrіst! Як це ти примудрився таке застопити?! Тебе сприймають як мандрівного лауреата фестивалю бардівської пісні, факт!
Краплеподібний сталевосиній мікроавтобус зливався з повітрям. За попелястими лінзами вікон мерехтіла зелено-жовто-сіро-теракотово-блакитна смуга, розкраяна білою навпіл. Металевими плямами всмоктувалися-і-миттєво-вилітали-з-простору стрічні авта. Віртуальна поїздочка, крутіша за вакуумну систему «Кетамін - Реланіум». Лишилося почуття сексуального задоволення.
Криве Озеро. Крижаний вітер місить похмуре бляшано-зелене довкілля. На узбіччі - фанерна цюпка літнього знестекленого ганделика. Шосе безрадісне і безнадійно порожнє.
- Пропоную сховатися від вітру всередині цієї катеринки і попоїсти.
- А раптом буде щось їхати?
- То поїде собі. Наш драйвер нас знайде.
Середина цього обтрісканого пуделка скидається на мушлю равлика, чий хазяїн - павлик - давно врізав дуба. Лише на стінах і перетинках зосталися шпалероподібні сухі сірі клапті його драглистого тіла й мерзлий слиз по кутках. Олекса готується до трапези мов справжній професійний кришнаїттурист. У нього є навіть термос із ясминовим чаєм!
Раптом стає так затишно і тепло від випитого та з’їденого (а ще від похмурого краєвиду в облямівці вікна - контрапунктом до випитого та з’їденого), що геть зникає бажання виходити на трасу, тримати підняту руку з відчепіреним великим пальцем, кудись їхати. Ліниво теревені правляться…
Богом забута халупа і вітер… Free Love видавався би зовсім нормальним, цілком доречним, і, навіть, логічним… Зась, читачу! Не було полунички! І для підживлення фабули твору сексу не буде, тут - сексу немає. Правда - спочинок простий в халабуді, з якої дах щохвилини зриває… …вітер…
- Поглянь, якісь гіпі на трасі.
- Де?
- Оно біля самого роздоріжжя, з нашого боку…
- Вау!!! Це ж Ані з Евою! Агов! Піпл! Гей!!!
- Не випади! …
- Ані! Ево! Супер! Залазьте! Це Олекса. Їсти!
- Маза! - врівноважено констатує Ева і починає виставляти на стіл (тут навіть стіл є!) портвейн.
- Ми перед дилемою постали: витратити нааскані* гроші на портвейн чи на їжу… - Ева відсуває торбу, сідає, садить на коліна Ані, яка з повним ротом вижовує якісь патетичні зауваження, садить гітару на коліна Ані.
- Ніштяк!
Пляшка №1 вірменського пішла колом:
- Буль!
- Буль!
- Бууууль!.. Ех, братушкі і сєстрьонкі, це просто свято якесь (буль)!
- Горло пляшці не відкуси!
- Што ти, дорогая, ето ти у нас мін’єтчіца, а я єсть факір і шпагоглотатєль. А з пляшечок я лише земну кров висмоктую! Життєдайна рідина! Причастімося, брати і сестри, бєз нужди, а только ліш для оттяга, і обломіцца нам! Сподіваюся всі тут стерильні на предмет інфекційних захворювань, поширюваних вустами, зубами, язиками, а швидше - слиною…
- У мене порушений кислотно-лужний баланс, я можу карієсом інфікувати!
- Було би на чому тому карієсові оселитися!
_________
* нааскані - сленг від англ. To ask - аскати, просити, витпрошувати гроші у мирних громадян, “розводити» когось на гроші (прим. Автора).
4.
- Ну, тобі поталанило! Про стоп навипередки останнім часом лише в гіпових байках можна почути.
Ну ж-бо, дядю, ми їх зробимо! Ми ж порожні (хоча, твій наплечник,серце, вартий трьох корів і п'яти биків!), а вони сіном-соломою напхані!
Миттєва фотка на згадку - розчаровані личка Ані, Еви та їхнього драйвера-сіновоза в облямівці кабіни, - відлітає туди, де лишилося Криве Озеро.
У відповідь - світлина двох щасливих дітей і спалах золотих зубів драйвера-худобовоза ліворуч над баранкою, - налипла на лобове скло сіновоза, що лишився безнадійно позаду. Сутеніє. Вантажівка плавко занурюється в зиму. Хуртовина дедалі густішає. Склом суне крижана шкаруба, в якій борсаються розгублені двірники. Фари ближнього світла. Швидкість тридцять кілометрів на годину.
- Що це?! Кілька годин тому - сонце, Мать-іМачуха… Ми хоч туди їдемо?
- Туди, дівчинко. В Одесі зараз кучугури по коліно і мокрий сніг!
- Овва! Оце так приїхали до моря літо зустрічати! Олексо, чому радієш, дитинко, дивись, що коїться!
- Прикольно! І намет згодиться!
- Угу, чим би дитя не тішилося, аби не вішалося!..
5.
Русалка косу чеше -
з хвоста луска летить…
покійна НАТКА
День змітає все в купу - непотріб думок - сміття душі. Золотаві обгортки й лелітки бажань - на межі дощу і туману. Молоком солодко напахує марихуана… День розставляє столики в літній кав’ярні понад одеським портом. Дюк з пляшчиною в руці. У моря - мокротиння горлом. Відхаркують ворони й чайки. Сірий бомж - вогке шмаття на дорозі. Ковдра зі снігу, який не тане. Гармата стріляє у хмари сніжинками. Сосни неквапливо випорожнюють свої бурштинові й малахітові келихи доки не прийшов сердоліковий вечір у перуці з косою. Ввечері вокзали ваблять людей своїм затишком, щоби знову перетворитися на мерзенні купи сміття вранці. … І вилом у часі затягується раною й миттєво заростає тишею годин минулих, які ще пахнуть тобою…
П’яна ніч. Портвейн. Портвейн. Портвейн. Вештання засніженою Одесою, як у відьомських каз ках, щоразу закінчується і намагається поновитися в одному й тому ж місці… Гадаєте на Дерібасів ській?
