Андрiй Чайковський - Сагайдачний
Конашевич знав, що Аксак, говорячи про шляхту, говорить i сам за себе, бо вiн з нею на однiй лавi сидить.
- Це дуже не влучна думка. Коли шляхта жалується на своєвiльство народу, то вона тому винувата, що до цього своєвiльства своїми утисками доводить. Коли ж жалується на вандалiзм i жадобу нищення у народу, то вина цього у браку освiти.
Конашевич, вертаючи вiд Аксака, цiкавився тим, як повелось о. архiмандритовi заведення реформи, чи справдi була яка опозицiя i як її зломлено. А видно, що монахи не виграли справи, коли жалобу внесли перед свiтську владу на свого зверхника. Загадав в найближчу недiлю пiти в Лавру i там розвiдати.
Пiд порогом своєї кiмнати стрiнула його така несподiванка. Антошко передав йому запечатане письмо, писане жiночою рукою. Вiн нахилився до вуха Петровi, оглянувся, чи хто не пiдслухує, i шепнув:
- Це передала менi панна Зося i наказала, щоб нiкому не показувати i про це не говорити.
Петро, ввiйшовши в кiмнату, розпечатав i став читати. Панна Зося заявляла Петровi свою любов i просила на все в свiтi, щоби вийшов до неї на розмову перед пiвнiччю у пiвнiчний куток сiней.
Петро вiдписав зараз на тiм самiм листi:
"Не раджу вам вночi по сiнях ходити. Тепер зима, i можна перестудитися. У пiвнiчному кутку, здається, буде зимнiше, нiж деiнде. Шануйте своє здоров'я i бережiть вiд перестуди. Я з тих самих причин не прийду".
- Вiзьми це, Антошку, i передай паннi Зосi, та хай тебе Бог боронить, щоби про те хто-небудь довiдався.
Панна Зося, прочитавши цi рядки, лиш руки заломила i проговорила з розпукою:
- Невдячний.
У найближчу недiлю пiшов Петро у Лавру. О. архiмандрит запросив його обiдати. Яка ж велика перемiна! Усi тi вибагливi страви, дорогi, добiрнi вина - все те не показувалося. Натомiсть подавали простi. Монахи обiдали, похнюпивши голови. Конашевич догадався всього вiдразу.
Коли по обiдi зiйшов у келiю архiмандрита, вiн каже:
- Як тобi, земляче, наш монаший обiд подобався? Ти, певно, голодний, i на обiд наш нiколи тебе не заваблю.
- Я вже й жалобу читав на вашу милiсть.
- Невже ж внесли жалобу? Цiкавий я, що в нiй написано?
- Жалуються, що отець настоятель, i старшi податники, i застольники "неЬдати где оброчають" значну надвижку доходiв монастирських, "которея би рачей на потреби монастирськiє яко i чернецькiє оборочатися мЬла".
- А чи ти вiдгадаєш, на що я призначаю i тi лишки, i тi ощадностi з того, що монахи мусять враз з нами кулешик сьорбати?
- Знаю, ваша милiсть, на школу, на церкву, на народну культуру. Я це зараз пояснив пану Аксаковi та ще додав, що цього мало, щоби всi потреби заспокоїти, що до цього великого дiла ще нашi вельможi повиннi би грiшми причинитися.
- Ти так говорив? А що ж пан Аксак на це?
- В письмi святiм говориться, що легше верблюдовi крiзь iгольне вухо перелiзти, чим богачевi до небесного царства дiстатися. Таке i тут. Багато причин, багато вимiвок, побоювань, застережень, щоб не дати. Вони люблять, коли їм казати: "на!", а не люблять слово "дай!". Та я цього не пускаю з ока i невпинно буду говорити своїми резонами, поки не доб'юсь до пуття, бо "толците, а отверзеться вам".
- Ти, Петре, гарно сповняєш свою мiсiю. Лише ти знай, що як будеш дуже у їх кишеню лiзти, то тобi подякують, заки ще ти сповниш свою другу гарнiшу мiсiю.
- Не боюсь цього. Вже пан Аксак хотiв мене прогнати за те, що хлопцям про запорожцiв толкував та про панськi бездiльства говорив, та вельможна панi за мною заступилась i говорити собi про це не дала.
- Вельможна панi? - О. архiмандрит подивився значуще i суворо на Петра: - Петре, пам'ятай на шосту заповiдь! - i погрозив йому пальцем.
- Преосвященний отче! - говорив Петро, смiючись. - Я не промiняв би одної моєї Марусеньки за сотнi вельможних павичок.
- Ось воно як! Гарний ти чоловiк, Петре. Хай тебе Бог благословить. - Архiмандрит обняв його i цiлував, мов сина. - Я тепер догадуюсь, що ти вже жонатий.
- Я ще не жонатий, а лиш заручений. Ваша милiсть зволив менi перепинити весiлля, взиваючи мене сюди, i я вiдложив його на пiзнiше, коли сповню мою мiсiю.
- Жертва твоя велiя, i Богу угодная єсть.
- Прошу, ваша милiсть, коли ми вже за те зговорились, як довго ще я мушу тут сидiти?
- Твоя праця на роки. Як повчиш цих хлопцiв довший час, то не лише що їх з'єднаєш для нас, але Аксаки будуть тобi зобов'язанi, за ними пiдуть другi вельможi, i наша справа на цiм виграє. Бачу, що отець Дем'ян вмiє людей вибирати, - мистець i знаток.
- Ваша милiсть величає мене, як не знати що. Ще не знати, чи я дам цьому завданню ради. Кiнець дiло хвалить! Я не раз маю вагання, чи не шкода моєї роботи. Я не можу вiчно з ними жити, аж пiдростуть i людьми будуть, бо вiд цього хорони мене Боже. Поки вони дiти, то захоплюються моїми словами. По менi дiстануть iншого вчителя, а може, пiдуть до якого єзуїтського лiцею. А цi добродiї зумiють невдовзi вивiтрити цi православнi народолюбнi пахощi.
- Сину мiй! Як я дивлюся на тебе, на таких, як ти, то серце в менi скаче, душа радiє, заповняє мене надiя - нi, певнiсть, що наша церква, наш народ православний не пропаде, не загине. Ми стоїмо на руїнi i зачинаємо спочатку нашу роботу. Вона не скiнчиться за нашого життя i перейде на грядущi поколiння. Але тi грядущi поколiння благословити будуть наш почин. Ще наш Днiпро-Словутиця чимало понесе благородної кровi в українське море, але на кiстках тих мученикiв встане Україна i засяє своєю красою на усю землю. Україна буде, буде, буде, бо мусить бути. Не пропаде народ, що видає з себе те славне лицарство-козацтво. Ми здобудемо собi волю наукою i мечем, бо iнакше не може бути. Без великих жертв нема свободи, нема волi.
Ця мова, виголошена з такою певнiстю, зробила на Конашевича велике враження. Та певнiсть перейняла i Конашевича. Йому стала перед очi та велична праця, яка стоїть перед українським народом, в якiй мусить брати визначну участь.
Стояли так напроти себе мовчки. Думали за одно i розумiли себе, хоч обидва мовчали.
Петро вже мав вiдходити, як ще спитав архiмандрита:
- А як монахи прийняли цю реформу?
- Так, як можна було передбачити, - бунтувалися. Та вiд чого ж моя прибiчна гвардiя? Я упiрних позамикав у холодну на хлiб i воду, поки не присмирнiли i не приобiцяв кожний зокрема покоритись розпорядкам старшини.
- Я думаю, що багато iз них подякує за хлiб-сiль i вийдуть з монастиря.
- Тi, що прийшли сюди на те тiльки, щоб добре Їсти i пити, а нiчого не робити, хай iдуть зараз, бо менi таких не треба.
Як Конашевич вернув додому, завважав у цiлiм домi метушню i якесь приготування до чогось важного.
Антошко сказав йому, що завтра мають приїхати якiсь великi гостi аж з Польщi. Якийсь великий пан, лише не знав, як його назвати. Вiн тут, у Києвi, має пересидiти кiлька днiв.
Те саме довiдався Петро вiд Аксака. Мав приїхати польський вельможа пан Хлоднiцький, сенатор Речi Посполитої, з котрим Аксак колись давнiше приятелював. Вони вже давно не бачились. То великий дук, статиста, королевi рiвня.
Аксак став натякати Петровi, що з цим магнатом треба дуже вважливо говорити, щоб його найменшим словом не вразити. Коли Петро йому сподобається, то може йому дуже помогти в кар'єрi, бо вiн має великi конексiї з панами.
- Я можу за той час цiлком йому не показуватися на очi, можу навiть з дому де подiтись, а коли б конче випало з ним говорити менi, то говоритиму так, як пристоїть говорити з чоловiком старшим i таким достойником. Але я нiколи не думав i не думаю робити у Польщi кар'єри. Там, у погонi за кар'єрою, я мусив би виректися своїх iдеалiв i дiйшов би, може, до становища сотника надворних козакiв у якого вельможi. Вже волiю бути i меншим, та коли б лише мiж своїми.
- Як бачу, то вашмосць дуже завзятий чоловiк i гордий на свiй козацький оселедець, та ти дуже себе мало цiнуєш. При добрiй протекцiї i при твоїй освiтi тебе можуть зробити старшим над запорозькими козаками.
Конашевич всмiхнувся i каже:
- Спасибi! Цей накинений старший не значить на Сiчi за вiхоть соломи. Запорожцi називають його паперовим старшим, що не смiє там носа показати. Я таким не хочу бути. Буду старшим тодi, як мене козаки виберуть. До такого вибору має кожний сiчовий товариш право А що до мого козацького чуба, то я справдi ним дуже величаюсь i не перемiняю його за жоднi польськi гонори.
- Та годi вже. Завтра вашмосць будеш при нашiм пирi. Я мушу поставитись, бо цього вимагає моя честь i становище урядника Речi Посполитої. Не можу себе дати засоромити i дати людям притоку, щоб мене скуп'ягою проголосили.
Петро не вiдмовлявся вiд цих запросин. I це добре побачити, як великi пани бенкетують. Йому здавалося, що при буденнiм обiдi в Аксакiв бував великий збиток i марнотратство, а воно тепер буде ще бiльший.
Конашевич приладив на завтра свiй празничний одяг i ждав другої днини.
Зараз перед полуднем заїхала у двiр Аксака велика панська карета на санях, з золотими гербами наверху, запряжена четвiркою карих коней. За нею їхали iншi сани зi службою. Крiм того, приїхало на конях кiльканадцять панських гайдукiв, озброєних до зубiв.
В цiлому домi заметушилося усе, мов у муравельнику. На стрiчу повибiгала служба i стала помагати.
