Андрiй Чайковський - Сагайдачний
- Вони хiба подурiли, що таке загадали.
- Дiстали прочухана, що їм, певно, вiдхочеться…
- А що буде далi? - питає Сагайдачний.
- Либонь, що пiдуть заступати дорогу у Бахчисарай. - То було б найкраще.
- Що ж тепер? Чи ждати тут до завтра, чи рушати вперед?
- Пiдемо далi, - говорив Сагайдачний. - Годi нам посеред трупiв стояти. Поки не повечорiє, перейдемо який шматок… Тут недалеко є рiчка. Нам води треба…
Зараз рушили. Спереду треба було промощувати дорогу возам i прятати трупи.
Нiч перейшла спокiйно, i нiхто їх не зачiпав. Та Сагайдачний був певний, що наскок ще повториться, хоч, може, не з такою силою.
I так воно сталося на третiй день. Та наступ татар був цим разом iнший. Вони пiд'їхали щосили до табору, зiскакували з коней, лягали на землю, i, повзучи, наближались до табору. Повзли по землi, наче стадо мандруючих мишей. Годi було до них стрiляти, поки зовсiм не наблизились. Тодi вiдразу позривались з землi i з великим криком кинулись з усiх бокiв на табiр. Козаки випалили з усiх гармат, налаштованих дрiбним камiнням. Настала страшна пальба з рушниць. Татар мов мiтлою змiтали, та це їх не здержало. Вони йшли вперед, а далi стали дертися на вози. Козаки вiдбивалися списами, шаблями, дрючками, келепами. Козаки повилазили на крайнi вози i розпочалась страшна рукопашня. Якому татариновi повелось вилiзти на вiз, злiтав звiдти проколений списом або зарубаний шаблею.
Бiй тривав довго; козаки помучилися, вiдбиваючись. Татари, побачивши, що їх небагато осталось, завернули i стали втiкати. Знову козаки пiдняли густу пальбу.
Тепер табiр розкрився в кiлькох мiсцях i Чепiль з кiннотою пустився здоганяти втiкаючих.
- Звiдкiля тiльки тих чортових синiв взялось?
- Хiба ж гадаєте, що татар мало? Орда може поставити триста тисяч вiйська. Iнше дiло, що воно лихо озброєне i вишколеному вiйську воно не встоїться. Але нiде правди дiти, вони вiдважнi i життя у них маловажиться. Ми їх зачепили у найболючiше мiсце, а це їх ще бiльше дратує. Ми тут лише в таборi безпечнi. Ще будемо мати, певно, один бiй на переправi через рiку. Так буде найтяжче, та ми i це перебудемо, а таки до Кафи доберемось, - говорив Сагайдачний.
Западала нiч. Чепiль вернувся до табору з погонi. Небезпечно було оставатись на мiсцi. Помiж купами мертвих татар могли зачаїтись i живi та вночi табiр пiдпалити. Треба було бодай кiлька гонiв пiти наперед i там переночувати.
Рано рушили далi. Татарськi оселi, якi стрiчали, стояли пустi або попаленi. Населення вибралося з своїм скотом на полуднє, в гори.
Козаки отаборилися над рiчкою Салгиром, а Сагайдачний розiслав кiннi стежi на всi сторони. Їм було наказано, коли стрiнуться з татарськими ватагами, не запускатись у бiй, пiймати "язикiв" i вертати до табору. Сагайдачний не хотiв, щоб який козак попався в полон. На муках мiг дехто виговоритись. Не хотiв зрадитись з своїм намiром, що йде на Кафу. Хай татари думають, що похiд призначений на Бахчисарай.
Над Салгиром перестояли два днi, поки висланi стежi повертались. Привели з собою кiлькох пiйманих на аркан татар. Їх треба було аж огнем припiкати, поки вiд них дещо довiдалися.
Довiдалися, що татарами отаманує сам хан. Татари справдi думають, що похiд пiде на столицю. Хан вибирався заступити їм дорогу. Сорок тисяч татар пильнує переправи, а решта стоїть з ханом. Татари думають, що переправа буде вище. Вони заженуть їх у вили рiк Салгира i Карасу, i там хан наспiє з цiлою силою, та виб'ють усiх козакiв.
Сагайдачний, дiзнавшись про те, склав в одну мить цiлий план дальшого походу. Скликав зараз старшину i видав прикази на завтрашнiй день. Табiр подiлив на двi частини. Одну, зложену з легких возiв з гарматою, вислав пiд рукою Чепеля на випад. Чепiль мав стягнути татар на себе, а потiм, вiдбиваючись, вертати знову на те саме мiсце.
Чепiль послав передом загони козацької кiнноти. Вона змела передню татарську ватагу i, не вижидаючи на удар головної сили, стала завертати до табору. Татари кинулись доганяти, та тут наткнулись на табiр з возiв. Вiн, вiдбиваючись гарматою i рушницями, став поволi вiдступати бiля берега рiки. Табiр був забезпечений возами лише ззаду i збоку. Справа забезпечувала його рiка.
Тим часом Сагайдачний з другою частиною табору пiшов нижче, тут зараз поклали мiст для переправи. До того були приладженi понтони, човни з плоскими днами, з дуже мiцними бортами. Їх познiмали з возiв, i затягли на воду, та пов'язали з собою мотузами, один проти одного, вiд одного берега через рiку до другого. На них поклали дошки, i мiст був готовий. Тудою переправляли табiр. Передом пiшла пiхота i на другому березi зараз окопалася, одна частина пiхотинцiв осталась ще на цiм боцi для захисту вертаючого Чепеля.
Вiн, вiдбиваючися, зайшов на давнє таборище. Татари хотiли забiгти йому дорогу, та тут натрапили на пiхоту, що привiтала їх рушничним огнем. Пiд тiєю охороною Чепiль щасливо переправився мостом на той бiк. Це тривало до вечора. Татари змагалися взяти пiхотинцiв приступом. Надвечiр боротьба притихла, а тодi пiхотинцi покинули окопане мiсце та й прямо з берега рiки пiшли на мiст. Татари за ними, а тут з другого боку став Жмайло палити з гармат i здержав татар, поки не розiбрали козаки моста i не повиносили усього на берег. Татари пiзнали, що їх козаки перехитрили. Щоб їм заступити дорогу, треба було об'їздити далеко, бо в тiм мiсцi де впливали до себе рiки Салгир i Карасу, було багато води, перейти услiд за козаками було неможливо, бо козаки били з берега з рушниць i гармат.
Хан, дiзнавшись, що козаки його перехитрили, рвав собi волосся з бороди з досади.
Переночувавши тут, Сагайдачний пустився в дальшу дорогу.
Татарського вiйська вже нiде не стрiнули. Перейшли так Крим, по дорозi стрiчали татарськi оселi. Населення що лиш стало втiкати, бо нiхто тут до послiдньої хвилi не сподiвався козакiв. Зайняли i спалили город Єскi-Крим. I подалися на гори, що вiдгороджували Кафу вiд Криму. З такими возами нелегко було через гори переправитись. Мiсцями треба було розкопувати дорогу, щоб возом переїхати. Усi тi труднощi перемогла залiзна воля i енергiя Сагайдачного. Вона захопила усе вiйсько. Душа Сагайдачного жила в усьому вiйську. З вершка гори побачили вже Кафу. Цiль козацького походу, вислiд важкої працi…
Аж тепер наспiли ханськi вiйська, та вже було запiзно. Походу вже не задержать. А Кафи не захотiлось їм обороняти. Там стояла турецька залога, то хай сама обороняється. Добре, що козаки не йшли на Бахчисарай, чого хан побоювався.
Тепер у Сагайдачного була одна турбота: що сталося з Iскрою? Чи вiн вже на мiсцi, i що робити, коли вiн спiзниться, або коли його на морi турки розбили? Чи ждати тут, на мiсцi, чи кiнчати самому з Кафою?
На радi старшин розбирано питання, як довго треба їм ждати? Коли вони довiдаються, що Iскра вже є або що його зовсiм не буде? Вирiшено, що ждати нема чого, бо коли би прогавили теперiшню хвилю, то може все не повестись, бо iз приморських азiйських городiв може наспiти турецька помiч.
Ставши на цьому. Сагайдачний оставив кiлька сотень пильнувати гiр, а з рештою свого вiйська рушив на Кафу.
Сагайдачний, знаючи Кафу, попризначував мiсце, де треба на голос сурми збиратися, де зносити добичу i де приводити визволених невольникiв. Роздiлив данi прикази помiж старших, хто що має робити. Города не вiльно було пiдпалювати без окремого приказу. Особливу увагу звертав Сагайдачний на припас харчiв, яких тут можна добути. Їх треба забрати якнайбiльше, бо в Криму не поживиться нiхто у голодних татар, а коли заберуть невольникiв, то буде доволi кого годувати. Старшина розходилась до своїх частин, а Сагайдачний прилiг на возi i крiпко заснув.
Тим часом турецький паша, що командував над Кафою, довiдався вже, якi гостi зближаються i приготовивсь до оборони. Усю свою силу, якою розпоряджався, поставив на валах. Поставили тут гармати, хоч паша сам не вiрив, щоб можна тут боронитись. Видав приказ, щоб вiйсько, уступаючи, схоронилось на замку. Туди позношено багато харчiв. Цей замок уважав вiн за нездобутий i тут зможе видержати довшу облогу, поки не наспiє пiдмога. За нею послано до найближчих городiв надбережних. Довiдались про це i кафськi купцi. Мiж ними настав великий переполох. Вони заносили своє майно то до замку, то переносили на кораблi, що стояли в пристанi, iншi знову ховали усе по льохах, котрих у Кафi було доволi.
Цiлу нiч вижидали наступу. Турки зброїлись по домах. Зношено там зброю, мунiцiю, набирано в бочки воду для гашення пожарiв. Паша був певний, що замку не вiзьмуть, бо таких грубих мурiв легкою гарматою не розiб'є, а по улицях справлять турки козакам таку купiль, що жоден звiдсiля не вийде. До туркiв пристали ще i вiрмени, i греки, iталiйцi. Всi вони вважали козакiв за грабiжникiв i своїх ворогiв. Однi невольники молились по тюрмах i базарних магазинах за побiду християнського вiйська, котре висвободить їх з неволi.
Другого дня рано вiйсько зiйшло з гори i приладилось до наступу. Наступали з трьох бокiв i йшли з таким завзяттям, що в котрiмсь часi змели турецьке вiйсько з валiв i увiйшли до города. Та тут привiтали їх страшенним огнем з вiкон i з дахiв - кожний дiм перемiнився на окрему фортецю. Турецькi доми з загратованими вiкнами i сильними дверима. Люде живуть на подвiр'ї i огородi, який прилягає до дому, околеного муром.
