Брати Капранови - Розмір має значення
- Слідства? А інтереси нації? А інтереси людства? Ви чули про такі поняття? Тут розмова про генофонд! Про храм життя, який будували мільйони людей, покоління за поколіннями, а зруйнувати хочуть десяток аферистів, котрі вигадали вивести нову породу жінок, які добре виглядають по телевізору! Цьому ж не буде кінця. Телевізор розтягує людей в ширину. Ми виводимо нових, худіших людей, які по телевізору виглядають, як нормальні. Але коли всі люди остаточно стануть тонкими і це перетвориться на норму, ми помітимо, що в телевізорі вони знову виглядають товстішими. Що ми тоді робитимемо? Виводитимемо нову породу суперхудих? А далі?
Я був ошелешений, бо ніколи не розглядав проблему з такого боку.
- Скажіть мені, що легше: змінити стандарти телебачення чи ґвалтувати людство?
- Особисто я зайнявся б телебаченням.
- Молодець, - важка професорська долоня лягла на плече, і мені довелося напружити всі сили, аби зберегти рівну поставу. - От і візьміться за них. Притягніть парочку цих… - знову грубе слово, -…продюсерів до відповідальності.
Академіки теж люблять навчати оперативників, що треба робити.
- А коли будуть готові аналізи?
- Аналізи? Отримаєте завтра до дев’ятої. Там все оформлено як слід?
- Так, - я підвівся з виглядом людини, яка завершила всі свої справи, але готова продовжити бесіду за бажанням господаря.
- Тоді все. Але я вас попереджаю, що разом із результатами дослідження мною буде спрямовано категоричну, чуєте, категоричну вимогу припинити безконтрольний обіг біологічно активних препаратів. І це дійде не тільки до вашої установи, а й до Гетьмана України. Хай тільки спробують не почути академіка Майбороду!
Я поволі рушив до дверей:
- Із нетерпінням чекатиму на результати.
- Не треба нічого чекати. Я ж сказав, що будуть до дев’ятої. Значить будуть, і нетерпіння тут зайве. До речі… - академік щось згадав: - там вас Галушка розшукувала.
У мене тьохнуло серце.
- Мене?
Господар кабінету посміхнувся:
- Вас, вас. Зайдіть до неї, вона в лабораторії.
Я вилетів з кабінету наче дьогтем підмазаний.
Прийшовши до тями в тиші коридору, я все-таки вирішив спочатку подзвонити. Тим більше що уявлення не мав, де знаходиться ця сама лабораторія.
- Галусю?
- Слухаю.
- Це Мамай.
- Ой, а я вас шукала.
- А я вас.
- Правда?
- Щоб запросити на вечерю.
Я уявив, як вона при останніх словах сором’язливо опустила очі, і змушений був притулитися до стіни.
- Дякую. Але там з приводу ваших зразків…
- Давайте обговоримо за вечерею. Чекатиму біля входу до інституту рівно о шостій.
- О шостій тридцять.
- О шостій тридцять. То ви прийдете?
- Ні, - сказала вона і засміялася.
З шостої години я стовбичив з букетом квітів на сходинках інституту. Мене накрила перша хвиля втікачів після завершення робочого дня - це були люди, які працюють з папірцями. Потім друга хвиля - ті, кому треба було вимикати апаратуру. І нарешті в майже порожньому коридорі, який вів до турнікету, з’явилася вона. Я завмер. Заздалегідь приготовані фрази вмить випарувалися з моєї голови. Єдине, на що вистачило спаралізованої волі, це тицьнути букета прямо дівчині в очі і по-дурному посміхнутися.
- Ой, - сказала вона. - Дякую. Добрий вечір.
- Добрий вечір, - відповів я луною і згорнув руку калачиком.
- Дякую, - іще раз сказала Галушка, а потім додала: - Ви такий галантний.
Тільки за столиком плавучого ресторану, відправивши настирливого офіціанта, я зміг повернути собі рівновагу.
- Я дуже вдячний вам за згоду приділити мені час.
- Ви мене своїм поводженням просто вибиваєте з колії, - дівчина зашарілася, і я відчув себе донжуаном. - Я от що хотіла вам сказати. Пам’ятаєте, я обіцяла зробити розширений аналіз. З приводу дії добавки, у тих зразках, які ви дали.
Я кивнув.
- Так от, я обіцяла вкластися в тиждень, але все виявилося складніше, ніж здавалося. Вона не підходить під жодні стандарти. І тому довелося почати процес фізио-математичного моделювання.
- Якого?
- Фізио-математичного. На біокомп’ютері є біологічні моделі людини. Тож для дослідження треба змоделювати молекули добавки, а потім вживити їх у моделі організмів та подивитися на результат. Розумієте?
Я ствердно кивнув, і це була майже правда.
- Тільки доведеться почекати. На біомоделях неможливо суттєво прискорити процес. Все буде, як у природі. Моделювання молекули я завершила вчора, отже, залишилося ще тижні три-чотири. Я вас дуже підвела?
- А швидше ніяк не можна?
Галушка сумно похитала головою.
- Швидше не буває. Дія може бути не очевидною, і я взяла для роботи багато моделей - дітей, жінок у різних фізіологічних станах, хронічно хворих і так далі. Вам же потрібен повноцінний результат?
- Так, - я рішуче кивнув головою. - А ще мені потрібно…
Що було далі, я вам не розповім, тому що заздрість - то неконструктивне почуття, і я не хочу у вас його викликати. Скажу тільки, що заснув я найщасливішим у світі чоловіком.
- Ну, як твої успіхи?
- У сировині з Ізраїлю добавка теж наявна. Експертиза нашої лабораторії підтверджена інститутом Майбороди.
Лях клацнув пальцями:
- Я так і думав. Готуйся до відрядження на Святу Землю.
- Слухай, а тебе не тривожить назва цієї фірми? «Кремл Ентерпрайзес». Кремль - це ж, здається десь у Москві?
- «Кремл», дорогий друже, в перекладі з мови їдиш - усього лише крамничка. Так твердить словник під редакцією Фінкельштейна, сторінка двісті дванадцять.
Я подивився на начальника із захватом. Оце так ерудиція!
- От бачиш. А в мене з юдаїкою іще з Академії не склалося. Ти ж пам’ятаєш.
- Пам’ятаю. Отож заразом ліквідуєш пробіли в освіті. Бо легенду тобі знайшли - вище не буває. Матимеш доступ до всіх найтаємніших дверей.
Я зіщулився з підозрою:
- Легенду ти підбирав?
- Я, - гордовито сказав Лях. - Особисто. Чумовий збіг. Буквально за кілька днів до Ізраїлю летить велика група ортодоксальних марсіаністів - агітувати за переселення євреїв на Марс. Ми знайшли змогу засунути тебе туди. Післязавтра вилітаєш. Приєднаєшся до них під час пересадки.
- А до післязавтра?
- Заглиблюватимешся в юдаїку. Ну, і ще одне - операцію треба зробити невеличку. Ти ж у нас будеш ортодоксальний.
- Розігруєш, - з полегшенням засміявся я. Лях завжди відрізнявся збоченою фантазією.
- Квитки уже замовлено.
- Ти що, серйозно?
В очах свого начальника я не знайшов навіть іскри гумору.
- Справа на контролі.
Тут я сів на стілець так міцно, наче не збирався залишати його протягом доби.
- Ні, зачекай. Давай обговоримо.
- Давай, - погодився Лях.
- Навіщо такі складнощі? Краще я поїду як звичайний турист.
- Тобто гой?
- Ну гаразд, не гой, але навіщо таким уже ортодоксальним?
Лях подивився на мене, немов на вередливу дитину.
- А що тобі треба, відрядження від «Краси і сили»? То в Ізраїлі ж не уявляють, що це за такі. А ортодоксального, сам знаєш, кожен єврей прийме і вислухає.
- Я до юдаїки не здібний.
- Кинь, - Лях погладив мене по голові. - Просто ти не хочеш робити обрізання.
Я підстрибнув зі стільця.
- Не хочу. Бо я українець, розумієш? Не єврей і не мусульманин.
- Христос теж був галичанином, але православні щороку відзначають свято обрізання Господнього. І католики теж. І знаєш коли? Першого січня. Так що навіть наше літочислення починається від дати обрізання. А ти капризуєш.
- Я не капризую. Просто ця справа рано чи пізно закінчиться, а мені далі жити!
- Тоді дозволь тобі нагадати, - в голосі мого начальника задзвенів метал, - що закінчити цю справу маєш саме ти. Бо ти - агент Української Галактичної Служби і присягав не шкодувати себе самого, якщо твоє життя знадобиться Україні. Пам’ятаєш?
- Так то життя…
Словом, суперечку я програв.
У своєму кабінеті, знайшовши рольовий курс заглиблення в юдаїку та марсіанізм, я сумно взявся до роботи.
Дві тисячі сто п’ятдесят шостого року після знахідок, які підтвердили, що на Марсі колись було життя, серед ортодоксальних юдеїв з’явилася секта, яка сповідала теорію походження Адама та Єви з Марса. Там, мовляв, розташовувався старозаповітний Рай, і там-таки сталося найбільше лихо в історії - гріхопадіння. В результаті людей вигнали на Землю, а Марс у їхній свідомості намертво зв’язався із лихом та карою небесною. Отака от діалектика. Нова релігійна течія поступово набувала популярності, а надто на межі дві тисячі двохсотого, коли провідником секти став рабин Йосип Перець. Саме він сформулював ідею, що євреї мають повернутися на Марс, бо там був рай для їхнього праотця Адама і буде рай для них. Особливої популярності секта набула після чергового загострення Арабо-Ізраїльських стосунків у дві тисячі двісті шістдесят третьому. У дві тисячі двісті вісімдесятому на Марсі з’явилися перші єврейські поселенці, які заявили, що Марс абсолютно не придатний для життя, але вони зроблять з нього справжній рай. Наступні п’ятдесят років хвиля еміграції зростала. А з початку дві тисячі трьохсотих років за євреями на Марс потяглися араби. Навіщо вони це зробили, я так і не зрозумів. Поступово бойові дії між сторонами на території старого Близького Сходу припинилися. Зате на нових територіях, куди з обох боків переїхала найбільш рішуча частина населення, тепер було весело.
