Любко Дереш - КУЛЬТ
Порожнеча була білим туманом.
Старий волинкар награвав, танцюючи по колу. До звуків кози додались гучні удари бубнів. Від аритмічних чарівних мелодій туман розвіювався (Дарця танцювала разом із ним, вони кружляли у древ ньому танку по замкнутому колу) і навколо них засяяло Буття, блискуче від мокрої синьої темряви. (нехай буде світло) Було світло. Воно проникало у найглибші клітини, просві чувало наскрізь віддалені нейрони, вивільняючи свідомість.
Мелодія наростала, гучнішала і ставала всеохопною. Перед очима Дарці спалахували дивовижні видіння, що рухались синхронно із музикою.
Вона бачила створення тисяч Всесвітів, туманностей, галактик, фомування зірок і систем.
Дарця побачила вічність. Коли музика досягла апогею, ґрандіозного апофеозу всіх мелодій, вона відчула, що зараз трапиться щось незмірно важливе.
З нічого у наше Буття вибухнуло Світло, котре затопило геть усе білим.
Вона бачила Волинкаря при воротах Зорі.
4.
Пан Андрій несподівано скликав збори. Мали бути при сутні усі. Попередній урок був видубленою нудьгою. Кєша покликав Банзая посидіти з його дітьми на уроці, проконтро лювати контрольну роботу. А потім біолог особисто роз’яс нить діткам декілька моментиків. І, хоча контрольна була особливою - складні неоднозначні тести формату «Zapadlo 6.0», - за півгодини першого уроку роботу завершили практично всі. Залишалося близько півтори години сидіння, нудного спостерігання за тим, як Кєша, шморгаючи носом, заповнює класний журнал.
Юрко всівся на задній парті, дуже цікавій самій по собі.
На пошкрябаній фанерній поверхні голкою циркуля був викарбуваний довжелезний панегірик. Панегірик починав ся вкрадливими словами: «Любий друже парабелум,// Богом даний твій приклад», а завершувався відчайдушно оптимістичним: «Через луки, через броди//блядь гопівська утече!!!». Частину, вміщену поміж цими двома цитатами, наводити не варто, позаяк остання має відверто фашистське забарвлення та переобтяжена екстремально вульґарною лайкою. Поряд із панегіриком були й лаконічніші перли художньої думки, як от: «Панки жили, панки пили, панки болт на все забили» чи, наприклад, таке: «Ми не хіпі, ми не панки, ми дівчатка лесбіянки».
Банзай підпер голову долонями (та була важкою і намага лася боліти) і обводив своїх дітей уважним поглядом:
Низенький хлопчина альбінос, якого небезпідставно вважали дияволопоклонником, низько схилився над конт рольною, притулив до вуст складені човником долоні й пошепки молився: «Дядюшка Сатана, здєлай так, штоби я напісал кантрольную на двєнадцать»…
Початкуючий ловелас Ігорчик у сонній задумі чавив зубами тупий кінець олівця, реґулярно спльовуючи на підвіконня слиняві трісочки. Іра Риба Сонце Коркуша відбілила свої кучерики. «Ніц так не красить жінку, як пергідроль», - пригадав він старо давню приказку.
Дарця підперла голову і сумовито дивилася крізь шибу надвір. Час від часу вона нишком позирала через плече, вишукуючи Банзаєві очі.
Павук Малаялам вдумливо почитував книжку, на корінці якої значилось: «Казки від Кота Воркота». Інколи він почи нав тяжко сопіти, що змушувало сумніватись, а чи від Кота Воркота Павук отримує таке естетичне задоволення. Нас правді ж під атласною суперобгорткою причаїлося «Те, що на споді» - збірочка еротичних новелок від Юрка Покаль чука.
Семпльований, чиє волосся встигло набрати соковитих фіолетових тонів, гриз тверді бублики, розпилюючи крихти по цілій парті. Потім випадково роздер особливо сухим шматком ясна і почав спльовувати червону від крові слину на останню сторінку в зошиті з літератури, милуючись чудернацькими, спіненими від бульок повітря, узорами.
Його нелюбов до літератури мала глибоке коріння - якось Юркові доводилось бачити зошит з творчих робіт Андрія Семпльованого, учня 11 Г класу. На першій сторінці, під словами:
Домашня робота
Твір на тему осінь
було рівно три рядочки твору, геть усі покриті червоними вчительськими виправленнями. Під твором був невеличкий епікриз, такий собі бонус трек від Семпла:
Пробачте вчителько моя,
що написав так мало я.
Про оцінку говорити якось навіть і незручно.
Раптово у класі почався дивний броунівський рух. За кілька хвилин до нього дійшов цікавезний аркушик, на кот рому хтось написав:
Напишіть, шо б ви зараз хотіли робити, і передайте дальше.
Кожен захоплено понаписував свої мрії; дійшовши до Банзая, аркушик був геть увесь залитий нитками почерків та чорнил:
Хочу зараз бути дома
Хочу французький масаж в теплій кімнаті
з симпатичним масажистом
Хочу лежати на ліжку 4 на 4 і спати
Хочу піцу коктейль і Ґєника
Хочу оббухатись, обкуритись, обтрахатись
і пограти на гітарі
Хочу віллу, їздити в хаммері, переспати
з прікольним пацаном
Хочу вас всіх!!!
Хочу сексу, снігу, спокою, піци, файної книжки,
дощу, спокою, сексу, сексу, сексу
Хочу лежати на ліжку посередині Тихого Океану.
Тільки щоб там було в натурі ТИХО
Хочу курити, якщо хто має, то передайте
зажигалку
Хочу: чорного котика з гуртожитку, сонечка, літа
Хочу великий стакан пива, послухати музику,
канікул, і спати. І ще я хочу уїбати до мами в
Італію
Хочу виграти Мар’янку з 11-В. А ти, Семпл?
А я хочу пісяти Хочу
пса (суку сембернара). Дуже хочу додому
А потім задзвонив дзвінок, і дітиська розбіглися.
А в Банзая у голові засіло непереборне бажання впасти навколішки і завити з розпуки. Що б він не робив, усе вигля дало нереальним. Він наче випадав з реальності.
На великій годинній перерві всі вчителі з’юрмились під дверима директора й сторожко очікували неприємностей.
Надворі падав сніг. Уперше і в єдиному місці на всій Західній Україні. Пухкі сніжинки тяжко падали на землю й відразу ж танули, мов пообідні сни. Банзай стояв поруч із паном Ярославом, що замріяно мружився на білий колір знадвору.
- От піду на пенсію, поїду в Антарктиду, на базу якусь, де снігу багато, - мрійливо заговорив він до Юрка. - Буду крокодилів полярних вирощувати… Але нє тобі!… Позди хають, гади!
Банзай ледь скривив губи. Страх вчепився у нього, наче реп’ях, і тепер не покидав ні на хвилину. Нестерпно здава лося, що все навколо - лише черговий навдивовижу реальний сон. Страх налився темним густим медом у серце, перетік і вимазав усі нутрощі. Важкий і непереборний.
Початок зборів затягувався. Важкі броньовані двері зі звуковою ізоляцією не відчинялися. Цікаво, що там, за ними, робить пан Андрій? Меланхолійно дивиться на сніжинки, грає на альті по пам’яті «Скрипаля на даху» і пригадує ніжні, сповнені тепла погляди Аліски, його Єдиного Справжнього Кохання? Чи, може, з диким виразом на обличчі мастурбує над грудневим випуском журналу «Медові хлоп’ята»?
Хтозна…
Двері відчинилися, впускаючи всіх досередини. Замість очікуваного запаху сперми Банзай відчув аромат перепа леної кави. Педагогічний люд розсівся по вільних кріселках за великим столом у суміжній із кабінетом кімнаті. Пан Ярослав продовжував позирати на вікно, вчительки англій ської перелякано тулилися одна до одної, неначе полохливі курочки, а поважний старий гишпанець - породистий хасид із добрим обличчям Шолом Алейхема - міцно стискав ціпок із золотою гнутою ручкою. Кєша розказував Полісуну різні дотепи про блондинок.
Пан Андрій почав у своєму стилі. Тобто не просто здалека, а ДУЖЕ здалека. Від оцього «ДУЖЕ» і без того залякані викладачки англійської взялися під столом за руки і щосили втискалися у дерматинові оббивки крісел.
А пан Андрій набирав обертів. Голос його глибшав, багатство відтінків інтонації його Промови вбивало навіть професіоналів, а профанів роздирало на шматки. Він сьогод ні був особливо злим, а від цього його мистецтво лише збагачувалось. І все це не було жартом.
- Ви всі такі кгм… мудрі, та? Думаєте, я кгм… не знаю, чим ви займаєтесь, ви всі, лиш би кгм… не викладати, як має бути!
А ви… - директор зробив віртуозне па і розвернувся лицем до Юрка. Він нахилився так близько, що, гадалося, спробує зараз поцілувати Банзая. Чи, швидше, відхопити добрий шмат носа одним могутнім стисканням щелеп. Коли Банзай зазирнув тому в очі, серце похололо і дико зашкребло у передчутті неприємностей. -…А ви, Юра, кгм… взагалі! Впали в моїх очах кгм… нижче плінтуса! Навіщо ви казали восьмикласникам, що руки мити шкідливо?
Такий ексцес направду мав місце, але за собою Юрко жодного гріха не почував:
- Ну… кгм… коли ми миємо руки, ми змиваємо не лише хвороботворні бактерії, але й корисні… Імовірність підче пити чистими руками якийсь грибок набагато більша…
Кєша голосно розреготався, аж закидуючи назад голову й пацкаючи долонею по столу. «Грибок! Ой, не можу, грибок!» - ледь не захлинався він сміхом.
