Ірина Солодченко - Перекручена реальність
– Чим ви можете довести, що психологічна експертиза над моїм підзахисним взагалі провадилася?
– Я повторюю, що провадилася саме комплексна психолого-психіатрична експертиза. . Єдиним документом, який доводить проведення експертизи, є акт, завірений підписами й печатками фахівців.
І психіатр Тимченко простягнув тоненький жовтуватий акт експертизи, який він до цього м'яв у руках. Друкованими літерами на ньому написано: «Акт судової психіатричної експертизи» і зверху від руки великими літерами: КОМОЛЕКСНАЯ.
– Далі.
– Як пояснити, що експерт-психолог витратила на дослідження відносно мого підзахисного п'ять хвилин? Підзахисний стверджує, що його лише перевірили дитячим тестом на пам'ять. Особисто ви вважаєте п'яти хвилин достатньо для проведення комплексної експертизи?
– Ваша честь, експертиза полягає не тільки в спілкуванні з підекспертним, але й у вивченні матеріалів кримінальної справи.
– Скажіть, хто і якими методами з'ясовував емоційний стан Забарова на момент здійснення їм злочину?
– Ваша честь, я відповім так. Комісія прийняла певне рішення, яке було оформлено актом. Отже, для комісії було досить даних, щоб прийняти рішення й оформить його актом.
– Питання суду: а якби даних було недостатньо?
– Тоді експерт має право витребувати додаткові документи. Цього не зробили. Отже, даних було досить.
– Продовжуйте, адвокат Куреник.
– Скажіть, який мінімальний строк проведення експертизи ?
– Мінімальний строк не встановлено.
– Чи значить це, що її можна провести за один день?
– У стаціонарних умовах іноді буває досить і декілька днів. Експертиза складається не лише зі спілкування з підекспертним, але й вивчення кримінальної справи, спостереження за ним, проведення досліджень, аналізу крові й сечі тощо.
– Ви наполягаєте на тому, що комісія представляє в акті свої суб'єктивні оцінки. А чи може все-таки комісія довести, на якій підставі зроблені висновки?
– В історії хвороби все є.
– У суду є питання: чи повідомляв вам підсудний про якісь психологічні травми, перенесені у дитинстві?
– Судячи з акту КСППЕ – ні.
– Чи у вашій компетенції з'ясовувати, в якому емоційному стані знаходився підсудний у момент здійснення злочину?
– У принципі, так.
– Чи повідомляв вам підсудний про уламки скла, якими потерпілий намагався його вразити?
– Не пам'ятаю…
– Про що це свідчить: ви не записали або він не повідомляв? Чи ви не з'ясовували ці обставини?
– Ваша честь, я все з'ясовував. Я відтворюю в медичній частині ту картину, яку зображує піддослідний.
– Ви в акті відображуєте лише ті дані, які важливі для вас як для психіатра, або тільки те, що говорить піддослідний? Тобто, чи могли ви проґавити щось таке, що не має стосунку до психіатрії?
– Ваша честь, при проведенні КСППЕ докладно з'ясовується картина криміналу.
– Якби підсудний повідомив про уламки скла, які йому загрожували, це мало б значення на висновки комісії?
– Можливо, воно не мало б значення, але воно знайшли б відображення в акті. Хоча не можна ґрунтуватися лише на моменті криміналу. Експертиза ґрунтується на розповіді піддослідного, його психологічному стані на момент криміналу й на матеріалах кримінальної справи.
– Все-таки уточніть, чи розповідав вам підсудний про уламки скла, чи ви про це не питали?
– Звичайно ми з'ясовуємо всі подробиці. Якщо він мені сам не розказав про уламок скла, то я не міг його запитати про це, як експерт.
– Питання підсудному. Ви розповідали про те, що потерпілий загрожував вам уламком скла?
– Так, я розповідав.
– Кому?
– Присутньому тут експертові.
– А психологові?
– Ні.
– Чому?
– Вона мене про це не запитувала. Я вже казав, що спілкувався з нею хвилин п'ять і лише стосовно тестів на пам'ять.
– Сідаєте, підсудний..
– Ваша честь, я повторюю, що повідомлення Забарова про уламок скла аж ніяк не вплинуло б на висновки комісії про його психічний стан.
– А психологічний?
– Не знаю… Про це повинна сказати експерт-психолог.
– У кого ще є питання до свідка? Підсудний, будь ласка.
– Маю зауваження. В акті експертизи відзначено, що я сказав так: «діяв усвідомлено». Я хочу загострити увагу, що це не відповідає дійсності. Я не міг сказати таких слів. Я сказав, що діяв інтуїтивно. Вважаю, що експерт спотворив зміст моїх слів. І усвідомленості в моїх діях бути не могло. Я був у глибокому емоційному колапсі. В моїй голові було помутніння, я дуже добре пам'ятаю цей стан, але мене про нього ніхто не запитував і не з'ясовував…
– Свідок, як ви це поясните?
– Всі члени комісії провели дослідження, вивчили матеріали справи, підписали акт, тобто вони з'ясували всі необхідні моменти.
– Все… Більше ніхто не має питань?
… А вдома – знову дзвінок від сестри. Ну коли вона вже знайде ту роботу???
– Олько, анітрохи не спрацьовує ця система набору персоналу, – стрекотала Катерина. – Загалом персонал набирають великі підприємства з плинністю кадрів й підбирають не дуже розумних, не дуже вимогливих і таких само проблемних, як і вони самі. Робота до восьми-десяти вечора, а нерідко й по суботах. Ніякий КЗОТ там не спрацьовує. Не подобається – до побачення, візьмемо іншого… Добро, що є відділ персоналу, який працює не складаючи рук…
… Вже півгодини вона сиділа у темряві, не в силах поворухнутися. Коли годинник показав пів на дев’яту, встала і пішла на кухню ставити чайник на вогонь. Їсти не хотілося, і попивши чаю пішла до своєї порожньої спальні, відкрила там книжку і дочитала кілька останніх сторінок роману «Хіба ревуть волі, як ясла повні». Потім швидко її згорнула і згадала Назара. Дивний цей художник. Чи то маляр… От Котя – теж художник. Але той не промине слушного моменту, хоча й малює лише своїх “мамі-папі” та портрети заможних городян … І не бідує… Завжди в костюмі й краватці. З галерейниками тусується… Та ні… Пейзажі теж пише! Банкіри й бізнесмени полюбляють розвішувати їх у своїх кабінетах. А потім виїжджають на пікніки й кидають сміття просто в лісі, під деревами…. Цікаво подивитися на картини Назара…. Нещодавно Котя продав за пристойну ціну копію пейзаж у Сурикова… Рита похвалялася, що за десять тисяч…А Суриков, як вона довідалася з однієї передачі, пив гірку, з безхатченками водився і на вулиці помер… Втім малював божественно!…А тепер Котя копіює його картини і при тому не бідує. А банкіри – їм байдуже: Суриков то чи Котя.
Ольга відклала книжку убік… Назар має рацію. Панас Мирний – найвеличніший романіст України… Найвеличніший! А що про нього знають? Як шанують? На слуху – Шевченко, Леся Українка, Франко… То – великі поети.. Так… Проте не романісти. А письменник розкривається лише у великих формах… Панас Мирний і є найвеличнішим українським романістом. А як його підносять у школах? Хіба школяр спроможний осягнути цей твір? Їй, як судді, зрозуміло як Божий день, що Чіпка вже народився злочинцем…. А вчителі його виставляють, як борця за правду. Як жінці їй зрозуміло, що народився від якогось пройдисвіта. Цей роман актуальний до сьогодні… Як часто оточуючі сподіваються, що такий-ось Чіпка візьметься за розум, перетвориться у законослухняного члена суспільства. Умовляють його, панькаються, вірять, що той змінить свою поведінку. Та чи перемінюються такі люди?… Вони можуть лише затаїтися на деякий час…От і в Чіпчиних генах сиділа його злочинна сутність. У генах!…А скільки жінок народжують аби від кого? Втім, природою закладене інше. Природа передбачала, аби батька майбутньої людини обирала жінка. Щоб народити гарних, розумних, здорових дітей від найкращого чоловіка серед тих, що її оточують… Грубо кажучи, самцям нічого не варто пустити дитину у світ, тож жінці надано право бути обережною і обирати серед них щонайліпшого…. Та люди вигадали інше…. З тією демографічною ситуацією, яка склалася наразі в Україні, жінкам – аби народити… Від кого – вже неважливо. Вона сама через це пройшла… Уже тридцять, більшість подруг – заміжні, або народили аби від кого: від п’яниць, від дурнів, від наркоманів, а вона – мила, симпатична врівноважена дівчина все чогось чекає. Заміж ніхто не брав, і ніхто за все життя так і не запропонував. А сама нав'язуватися вона не вміла… Словом, хто не встиг – той спізнився… Ольга спізнилась і народила доньку від судді Лукашевича. А що цей суддя уявляв з погляду продовження роду? Стара, хвора людина… І катаракту мав, і задишку… От і Леся росла хворовитою, адже в батька вдалася… А мати Чіпки теж хотіла бути щасливою. В чому вона була винна? В тому, що бажала мати родину і дитину? І найстрашніше, що на якомусь етапі вона зрозуміла, що її син – пропаща людина. Нічого з ним не поробиш, з цим вродженим злочинцем… Бідна мати…
Вже скрізь сон вона почула дзвінок з домашнього телефону. Знехотя підійшла до апарату, який наче підстрибував від нетерплячки…. То була подруга її дитинства Валя. Навіть не намагаючись бадьоритися, подруга вилила на неї страшну новину – у неї виявили рак матки. Холодними спітнілими пальцями Ольга швидко передзвонила зятеві, і той запропонував висококваліфікованого лікаря. Бере дорого, та фахівець – супер.
