Андрiй Чайковський - Сагайдачний
- Йди, Марку, припильнуй, щоб усе гарненько iз замку забрали. Опiсля виведи козакiв iз замку, у якiм льоху поклади кiлька бочок пороху та приладь людей до пiдпалу. Запалити вiдтак смоляними кулями замок. Не забудь позабирати наших полеглих товаришiв i ранених. Опiсля пiдпалимо город… Це прокляте гнiздо людської недолi мусить довго пам'ятати козацьку гостину…
На замковiм подвiр'ї почулась сурма на збiр. Козаки стали збиратися. Жмайло видавав прикази. Стали усю добичу виносити на умовлене мiсце.
Сагайдачний вийшов з костьолу з козаками на вулицю. В тiй хвилi запалав замок, а рiвночасно загорiлось мiсто в кiлькох мiсцях вiдразу.
Кафа горiла вогненним морем. Козаки вiдпочивали по огородах та на площах. Аж почувся страшенний iзгук, начеб пекло вiдчинило свої ворота. Над замком аж затьмарилося вiд куряви i кускiв цегли та камiння, що вилетiли у воздух.
Надворi стало свiтати, та нiхто цього не зауважував, бо в мiстi було ясно, мов удень…
На базарi лежали цiлi копицi награбленого добра. Треба було все впорядкувати: одне позабирати на вози, друге - на байдаки.
Сагайдачний пiшов на те мiсце, де були невольники. Хто був до цього здатний, брав зброю i ставав у ряди. Iз них назбиралось кiлька добрих сотень, через що армiя Сагайдачного побiльшала.
- Ти, Iване, бери своїх людей i вертай морем, Я тут мушу ще остатись i упорядкувати, а на це треба кiлька днiв. Татари, певно, так легко нас не перепустять. Треба направити вози, що попсувалися. Тобi треба поспiшатися, щоб турки не заступили тобi дорогу. Не без того, щоб який чорт не дав знати туркам, що ми тут гостюємо… Ти вертайся з Богом зараз… Та хай тобi не захочується скакати на боки. Судна навантаженi добичею, пропадеш. Якщо ти прибудеш на Сiч ранiше i мене там ще не буде, так знай, що мене орда задержала, збери вiйсько, яке зможеш, i поспiшай виручати…
На тiм вони розпрощалися. Вiд моря залунала козацька пiсня, а Кафа палала…
IХ
Чотири днi побував Сагайдачний у Кафi, стiльки було тут роботи. До повороту через ворожий край треба було добре пiдготовитись. Тепер, лiтом, серед великої спеки, могли татари запалити степ. А тут така велика сила народу. Визволенцiв нарахували дванадцять тисяч. Були мiж ними мужчини, жiнки i дiти. Усе народ здоровий, призначений на продаж.
Якраз, перед чотирма днями, Iскра вiдплив з козацьким флотом, забравши частину добичi i невольникiв на море. За той час Сагайдачний спорядкував своє вiйсько до походу. Найтяжча рiч була перебратися через гори. Розiслав стежi на всi сторони i вже мав i сам рушати, як причвалував до нього козак вiд задiв з докладом, що Iскра знову повернув до пристанi у Кафському заливi.
Сагайдачний поспiшав до моря.
- Недобре, отамане, великий турецький флот поплив пiд Очакiв. Нам неможливо тепер тудою перебратися.
- Значить, що морем нам немає вороття?
- Так воно i є.
- Як турки довiдаються вiд татар, що ми у Кафi, то невдовзi сюди за нами наспiють…
- У пристанi я їх не боюсь, витягнемо гармати на берег, окопаємось i нiчого нам не зроблять.
- Поки не прийде їм у помiч новий союзник, - каже Сагайдачний.
- Кого ти думаєш? Який союзник?
- Голод… Знаєш, скiльки у нас людей, а кожному їсти хочеться. Нашi харчовi припаси вистануть на три мiсяцi найбiльше. У Кримi не поживимось, бо все повтiкало нам з дороги, а опiсля татари запалять ще й степ… Ти знаєш, що воно значить…
- Так, нам не лишається нiчого кращого, як перейти з суден до табору з усiм добром, судна попалити, а ми всi пiдемо перебоєм через Крим…
Сагайдачний подумав хвилю, а потiм каже:
- Краще грати у двi карти, чим на одну все ставити. До того ще ми всiєї здобичi на вози не заберемо, бо стiльки возiв не маємо, а тi, що є, то так нагруженi, що ледве їдуть. Покидати стiльки добичi шкода, а коли б ми її покинули, то не заберемо тих харчiв, що на суднах зложенi, а сих вже нiяк нищити не можна… Знаєш, Iване, що ми поплинем такою дорогою, якою запорожцi ще нiколи не плили… Поплинемо в Азовське море, а звiдтiля рiкою Мiусом вгору, поки буде можна. Вiдтак перетягнемо судна до рiки Самари i тодi ми вже вдома.
Iскра узявся за голову:
- Що ти загадав? Степом, та ще мочаристим, човни перетягати? Та чим? У нас нема нi волiв, нi коней… Хоч менi голову вiдрубай, я за таке дiло не вiзьмусь, бо не втру цьому носа.
- А я втру, i будеш менi помагати. Не маємо нi коней, нi волiв, але є люде. Переточити човни - не така велика штука. Зробимо так, як роблять на Сiчi, пускаючи готовi судна на воду…
- Воно справдi, може, далось би так зробити, та ось новi труднощi. Мiж моїм козацтвом пiшло луною, що вертаємось через Крим. Не знаю, чи тепер схотять… У них i тепер думка, щоб судна з усiм потопити.
- У мене бунту, непослуху не смiє бути, - говорив твердо Сагайдачний. - От я зараз вернуся, лише у таборi запоряджу, що треба… Чепеля поставлю на моє мiсце - то досвiдний ватажок… Пiдожди таки тут, я зараз…
Сагайдачний почвалував до табору. Зараз поскликали старшину, i Сагайдачний пояснив у чiм дiло.
Козаки не були цьому радi, що Сагайдачний їх лишає, але таки признали полковника Чепеля отаманом.
- Робiть так, як дотепер робили. Йти табором вкупi, не розбiгатися, на нiяку добичу не лакомитись, хiба яку отару овець забрати, щоб прохарчуватись.
Отамана у всiм слухатися, як би й мене. Та коли б я дожив, а стрiнувся з яким неслухняним, то досi йому й жити. Ти, Марку, остаєшся i далi обозним, держись добре i слухайся досвiдної козацької голови. Як менi поталанить прибути на Сiч ранiше, то будьте сього певнi, що зараз поспiшу вам на виручку. Я вас не оставлю в тiснотi, бо я за вас вiдповiдаю моєю головою… Ну, прощавайте, товаришi, дай Господи здорово побачитись… Та ще одне: дайте менi трохи визволенцiв, що на морi бували. Менi треба на суднах здоровий рух та досвiдних голiв бiльше…
Зараз на перший поклик зголосилося бiльше, як двi сотки визволенцiв. Вони почували себе на морi безпечнiшими.
А тим часом гурт козакiв повилазив з суден на берег i обступили Iскру.
- Що ви врадили з отаманом? Коли зачнем судна палити?
- Пiдождiть, - каже Iскра, - зараз верне Сагайдачний. - Iскра помiркував, що цi, якi сюди вийшли, жартiв не знають, i готовi на все.
- Ми се i без нього зробимо, - каже один, дивлячись грiзно на Iскру.
- Досить нам сiєї морської волокити. Ми тут з суднами возимось, а там здобича паювалась.
- Ви знаєте, що добича буде паюватися аж на Сiчi…
- Ми знаємо, та ще хочемо її бачити… Та здобича, що на суднах, пiде на дно моря, а ми i до сiєї маємо право…
- Схаменiться, товаришi!.. Невже ж у таку важку хвилю ви ставати хочете проти старшини?
- Ти, потурнаку собачий, мовчи, коли не хочеш у морi скупатися, нам тепер на морi ватажка не треба.
До цього гуртка стало прилазити бiльше козакiв. Очевидячки, що вони бунтувались…
В ту хвилю причвалував Сагайдачний з своїми розсильними.
Гурток покинув Iскру i пiшов йому назустрiч. Сагайдачний приказав своїм козакам держати мушкети напоготовi.
- А ви куди мандруєте, прочани?
- Йдемо до табору, - каже переднiй, той, що так гостро поставився до Iскри, - не загибати ж нам на морi. Морем на Україну вороття немає…
- Я кажу, що є вороття i морем, i я туди вас поведу…
- Йди собi сам, коли воля, ми до табору йдемо…
- Зараз завертати до суден на свої мiсця! - крикнув Сагайдачний сердито, показуючи булавою.
- Ми раз сказали, що не вернемося, уха тобi позакладало? - крикнув сердито переднiй козак. - Чорт нам з такої старшини, що заморити нас хоче.
Сагайдачний не дав йому докiнчити, вихопив пiстоль з-за пояса, гримнув стрiл, i козак, поцiлений в саме чоло, розвiв руки i впав на землю.
Всi збентежились. Дехто, отямившись, хотiв хапати за зброю, та ось з-поза Сагайдачного виступили козаки з рушницями, готовi до стрiлу, їх старшина крикнув:
- Хто з вас ворухне рукою, пiде чорту в зуби…
- Привезти сюди з табору чотири гармати з усiм… - приказав Сагайдачний до посильного козака… - А вам, собачi сини, за непослух i бунт зараз тут буде i амiнь…- Обертаючись до старшини з свого почту, каже: - Двох iз них пусти, а прочих поведи над берег моря i кожному кулю в лоб… Слухай, дiдоводе, один з другим, - каже до тих, що їх помилував, - скачiть до суден i скажiть тамтим, що жоден до табору не смiє йти. Жодне судно не смiє бути затоплене. А коли зачнуть далi бунтуватися, то я ось зараз затоплю судна сам гарматою, але враз iз ними, i з вас нi одна душа не вийде на берег…
До моря стали наближатися двi вибранi сотнi визволенцiв з рушницями. I ця бундючна, зухвала юрба, що недавно так грiзно ставилась, тепер посмирнiла, мов ягнята, збилася в купу.
- Пiдожди ще хвилинку, я тобi дам бiльше сього чортового м'яса, - каже Сагайдачний, - на суднах ще є бунтарi, тих ми ураз з другими покараємо…
Тодi виступив Iскра i став Сагайдачного просити:
- Сагайдачний! Пожалiй їх та вибач їх дурному розумовi. То добрi козаки-лицарi; я не знаю, чому їх такий дурман напав, се ж люде iз твоєї школи…
- Тим гiрше для них, коли мою школу споганили, се ж не новики якi-будь.
