Брати Капранови - Розмір має значення
Господи, як усе складно. До немотивованих вчинків людей ми вже якось звикли, а як ставитися до немотивованих вчинків націй?
- Вітання агенту всесвітнього марсіанізму.
Це Сагайдачний. Знов у доброму гуморі. Певно, за цей час дав-таки раду своєму терористові.
- Звідки знаєш?
- У самого на весь екран марсіаністський інтенсив, а сам питає.
Я безнадійно махнув рукою.
- Лях таку легенду знайшов - голову зламаєш. Ну який з мене ортодоксальний?
- А я тобі казав, займися моїм дурилом. Ми оце, поки ти в Польщі відпочивав, його таємну терористичну лабораторію бомбанули. Цей покидьок, виявляється, займався біотероризмом.
- Господи, і він туди ж!
- Ну, а що ж ти хотів? Гідробіонтам сам Бог звелів. У них там всі умови.
Я заламав брову:
- То він не гуманоїд?
- Амебоїдний гідробіонт зі Стожарів. Живе у воді з температурою сімдесят за Цельсієм.
Я уявив, як в аквалангу ганяюся за амебоїдним терористом. Та ще й у воді сімдесят градусів.
- Дякую за пропозицію. Я вже краще залишуся ортодоксальним.
- Тоді не забудь обрізання зробити, бо інакше біля першого ж пісуара розсекретять.
І він туди ж. Боже, і за що мені це все!
- Так і скажеш дівчині - службова необхідність, - Сагайдачний не витримав і порснув у кулак. - Бо назад уже не відросте. Як то кажуть, медицина безсила.
Медицина, кажете? Божевільна думка промайнула у мене в голові. І замість відповісти цьому нахабі я набрав Галушкин номер.
- Доброго ранку, моя радість. Ти не могла би проконсультувати мене з одного важливого питання. Мій хороший друг за службовою необхідністю вимушений зробити обрізання. Його кличуть Сагайдачний, - при цих словах мій сусіда підстрибнув зі стільця і показав здоровезного кулака. - А я йому сказав, що ви в інституті можете синтезувати таку біодобавку, що після закінчення справи в нього вмить все знову відросте.
Галушка засміялася.
- Ти жартуєш?
- Ні, серйозно. Існує така можливість?
- Якщо серйозно, то існує. Я можу попрохати діда. Це тільки він здатен на такі фокуси. Магістральна лінія нашого інституту - точковий ефект застосування біологічно активних речовин. Якщо треба, то спільними зусиллями до рівня лабораторного зразка її довести можна. За одну мить, звичайно, не відросте, але за кілька тижнів - цілком реально. Принаймні я й не таке бачила.
- Він дуже дякує і просив, щоб я тебе поцілував.
Навіть історія колін Ізраїлевих після цього здавалася вже не такою трагічною.
Я летів на Тель-Авів звичайнісіньким літаком. Кишеню і душу зігрівало відрядження корпорації «Краса і сила». Чому зігрівало, запитаєте ви? Бо воно означало, що мені не затвердили ортодоксально-марсіаністську легенду. Я залишився українцем і відповідно обійшовся без обрізання. Господи! Ніколи не думав, що бути українцем так приємно! Від перетворення на ортодокса мене врятував висновок таємного аналітичного відділу. Наші розумники дійшли висновку, що ставлення до релігійних фанатиків у Ізраїлі є доволі суперечливим. Повага повагою, але пересічні люди намагаються триматися від них подалі і навіть подекуди називають дармоїдами. І слава Богу, скажу я вам. А рішення, як завжди, ухвалили компромісне. Мене «одружили» з українською єврейкою з Умані, щоб я не був таким уже зовсім чужим. Крім того, канал на території Ізраїлю дали не УГСівський, а по лінії дружніх нам громадських організацій.
«Вони там у бізнесі працюють за чисто шпигунськими правилами, - пояснив Лях, просвітлений аналітичним відділом. - Тому базовий комплект апаратури бери прямо з собою, а решту купиш на місці, через знайомих, там такому ніхто не дивується».
Знання івриту теж удосконалювати не довелося.
«Прилетиш - побачиш. Більшість із тих, хто не переїхав на Марс - вихідці з України. Бо наше ідеологічне хуторянство настільки глибоко сидить у їхній крові, що навіть бульдозером нікого з місця не зсунеш. Куди вже там міжпланетне переселення!»
Щоправда, завдяки активності академіка Майбороди операцію в останній момент мало не закрили. Старий виявився людиною слова, а тому, як і обіцяв, написав емоційного листа самому Гетьману. Той наклав зверху смертельну фішку: «Підготувати документи для позитивного рішення». Що було причиною - невідомо. Чи то авторитет академіка спрацював, а чи то наші служби проґавили. І тільки ціною неймовірних зусиль Генеральному Писарю УГС вдалося перевести ситуацію в партер шляхом призначення соціальної експертизи. Перший заступник на правах кума різко поговорив з автором листа. Той уже встиг заспокоїтися і визнав, що погарячкував. А тому вимушений був пообіцяти, що більше не проявлятиме в цьому питанні зайвої ініціативи і взагалі не діятиме без узгодження з УГС. Мені теж перепало рикошетом, - мовляв, треба було попередити про академікові наміри. Ну, тут уже пробачте: політичні розклади - не моя компетенція. Тому отриманого прочухана в глибині душі не вважаю справедливим, але що поробиш!
Отак от побитий і від того мудріший, я летів розбиратися, кому це в Ізраїлі настільки заважають українці, що аж раптом було вирішено їх знищити. Ще й з якоюсь надприродною, я б навіть сказав, неукраїнською хитрістю.
- Температура повітря в аеропорту прибуття - плюс тридцять п’ять.
То це ще можна жити. До літака подали перехід, і я бадьоро підстрибнув з фотелю.
- Дякуємо, - сказали мені миленькі, але худенькі стюардеси.
Боже з високості, пошли м’яса на ці кості! До чого може довести людину препарат для схуднення! Наприклад «Граціоза».
- Вам дякую.
Дожилися. Побачивши жінку, я тепер одразу намагаюся оцінити, чи не є вона потенційною потерпілою у справі «Право першої ночі».
Аеропорт Бен Ґурійон зустрів мене словом «Мамай», видряпаним поганою ручкою на аркушику в клітинку. Напис тримав у руці сивенький коротко стрижений дідусь старозавітного вигляду.
- Шалом, адоні Мамаю. Драстуйте. Як долєтєлі?
- Дякую. Доброго дня.
- Ой, ви так красиво говорі… - він замислився, але потім все-таки сказав: - Го-во-ри-те. Я правильно казав?
- Абсолютно.
- Мені дуже приятно. Я так давно не говорив на мовє. А ви знаєте, я ж закончив українську школу.
Я скептично кинув оком і про всяк випадок попередив:
- Пробачте, що я івритом не дуже володію. Якось так склалося. Ло медабер івріт.
Дідусь замахав руками:
- Шо ви! Це не необходімо. Ми тут самі не знаємо, на якій мові говорим. Поняв, і добре. От ви так чисто говорите, зразу видно, що не наш.
- У мене дружина - єврейка, - видав я заготований фрагмент легенди.
Дідусь сумно похитав головою:
- У мене, ви не повєріте, та сама проблема, - потім зітхнув і повів далі: - А я хочу у вас узнать. Вам хто цю поїздку оплачує. Ви сам?
Я поліз до кишені по відрядження:
- Корпорація «Краса і сила».
- Ой, шо ви, шо ви! Не треба документів. Я поняв. Це дуже уважаєма організація. Нам туди, - показав він пальцем.
Я з готовністю рушив слідом.
- Там за дверями таксі. Вони беруть тридцять шекелей. А пройти трошки, так можна взяти машину без ліцензії за двадцять. Ви подумайте, яка разніца. Тридцять процентів. Мені інтересно, що ви скажете, лучче їхать за тридцять чи за двадцять?
Наскільки я зрозумів, відповідати було не обов’язково. Під пекучим сонцем ми пройшли близько кілометра. Аж до кінця платних стоянок.
- Ви маєте шекелі?
Я витягнув гаманця.
- Давайте двадцять. Зараз я стану організовувать машину.
Взявши гроші, мій провідник підійшов до скромного, але міцненького авто, що стояло одразу за останнім стовпчиком аеропортової стоянки, а тоді несподівано витяг з кишені ключі й умостився за кермом.
- Прошу, - гостинно показав він рукою на місце поруч. - Як у вас кажуть - прошу пана.
Це правда. Саме так у нас і кажуть.
- Тут дуже дороге життя. Економим на всьому. Просто на всьому. От ви зараз зекономили десять шекелей. По-вашому, це мало?
- Ну як сказати… - пробурмотів я.
- Я знаю, ви думаєте за чек. Вам треба щось показать у бухгалтерії. Я вам завтра дам чек. І там буде цифра тридцять шекелей. Ви понімаєте? Тридцять. А ви заплатили двадцять.
Цікава арифметика. До неї ще треба звикнути.
- Економія - це, я вам кажу, цілий спорт. Без нього просто не проживеш. Ну чому це я, інтересно, маю платити за рибу по десять-п’ятдесят? Якщо пождати трошки - буде розпродаж і вона буде по вісім. По-вашому, у мене єсть зайві два-п’ятдесят? Кстаті, куда ми їдемо?
- До готелю.
- Куда? Та боже ж мой! Там страшні ціни. Аф бен-Ладен ґезукт [2]. Я вас попереджаю, що ви будете переплачувати.
До чого тут бен-Ладен? Але я не запитав, а тільки змоделював вираз безмежного суму на обличчі.
- А як ви відноситесь до того, щоб жить у мене? У мене хороші условія. Ви будете мати окрему кімнату. Світлу, з вікном. І при цьому абсолютно безплатно.
- Якщо з вікном… - засумнівався я. - Це добра пропозиція?
