Смерть бере відпустку - Сарамаго Жозе
На світло денне смерть виткнулася посеред вузької вулички, з обох боків затиснутої мурами, майже на самісінькому краю міста. Не видно якихось дверей чи брами, звідки вона могла б вийти, як не видно й жодного сліду, що дозволив би нам відтворити її путь від холодного підземелля до цього місця. Сонце не засліплює порожніх орбіт, тому черепи, видобуті з археологічних розкопів, не потребують замружуватися, коли їм в обличчя раптом б’є світло, а щасливий антрополог оголошує, що його кістяна знахідка за всіма ознаками скидається на неандартальця, хоча пізніша перевірка в підсумку показує, що то звичайнісінький собі homo sapiens. Однак смерть, та, що обернулася жінкою, витягає з торбинки темні окуляри й захищає ними свої очі, тепер уже людські, від небезпеки запалення, аж надто ймовірного в випадку особи, яка ще довго муситиме звикати до ранкового літнього сяйва. Смерть спускається вулицею до того місця, де закінчуються мури й починаються перші будівлі. Далі вже йде добре їй знайома околиця, серед навколишніх будинків, та й усіх інших, що бовваніють перед її очима аж до кінця міста та до кордону країни, немає жодного, куди б вона не завітала раз, а чи й не раз, навіть до оцієї-ось іще не завершеної споруди їй за два тижні доведеться зайти, щоб скинути з риштовання неуважного муляра, який не помітить, куди ступає ногою. У таких випадках ми зазвичай кажемо, життя, воно таке, хоча далеко доладніше було б сказати натомість, смерть, вона така. Оцю дівчину в темних окуларах, яка сідає в таксівку, ми напевно б так не назвали, а радше подумали б, що вона є втіленням життя, побігли б, захекавшися, за нею, дали б указівку іншому таксистові, якби той нагодився, їхати за цією автівкою, але дзуськи нам, бо її таксі вже зникло за рогом, а іншого, до якого можна було б звернути благання, Їдьте, будь ласка, за цією автівкою, тут нема. Зате тепер є глузд сказати, що життя, воно таке, й розвести руками. Хай там як, а ми принаймні маємо причину тішитися з того, що лист у смертиній торбинці призначений іншому отримувачеві й має іншу адресу, а наша черга впасти з риштовання ще не прийшла. Усупереч цілком резонним передбаченням, смерть назвала водієві не адресу віолончеліста, а адресу театру, в якому він грає. Звісна річ, по стількох неталаніннях вона поклала собі діяти певно-певнісінько, та почала вона з перевтілення себе в жінку аж ніяк не навмання й не з міркувань родової приналежности, як, відповідно до нашого попередньо висловленого припущення, могло б здатися кому-небудь із граматичним типом мислення, бо недаремно ж обидві вони, мовляв, і жінка, і смерть, жіночого роду. Попри свою цілковиту недосвідченість у справах зовнішнього світу, надто в ділянці почуттів, хотінь і спокус, коса влучила була в самісіньке яблучко, запитавши на котромусь етапі розмови зі смертю, якого саме чоловіка та` мала на меті звабити. То буле ключове слово, звабити. Смерть могла б піти навпростець до віолончелістового помешкання, задзвонити в двері, зачекати, поки він їх відчинить, закинути, здійнявши темні окуляри, перший гачок із наживкою в подобі лагідного усміху, назватися, для прикладу, продавчинею енциклопедій, зачіпка стара як світ, але напрочуд дієва, а тоді вже одне з двох, або він запросив би її зайти, щоб спокійно побалакати на цю тему за чашкою чаю, або ж він із порогу заявив би, що йому це нецікаво, й показав би, що ладен зачинити двері, водночас делікатно перепрошуючи за відмову, Якби це була, принаймні, енциклопедія музична, спробував би він виправдатися з ніяковою усмішкою. За всякого повороту справи вручити листа було б легко, уточнімо навіть, скандально легко, а це було смерті не до шмиги. Чоловік її не знав, але вона його знала, бо провела в одній з ним кімнаті цілу ніч, чула, як він грає, а такі речі хоч-не-хоч зближають, творять злагоду, започатковують узаємини, сказати йому зненацька, Ви помрете, маєте тиждень на продаж віолончелі та пошуки нового господаря для пса, така брутальність не личила б привабливій жінці, на яку вона обернулася. План вона має інакший.
Афіша, вивішена при вході до театру, доводила до відома достойної публіки, що на цьому тижні відбудуться два концерти національного симфонічного оркестру, один у четвер, тобто позавтра, другий у суботу. Природна цікавість того, хто з пильною та прискіпливою увагою стежить за розгортанням цієї оповіді, вишукуючи в ній суперечності, промахи, прогалини та логічні помилки, вимагає пояснити, звідки смерть візьме гроші для купівлі квитків на концерти, адже вона тільки дві години тому вийшла з підземелля, де, за наявними відомостями, немає ні банкоматів, ні банків на потреби всякого клієнта. І, захопившися запитаннями, він також зажадає інформації щодо того, чи таксисти вже покинули брати плату з жінок у темних окулярах, із приємною усмішкою та гарною фігурою. Отож, аби оцей недоброзичливий закид не почав защеплюватися в головах, ми без зволікань ствердимо, що смерть не лише заплатила повну суму, вказану таксометром, а й не забула дати чайові. Що ж до походження грошей, коли воно ще й надалі цікавить читача, то досить буде сказати, що вони взялися звідти ж, звідки й темні окуляри, тобто з черезплечної торбинки, не відомо-бо про жодні засадничі перепони, які унеможливлювали б появу другої речі звідти, звідки вже з’явилася перша. Могло, звісно, трапитися так, що гроші, якими смерть заплатила за поїздку таксівкою та платитиме за квитки на концерти, а також за готель, де зупиниться на кілька днів, уже виведені з обігу. Нам-бо не первина буде лягти спати з одними грішми, а прокинутися з іншими. Та все ж треба радше гадати, що ці гроші повноцінні й передбачені чинним законодавством, або ж іще, з огляду на всім відомий смертин хист підманювати людей, що водій таксівки, не помітивши ошуканства, взяв від жінки в темних окулярах банкноту не з цього світу чи принаймні не з цієї епохи, з портретом президента республіки замість високошановного та знайомого обличчя короля. Театральна каса оце якраз відчинилася, смерть заходить до неї, всміхається, дає на добридень і просить дві ложі першого класу, одну на четвер, другу на суботу. У розмові з касиркою вона наполягає, що на обидва випадки їй потрібна та сама ложа, причому, головне, вона має бути розташована якнайближче до правого краю сцени. Смерть недбало сунула руку в торбинку, витягла гаманця й подала банкноти в достатній, на її думку, кількості. Касирка повернула решту, Тримайте, сказала вона, сподіваюся, що вам сподобаються наші концерти, ви ж, мабуть, до нас уперше, принаймні я вас не пригадую, а пам’ять на обличчя в мене прекрасна, я жодного не забуваю, хоча то правда, що окуляри дуже міняють людям обличчя, особливо темні, як оце ваші. Смерть скинула окуляри. А тепер яке враження ви маєте, Маю певність, що ніколи раніше вас не бачила, Може, тому, що особа, яка перед вами стоїть, моя теперішня, ніколи не потребувала купувати квитки на концерт, декілька днів тому я мала приємність бути присутньою на репетиції оркестру, й мене ніхто не помітив, Я не розумію, Нагадайте мені, щоб я вам одного дня пояснила, Одного дня, це коли, Неминучого дня, Не лякайте мене, Смерть усміхнулася своїм осяйним усміхом і запитала, А по щирості, вам здається, що мій вигляд може когось настрашити, Яка дурниця, я зовсім не те хотіла сказати, Тоді робіть, як я, всміхайтеся й думайте про щось приємне, Концертовий сезон триватиме ще місяць, Яка гарна новина, можливо, ми ще побачимося наступного тижня, Я завжди тут, майже на правах театральних меблів, Не хвилюйтеся, я б з вами зустрілася, навіть якби вас тут не було, То я тут на вас чекатиму, А я обов’язково прийду. Смерть помовчала, а тоді запитала, До речі, у вашій родині хтось отримав фіолетового листа, Від смерти, Так, від смерти, Хвалити бога, ні, але в одного з сусідів завтра закінчується його тиждень, він у такому розпачі, що дивитися боляче, Що поробиш, життя, воно таке, Ваша правда, зітхнула касирка, життя, воно таке. Тут, на щастя, з’явилися нові охочі придбати квитки, інакше ця розмова могла б завести казна-куди.
Тепер треба підшукати готель не надто далеко від домівки музи´ки. Смерть рушила в напрямку середмістя, зайшла до якоїсь туристичної аґенції, попрохала дати їй план міста, швиденько знайшла театр, від якого її вказівний палець посунувся на папері до дільниці, де мешкав віолончеліст. То було трохи далеченько, але готелі в тих місцях знайшлися. Співробітник порадив їй один із них, без розкоші, але вигідний. Іще він запропонував, що сам туди зателефонує й забронює номер, а коли смерть спитала, скільки винна за послугу, з усміхом відповів, Хай воно мені зарахується. Така вже в людей заведенція, лепечуть собі щось навмання, говорять, не добираючи слів, і їм навіть на думку не спадає, які з того можуть бути наслідки, Хай воно мені зарахується, сказав цей чолов’яга, певне, в непозбутній серед своєї статі зальотницькій надії на приємну зустріч у найближчому майбутньому. Він наражався на ризик того, що смерть відповість йому холодним поглядом, Схаменіться, ви уявлення не маєте, з ким говорите, але вона тільки всміхнулася легенько, подякувала й вийшла, не залишивши ні телефона, ні візитівки. У повітрі по ній залишився відчутний аромат, у якому змішалися запахи троянди та хризантеми. А й справді, вона є тим, на що схожа, напівтроянда, напівхризантема, промимрив собі під ніс службовець, поволі згортаючи план міста. На вулиці смерть зупинила таксівку й назвала водієві адресу готелю. Вона була незадоволена з самої себе. Налякала привітну касирку, покепкувала собі з неї, а то було непрощенне зловживання. Люди й без того вже трусяться перед смертю, тож геть зайве їй з усміхом виростати перед їхніми очима й вітатися, здоровенькі були, мої дружечки, ось я ваша молода, тобто повсякденним, так би мовити, запанібратським відповідником суворої латинської перестороги memento, homo, quia pulvis es et in pulverem reverteris [12]. А зразу по тому, ніби попереднього не вистачало, вона мало не кинула симпатязі, що зробив їй ласку, безглузде запитання, яким так звані вищі класи суспільства нахабно й зверхньо провокують нижчих від себе, Ти з ким говориш. Ні, смерть не задоволена зі своїх учинків. Вона певно знає, в подобі кістяка їй ніколи не спало б на думку поводитися в такий спосіб, можливо, це трапилося через те, що вона перевтілился в людину й людське стало їй не чужим, як вона сама мусила припустити. Знічев’я вона подивилася в вікно таксівки й упізнала вулицю, якою вони їхали, тут мешкає віолончеліст, а ось де й його домівка на першому поверсі. Смерті неначе щось ураз стислося в сонячній заплітці, вона відчула раптове нервове зворушення, то могло бути тіпання мисливця, що побачив здобич і виціляє її з рушниці, а міг бути й якийсь неясний острах, ніби вона почала сама себе остерігатися. Таксівка зупинилася, Оце ваш готель, повідомив водій. Смерть розплатилася рештою, отриманою в театрі від касирки, Що згори, хай буде вам, сказала вона, не помітивши, що давала згори більше, ніж нарахував таксометр. Виправдовує її те, що вона лише від сьогодні почала користуватися послугами цього громадського транспорту.
