Андрiй Чайковський - Сагайдачний
Iз панської карети, що звалась "корабом", витаскався при помочi двох льокаїв чоловiк, закутаний в кожух, що не мiг сам рушитися. Його зараз пороздягали, i вiн пiшов у сiни. Тут зняли з нього ще послiднiй кожух, i тепер лиш що можна було до нього придивитися.
Пан сенатор Хлоднiцький був чоловiк середнього росту i середнiх лiт, кремезний, приземистий i череватий. Вiн страшно сопiв. Був одягнений в якийсь халат.
Пан Аксак вже ждав тут на нього i привiтав на порозi, та повiв у гостинну, призначену для гостя, з двома сумiжними покоями, i тут оставив його самого зi службою. Сюди стали заносити клунки й скриньки.
Конашевич стояв на горi над сходами i, непомiчений нiким, придивлявся усьому i свою думку думав: "Одному чоловiковi мусить кiльканадцять iнших служити тому, що йому самому не хочеться нiчого робити. I то кому? Такому череватому непотрiбовi, з якого кiлька горцiв сала натопив би. Та нам нiчого спiшитися. Ми скорше успiємо перевдягтись, як вiн при помочi десятка прислужникiв".
До Петра в кiмнату вбiг Антошко:
- Чи пан бачили, який вiн череватий?
- Має з чого погрубшати. Ти, небоже, такого живота нiколи не будеш мати. Та ти, хлопче, йди туди, може, i тебе буде до чого потреба.
- Нi, там вже призначено iнших. Я маю тут бути i служити пановi i паничам.
Конашевич вiдчинив шафу i став перевдягатися. Надiв широкi козацькi штани, жовтi сап'янцi, жупан, пiдперезався цвiтастим шалевим поясом та надiв кунтуш. Потiм пригладив чуба i причесав вуса.
Антошко не мiг очей вiдвести з свого пана, такий був радий:
- Я ще шаблю подам.
- Хiба я на вiйну йду? Ти краще поможи паничам прибратися.
Прийшла обiдна пора, i Конашевич пiшов у їдальню, в якiй вже давно не був. Тут вже усе було готове. Застелений стiл, на ньому позолочуванi тарiлки, ложки, ножi, чарки, пугари, склянки з кришталевого скла. Тут зiбралися всi, яких Аксак запросив до обiду. Був тут комендант польської залоги, що у Києвi стояла, райцi, усi багато одягненi. Стояли гуртками, вижидаючи панства. Маршалок дому вiдчинив дверi i проголосив врочисто, що йдуть пани. В їдальнi заметушилось. Всi звернулись лицем до дверей. Звiдси вийшов пан Хлоднiцький, ведучи панi Аксакову пiд руку. За ним йшов Аксак, ведучи якусь iншу. Всi вклонилися, i Аксак став представляти ясновельможному гостей, аж дiйшов до Конашевича:
- Презентую пана Конашевича, вчителя моїх дiтей.
Пан Хлоднiцький поглянув на Петра уважно, на його гарну струнку стать, на його козацький чуб з задивуванням i якимсь страхом;
- Вашмосць, як бачу, iз Запорожжя, чи там i латини вчать?
- Я iз Запорожжя, ваша милiсть, а латини я вчився в школi його милостi князя Костянтина Костянтиновича в Острозi.
- I мимо того на Запорожжя пiшов?
- Не я один. Там наша воєнна практична школа.
Пан Хлоднiцький, видно, запорожцiв вiд серця не любив, бо сказав так:
- Не можу цього поняти, щоб мiж такою диччю можна чогось iншого навчитися, як розбою i крадежi.
- Ваша милiсть недобре про Запорожжя поiнформованi. Запорозьке християнське лицарство неабиякi поклало заслуги для християнства i Речi Посполитої. На жаль, пани з Польщi не стараються пiзнати Запорожжя ближче, лише вiрять наклепам лихих людей, якi навмисне повертають правду горiдном. Минулого лiта розбили запорожцi сорокатисячну орду, яка вибралась християнськi краї плюндрувати. Багато там запорозького лицарства полягло, але ордi перешкодили перевести свiй розбишацький замисел. На жаль, в Польщi того оцiнити не вмiють, i їм байдуже, що Грицьки та Iвани за них життя дають.
Розмова велась по-латинi.
Пан Хлоднiцький не мiг з дива вийти, що цей чубатий козак так плавно вмiв говорити латинською мовою.
- Вашмосць, удивляєш мене своїм резоном, мовою i манерами. Це для мене новина, мила несподiванка. Коли його милiсть, мiй господар, позволить, то опiсля попрошу вашмосцi о дискурс на цю тему. Може, справдi вiдкриєш менi новi горизонти на цю справу, i я вiд'їду з iншими поглядами, як сюди приїхав.
- Буду служити вашiй милостi по приказу, - сказав Конашевич, кланяючись.
Аксак був дуже радий з цього. Зараз гостi стали за столи сiдати, де кому було призначено.
Як лиш гостi посiдали, вiдчинились бiчнi дверi, i туди всипались до їдальнi мов з рукава, слуги з умивальницями. Кожний держав у руцi посудину з теплою водою, перевiсивши через плече рушник. Розпочалась прелюдiя панського пиру - умивання рук перед їдою.
Опiсля друга партiя слуг з'явилася з полумисками i вазами. На полумисках було краяне м'ясо рiзного роду: свинина, воловина, телятина, дичина. Кожний гiсть нагортав на свою тарiлку руками. У вазах були рiзнокольоровi пiдливи: з шафрану, вишень, сливок, цибулi. Гостi черпали варехами на свої тарiлки, мочали в це куски м'яса i їли руками. Потiм нагортали ще на свої тарiлки i подавали своїм слугам, що стояли кожному за спиною. Цих слуг не дуже було менше, як панiв. Слуги зараз пряталися, мов собаки по кутках, i їли спiшучись, щоб бути на своєму мiсцi перед слiдуючою стравою.
То було перше дання. Тепер з'явились новi полумиски а печеним та смаженим м'ясом. Йшло так, як першого разу. При цьому пили пани пиво. Це м'ясиво було так солене i перчене, що непривикшому до таких смаколикiв Конашевичевi аж сльози в очах стали i язик задубiв. Коли б це не було при панському пирi, був би, певно, сплюнув вiд цiєї панської поганi.
На третю чергу йшли рiзнi солодощi, смаженi в медi, овочi тутешнi i заморськi.
Тепер йшло пиття. Служба наливала в чарки малмазiю, меди, вина. Тепер розв'язалися гостям язики, i стали говорити собi всiлякi чемностi. Бо дотепер усе мовчало, i чути було лише жування i цьмакання.
Розумiється, що перше слово забрав пан Аксак, в честь достойного гостя. Цей йому опiсля вiдповiв i так йшло чергою, сусiд промовляв до сусiда. Конашевич сидiв бiля якогось шляхтича, котрий вшанував Конашевича чаркою i гарною промовою по-польськи, в якiй не було, крiм пустих фраз, нiчого мудрого. Конашевич, щоб його не обидити, мусив йому вiдповiсти, а що по-польськи говорив не добре, то вiдповiдав по-українськи.
Наприкiнцi висказав бажання, щоб Рiч Посполита, спiльна їх вiтчизна, пересвiдчилася в щирих намiрах козацтва i пригорнула його до себе як рiдна мати, щоби злучила свої сили з силами того молодого лицарства на добро християнського свiту в боротьбi з ворогами Христа.
Коли Конашевич говорив, у їдальнi стишилося. Пан Хлоднiцький пильно слухав, питаючись iнколи пана Аксака про значення деяких слiв.
Всi крикнули "вiват". Пан Хлоднiцький говорив стиха до Аксака:
- Той чоловiк для мене загадочний. Менi не хочеться вiрити, щоб це був запорожець з таким вульгарним назвиськом: Конашевич. Бачив я запорожцiв у Варшавi, та воно зовсiм не те. Пiдозрiваю, що то якийсь замаскований шляхтич. Я буду вашiй милостi дуже вдячний, коли позволите менi з ним на самотi поговорити.
Пир протягся дуже довго. Питтю не було кiнця. Пили i балакали. Пили пани i слуги. Деякi стали дрiмати таки "на пнi", не зважаючи на те, що в їдальнi був великий галас. Кожний хотiв переговорити i перекричати другого.
Наприкiнцi гостi стали вставати вiд стола i дякувати собi взаємно. Деяких мусили слуги вести пiд руки до їх повозок. Конашевич пiшов до своєї кiмнати. Вiн, як усе, пив дуже мало. Хотiв тверезо стати до дискурсу з ясновельможним. Його страшенно пекло i в губi, i всерединi вiд того перцю, й солi, та рiзних кухарських приправ. Здавалось йому, що язик спух. У себе став полоскати горло студеною водою. Ледве докликався Антошка. Вiн також замiшався мiж слуг i добре випив.
"I то називається життя по-панськи. Скiльки-то людей можна було поживити i напоїти тим, що змарнувалось. I то все з людської кревавої працi, з поту пiдданцiв. Говорiм, що хочемо, а ще наш православний Аксак дуже вiдбився вiд цього польського панства. Хай їм всячина! Цiкавий я знати, коли цей ясновельможний сенатор прикличе мене на розмову? Сьогоднi вiн-то, либонь, не зможе язиком повертати. А дививсь на мене, начеб чорта побачив. Йому мiй козацький чуб не подобався. То би то цiкаво було пiдслухати, що тi панове мiж собою про козакiв говорять? Вони нас не знають нi трiшки, а вiрять у те, що їм тi лицарi з українних границь про нас наторочили.
Конашевич став перевдягатись з празника у будень. Коли вже з тим упорався i поклавсь на постелi вiдпочити, як зайшов до нього пан Аксак. Вiн був дуже вдоволений з пиру i тверезий, бо, як господар дому, пив мало.
- Гарно, вашмосць, списався, далебi гарно, i лях не може собi дати ради з вашмосцем. А я зразу побоювався, щоб вашмосць зараз зразу яким гострим словом йому не вiдрубав, бо признати треба, що початок його мови на те заслуговував. А треба знати, що пан Хлоднiцький ще перед обiдом бажав собi побачити моїх хлопцiв i я йому їх привiв. Питав зараз про їхню науку, чому вони не пiшли до якого лiцею? Опiсля став з ними розмовляти. Розумiється, що говорили за латину, бо без цього годi шляхтичевi на свiтi жити. Дивувався їх знанню i був певний, що їх вчить якийсь патер, бо вони по всiх панських домах учителюють. Я за них вiдповiв, що їх вчить чоловiк свiтський, до того православний. Я зараз хлопцiв вiдправив, побоюючися, щоби котрий не виговорився з чим, що вашмосць iз Запорожжя, та не заговорив дещо про запорожцiв. Вiд того мiг би лях з дому втекти. - Пан Аксак смiявся. - Дуже я вашмосцi зобов'язаний, що так достойно поводився, та ще тебе за одно прошу: вiн хоче з тобою говорити. Вiн пiдозрiває, що вашмосць - перевдягнений шляхтич, може, який банiта польський, що перед урядом ховається. Вiн буде до тебе пiдходити, не вiдповiдай йому рiзко. Я знаю, що вашмосць iнколи гаряче купаний.
