Андрiй Чайковський - Сагайдачний
Аж ось побачили навпроти себе ватагу людей, що їхала степом навпростець. Видно було, що ватага, побачивши козакiв, що в ту сторону гналась, дуже збентежилась i ладилася до оборони.
Сагайдачний здержав своїх. Вони пiднесли списи i позавiшували на руку. Опiсля з кiлькома козаками пiд'їхав до ватаги, даючи шапкою знак, щоб не лякалися.
То була компанiя ляхiв. Було мiж ними кiлька старших людей, а далi - панськi козаки та чури озброєнi в шаблi i мушкети.
З ватаги пiд'їхав до Сагайдачного старший чоловiк з сивою довгою бородою i, вклонившися Сагайдачному, каже:
- Ми їдемо в посольствi у Крим з Польщi невольникiв викупляти, про котрих їхнi рiднi довiдались, де вони живуть. Маємо поручаючi письма вiд гетьманiв коронного i польного та вiд українних старостiв. Ми, здається, з шляху збились, та в степу заблукалися, так що не знаємо, де ми опинилися. Я бачу, що ми з запорозьким козацтвом стрiлися, вiд котрого не буде нам напастi.
- Вiтайте, панове, на запорозькiй землi! Кожний посол має право на охорону, вiд кого би вiн не був, куди би не йшов. Такої охорони не вiдкаже вам i Запорозьке вiйсько, будьте цiлком спокiйнi за вашi особи i майно… З шляху ви не збились, бо саме через Сiч найближча i найпевнiша дорога у Крим. За вашу безпеку я поручаюсь вам лицарською честю. Тепер, панове, прошу вас на Сiч у гостi. Вiдпочинете, а тодi поїдете далi. Дамо вам певного провiдника, та ще яку чету козакiв для вашої безпеки…
Сагайдачний вклонився шапкою i пристав до польського гурту.
Вертали так всi разом. Ватагу окружили запорожцi i стали балакати з двiрськими козаками та чурами.
Ляхи, незважаючи на те, занепокоїлися, побачивши себе серед сiчовикiв. Вони не дуже-то Сагайдачному довiряли. Один з них каже до одного старшого шляхтича, який, здається, усьому приводив:
- Oqae omnia pulcherima sunt, sed semper melius est cavere, ne haec turba nos spoliet'.
А Сагайдачний зараз йому на це вiдрубав:
- Si haec turba vos spoliare vellet, adhuc nemo vestrum iam viveret.
Ляхи дуже збентежились, а цей, найстарший вiком, каже по-латинi:
- Вибач, вашмосць, ми не могли вiдгадати, що пiд сим простим козацьким одягом криється шляхетська душа. Невже ж що вашмосць - польський шляхтич з вищою освiтою?..
- Вашмосць, що до одного помиляєшся, що до того, будто би лише польський шляхтич мiг здобути собi вищу освiту. Я - Острозький учень, а ця школа з Польщею не мала нiчого спiльного, бо там, мiж учительством, не було тодi нi одного патра єзуїта, без котрих у Польщi нема науки.
- Вибач, вашмосць, я про це нiчого не знав.
- У тому-то цiла бiда, що панове з Польщi не знаєте про Україну правди. Вас дурять, а ви дурите самих себе. Ви вважаєте нас, козакiв, за банду розбишак. А се справдiшнє християнське лицарство. От, може, вашмосцi й не вiдомо, що ми лиш що вернулися з морського походу на Варну. Ми Варну спалили, знищили Очакiвський флот, визволили шiсть тисяч християнських невольникiв та привели з собою. Мiж ними знайдете i ваших землякiв, та, певно, вiзьмете їх з собою, вертаючися. Поки що вони у нас гостюють. За таке дiло купа розбишак не вiзьметься, а хiба добре впорядковане вiйсько.
- Невже ж Варна ограблена! Господи! Велика Порта знову на нас помститься, i будемо мусили знову солено оплачуватися.
Сагайдачний поглянув згiрдно на шляхтича i каже:
- Ми, козацькi шизматики, помстили смерть вашого католицького короля Владислава Варненчика, що пiд Варною полiг лицарською смертю. Дарма! Не спромоглись на таку помсту польськi магнати, то мусила це зробити козацька голота…
- Вашмосцi жартувати хочеться, а мене дрожею проймає на сам спогад, що з сього може вийти… Зараз посиплються з Царгорода погрози на адресу Польщi, зараз пiдуть татарськi набiги на Покуття, Подiлля, Волинь. Який настане страх мiж шляхтою. Наш гетьман одганяється вiд сеї поганi, мов вiд вовкiв… i тепер моє посольство у Крим стрiне новi перепони i може увесь мiй труд пiти внiвець…
- Сього останнього вашмосцi найменше лякатись. З бакшишем в руцi потрапиш до самого хана, а через те, що Варна була б цiла, то вам одного золотого з окупу не опустять. Так само не пiдiб'ють в цiнi через те, що ми туркiв у Варнi погромили. А що вже до турецьких погроз, то не слiд лякатися погрози, а зараз помiрятися з поганцями.
- I пропасти…
- Хто? Польща? Така велика сильна держава? Як менi жаль вас, ляхiв, що ви так себе недооцiнюєте. Треба лише мати вiдвагу i хотiти. Польський король, на мою думку, завеликий пан, щоби ледачої Порти боятися, якщо ми, сiроманцi, її не боїмось.
- Ви зле робите. Його милiсть король заказує вам виразно пiд строгими карами ходити на море i невiрних зачiпати…
- А ми, розумiється, сього не слухаємо, ходимо у походи i будемо ходити… Приготов, вашмосць, своїх землякiв, що ми пiдемо аж на Царгород, а саме тому, щоб Польщi показати, що турки нам не страшнi. Може, се i панiв з Корони пiдбадьорить i осмiлить, i страшка вiд них вiджене.
- Чи, панове запорожцi, не уявляєте собi, як воно негарно не слухати приказiв свого пана?
- У нас, козакiв, є така думка, що то не його королiвська милiсть, наш пан, дає такi прикази, лише можновладна шляхта, до дiла лiнива, а до розкошi привикла. Дай Боже, щоб наш король став колись паном у своєму царствi та щоби його шляхта слухала, а не вiн її слухати мусив…
- Бачу, що вашмосць не є сам шляхтич, коли таку герезiю говориш… Ти би хотiв золоту вольнiсть шляхти знищити.
- Не в тiм дiло, чи я шляхтич або нi, а в тiм, що я соромивсь би по-шляхетськи жити. Золота шляхетська вольность, коли не буде завчасу приборкана королiвською волею, заведе Польщу в загибель. Таке моє святе переконання. Подумай, вашмосць, куди така держава зайде, де стiльки самовладних королiв, стiльки магнатiв, а вибраний король, пiдписавши расtа соnvеntа, залежить вiд їх ласки…
- У Польщi прецiнь є сейм…
- Теж шляхетський, i робить те, чого шляхта хоче, i з чим їй добре. Сейм, який можна кожної хвилi зiрвати, одним словом: vеtо, нiколи не вирiшить того, чого хоче бiльшiсть.
- На цiм ми не згодимось…
- Я це бачу, i тому говорiм про що друге, та говорiм щиро, не як вороги, стоячи на противних кiнцях, а як приятелi.
- Ви їдете в Крим, чи можу вас спитати, в котрий кут?
- Не роблю з цього тайни. Ми вибрались у Кафу, бо звiдтам прийшов до нас голос розпуки, щоб бранцiв рятувати, поки їх не вивезуть в Азiю або в Африку, звiдкiля вже вороття немає.
- Знаєте, панове, я мав би велику охоту поїхати з вами, коли б ви були згоднi взяти мене з собою. Заважати вам не буду, своїм коштом поїду, не раз можу вам в пригодi стати.
- Невже ж, вашмосць, не жартуєш? Я дуже радий буду з такого товариства…
Вiн подав Сагайдачному руку:
- Моє iм'я Януш Пшилуцький, гербу Ястрженбєц…
- Я називаюся Петро Конашевич, прозваний на Сiчi Сагайдачним. Зi мною поїде ще Марко Жмайло-Кульчицький, Iван Iскрицький, мiй чура Антошко та ще кiлька товаришiв. Та вашмосцi дозволите, що ми переодягнемося за шляхтичiв, i нiхто з вас не смiє того перед татарами зрадити, а то ми всi пропали би. Нас взяли б за козацьких шпигiв, а вас за таких, що шпигiв у Крим перевозите.
- I на це згода…
- Я знаю, що вашмосцi додержите слова, але вашiй службi я довiряти не можу, щоби мiж татарами не виговорився котрий. Тому, панове, зробимо так, що ваша служба остане i ждати буде на Сiчi аж до нашого повороту, а замiсть їх я виберу мiж нашими запорожцями людей певних, що i татарську мову знають, i цiлий Крим. Супроти них то вашi пахолки - телята. Розумiється, що мусите менi, вашмосцi, вiрити, бо без того нема дружби. До сього я вас не силую. Як так хочете, то добре, а iнакше я би не поїхав. Вашi милостi, розважте се добре, а вiдповiдь дасте менi опiсля. Ось вже наша Сiч-мати. Побачите наш побут i помiркуєте, чи можна нам вiрити. Тепер я вам скажу, чому я хочу зайти у Кафу в несвоїй шкурi. Знаєш, вашмосць, що ми у Криму частими гостями буваємо, але цiлою громадою, а одному нашому братовi зайти туди небезпечно… Я мушу мати певнiсть, що нiхто мене не зрадить i не виговориться.
Пшилуцький подумав хвилю i каже:
- Вiрю вашмосцi. Твої резони мене переконали. Приймаю твої умови - на те моя рука…
- Гей, хлопцi! - крикнув Сагайдачний до своїх, що пустилися через рiчку вплав. - А подайте нам кiлька суден сюди, щоб гостей перевезти.
Пiдплили байдаки, i туди посiдали ляхи враз зi своєю службою та позаводили коней.
Як перейшли ворота Сiчi, Сагайдачний повiв Пшилуцького до кошового.
Кошовий був радий гостям. Вислухавши, за чим у Крим їдуть, давав їм поради, куди повернутись, щоб дiло як слiд перевести.
- Та от, кошовий батьку, - говорить Сагайдачний, - я рiшився поїхати сам з тими панами у Кафу.
- Свербить в тебе шкура, чи голова тобi заважила? Ти лиш покажись мiж татарами, а живий звiдтам не пiдеш. Вiд останнього погрому татар над Iнгулом усi татари на нашого брата бiсом дивляться. А вiд набiгу на Варну то турки i татари тебе вже знають, i, як менi донесено, нема у них бiльшого шайтана над Сагайдака.
- Я там мушу бути, щоб гаразд роздивитися. Може, воно менi на що придасться, а щодо мого iмення, то хто зна, чи воно не переборщене. Звiдкiля вони мене можуть знати, коли я їм нiгде не пiдписувався? Але на те все я маю спосiб. Я, за згодою їхмосцiв, перевдягнуся за польського шляхтича i, значиться, що їду в посольствi викупити бранцiв. Беру з собою Жмайла, а щоби служба їхмостiв не виговорилась, то вона лишиться на Сiчi аж до нашого повороту, а ми вiзьмемо кiлькох наших запорожцiв до почту, переодягши їх за панських пахолкiв…
