Андрiй Чайковський - Сагайдачний
Аж мурза це завважив.
- Чого ти так кашляєш?
- Не звик до вашого чубука, закрiпкий для мене…
Гостина скiнчилася, i гостi вибралися далi. Дiстали вiд мурзи письмо, що нiхто не смiє їх по дорозi чiпати аж до Кафи i з поворотом.
Їм було вiльно їхати кудою захочуть.
Мурза запрошував їх до себе, як будуть вертатися, а будуть йому любими гостями. Бо вiн хоч муслєм, то як лицар вмiє оцiнити послiв лицарського народу i дуже їх полюбив. Як вже були в дорозi i Iскра розповiв товаришам свою розмову з мурзою, то усi трохи не заморились смiхом…
Їхали у Кафу навпростець. Сагайдачний пильно розглядав околицю, полишався частенько позаду i значив собi дорогу на кусочку паперу.
- Дивно менi, - каже Пшилуцький, - що вашмосць iнтересуєшся так усiм i на ту татарську погань стiльки уваги звертаєш.
- Для мене се iнтересна новiсть. Хочу, впрочiм, запам'ятати добре дорогу, як будемо вертати…
Подорож йшла без пригоди. В улусах виказувались перепусткою, всюди їх приймали i перепускали.
Нарештi заїхали до старого татарського города Єскi-Крим, де була колись ханська столиця. Звiдсiля можна було за кiлька годин заїхати у Кафу, по-турецьки Кефа. Конi дуже знемоглися, i треба було тут перепочити до завтра. Iскра зараз написав письмо до Кафи, де були польськi бранцi, i послав туди татарина. Поляки дуже тривожилися, боячись, щоб не приїхали запiзно. Iскра написав, що посли вже їдуть i везуть окуп.
На другий день побачили Кафу. Сагайдачний думав, що побачить город сильно укрiплений, а тим часом того не було. Город був розлогий, але його укрiплення були мiзернi, занедбанi. Землянi вали позасуванi i поруйнований фортечний мур. Лише всерединi мiста стояв обведений муром з високими баштами замок. Одна висока башта служила заразом за морський маяк, бо вночi запалювали на нiй бочку з смолою.
Пшилуцький пояснив Сагайдачному, що ще недавно панували в Кафi генуезцi, що тодi Кафа була славним торговим городом. Тодi вона була справдi укрiплена. Недавно здобули її на генуезцях турки, зруйнували укрiплення, а ставити нових не квапилися. Впрочiм, цього навiть не було треба, бо Кафа стояла на полудневiм крайчику Криму. Сушею нiхто там не забiжить, бо треба би хiба всю татарщину перебити, а на це нiхто не зважиться. Вiд моря знову нiхто сюди не запливе, бо не пустять через Босфор. Це також була причина, що генуезцi улягли, не дiставши помочi вiд свого материка.
Iскра знав Кафу добре. Вiн повiв їх до одного гану, себто гостиницi, до якогось вiрменина. У тiй гостиницi примiстилися всi враз з кiньми. Для себе взяли одну кiмнату, прибрану на схiдний лад. Зараз перевдяглись у кращу одежу i пiшли у город.
На базарi, мов у муравейнику, вештавсь усякий народ з усього свiту. Були тут турки, татари, вiрмени, греки, iспанцi, араби, сiрiйцi, жиди. Все тут з'їздилось зi своїм крамом.
Повздовж дороги, якою йшли до пристанi, повно шаласiв пiд дошками або крамiв таки пiд голим небом. Крамарi викликали i вихвалювали свiй крам, щоб привабити покупцiв, на всiх язиках. Лише турецькi купцi були iншої вдачi. Кожний сидiв на своєму столi спокiйно та байдужно, курив свiй чубук, заледве вiдповiдаючи на запити покупцiв, не журячись тим, чи їхнiй крам хто купить чи нi.
В тiй хвилi побачив Сагайдачний щось таке, вiд чого його аж заморозило i болюче стиснуло за серце.
Йшли скованi один за другим обiдранi люде, байдужi на все, начеб у них душi не було. Лише тодi скорчився i показував, що живе, коли його дозорець вдарив батогом, пiдганяючи.
Iскра зiтхнув важко i пояснив, що це невольники, котрих ведуть на базар продавати.
- I мене так вели, - шепнув Сагайдачному, - та се ще нiчого, що тут бачиш, а там, на базарi, де людьми торгують, побачиш ще не таке.
Цей базар стояв недалеко морської пристанi. Стояла тут пiд кришею з одної сторони вiдкрита велика будiвля. Пiд цiєю кришею стояли гуртами пов'язанi невольники. Продавець викликував гугнявим голосом прикмети свого товару. Покупцi ходили вiд одного до другого, оглядали, пробували м'язи, дивилися в зуби, оглядали тiло, торгувались за цiну, поки не добили торгу, або вiдходили. Проданого невольника торговець, перебравши грошi, розв'язував i вiддавав покупцевi. Вiдтак пiдходили до урядовця, що тут сидiв, i списували грамоту на власнiсть. Зараз забирав його покупець з собою, якби купленого коня.
В одному гуртку побачив Сагайдачний двох зв'язаних з собою молодих парубкiв дуже на себе схожих з лиця, хоч не рiвних лiтами. Це були два рiднi брати, їх купили два окремi покупцi. Вони спам'яталися аж тодi, коли їх розв'язали i мали розлучити. Тодi кинулися собi в обiйми i стали страшно плакати. Дозорець бив їх батогом, та вони цього начеб не чули. Держалися в обiймах, начеб зросли в одне тiло, та лиш тiльки чути було: "Брате рiднесенький, прощай, брате", їх розлучили насилу i повели в рiзнi сторони.
Так само трохи далi розлучили батька з сином-недолiтком, котрий кричав i плакав на весь базар.
Дивлячись на це, нашi подорожнi i собi плакали нишком над людською недолею. Сагайдачний затискав кулаки з досади, кусав губи, що тих собачих синiв нiчого не зм'ягчить, що вони ще сердились i били мучений народ.
Було й таке, що покупець забирав бiльший гурток невольникiв, зганяв їх в одне мiсце, зв'язував разом. Такi в'язанки вiдводили пiдручнi на кораблi, що стояли у пристанi. Це були покупцi гуртiвнi. Було мiж ними багато iталiйцiв, грекiв та вiрмен. Вони вiдвозили свiй товар продавати далi.
Подорожнi зайшли далi у ту часть базару, де продавано жiнок. Тих вже не в'язали i не кували. Вони сидiли поодиноко або гуртами. Котрiй ще на сльози стало, плакала, а iнша - то таки сидiла у якiмсь соннiм задубiннi. От зараз iз краю сидить якась нестара польська шляхтянка з молодою дочкою та малим синочком, сидять собi небожата, держачись вкупi. Дочка держить маму за шию. Хлоп'я поклало голiвку на колiна матерi i начеб заснуло.
Приступають до них покупцi. Доглядач насилу вiдриває дочку вiд матерi. Покупець бере її пiд бороду, обертає до себе лицем, рознiмає брудними пальцями губи, дивиться у зуби, оглядає її тiло, мацає за груди i торгується. Те саме робить другий з матiр'ю.
Вкiнцi добувають торгу. Матiр забирає якийсь старший татарин, хлопчика купив турок, а дiвчину - якийсь iнший молодий турок. Їх хотять розлучити. Та вони, отямившись, зчепилися знову, обороняються усi троє руками, дряпають поганцiв по лицi, кусають зубами та голосять так, що кам'яне серце би зм'ягчилось. Їх голосiння приглушує базарний гамiр, їх роздiлили насилу i понесли на руках. Нiчого не чути, лиш: "Мамо!", "Доню!", "Синочку!", "Дiти мої!". Тут знову торгують українську дiвчину-красуню. Зiйшлося до неї аж троє охочих, з чого продавець дуже радий, бо вони переторговуються i пiдбивають цiну. Аж двоє вiдскочило, заклявши, а третiй платить цiну i забирає свою власнiсть. Вона, небога, йде за своїм новим паном, мов сонна.
Сагайдачний дрижить усiм тiлом. З очей падають ряснi сльози по лицi. Те саме бачить у своїх товаришiв. Iскра дивиться на Сагайдачного, як вiн закушує губи, блискає люто очима i судорожне стискає в руцi рукоять своєї шаблi.
Iскра бере його за руку i каже твердо:
- Ходiмо звiдси, ти вже бачив досить. Не шматуй даремно свого серця, бо через те бiдним нiчого не поможеш, ходiмо краще у пристань. Там не одне таке, що тобi придасться знати.
Сагайдачний мов зi страшного сну прокинувся. Нагадав вiдразу, за чим сюди приїхав. Вiдразу начеб оглух, закам'янiв на голосiння бiдних невольникiв.
У пристанi стояло багато кораблiв, галер та суден.
Вони пiд'їздили пiд берег, забирали товар i довозили до великих кораблiв, що стояли далi. Народ шниряв у рiзнi сторони, штовхався i викрикував в рiзних мовах. Вавiлон… Сагайдачний пропхався над сам берег i став роздивлятись. Хотiв перелiчити кораблi, та не можна було. Однi заступали других, а байдаки шниряли i мiшались, мов стадо уток, коли мiж них поживу кинеш. Сагайдачний придивився ще до мурiв города на пристанi. Тут були ще нащадки колишньої башти.
- Буде з мене, - каже до Iскри, - та поки прийдемо сюди походом, то всiх невольникiв вивезуть.
- Не турбуйся, це тут нiколи не переведеться. Тут головна торговиця.
Шляхтичам було пильно за своїм дiлом i вони пiшли в iншу сторону з своїм товмачем. Сагайдачний з Iскрою пiшли далi по городу.
Оглянули замок i пiшли бiчною вулицею на край города. Видно було, що турки недовго ще тут панували, не було ще часу витиснути свого всхiдного п'ятна. Iскра усе Сагайдачному пояснював. Вiн знав добре турецькi городи, i вмiв вiдрiзнити, де Азiя, а де Європа. Пiшли потiм довкруги городських мурiв i окопiв. Усе було занедбане, не мало оборонної вартостi. Сагайдачний оцiнював все з воєнної точки i прийшов до такої думки, що Кафа сама про себе жодного опору ставити не може, коли б лише до неї з вiйськом добратися можна.
Як вернулися у гостиницю, то ляхiв ще не було. Сагайдачний присiв на тапчанi, передумуючи те, що тут бачив. Образи переходили через голову однi блискавкою, iншi знову держалися довго, що годi їх було забути. Особливо тi образи, якi вiн бачив на невольницькiм базарi, рiзали його по серцю ножем. У вухах дзвенiв плач та розпучливе голосiння.
