Іван Ковтун - Азіатський аероліт
Із темряви просто перед очима схилилося незнайоме бородате лице.
* *
*
- Контакт!
- Є контакт!
Всі інші згуки потонули в клекоті мотору й шумі пропелера.
- Сідаймо! - гукнув на вухо Маричеві Борецький.
У літакові вже розташувалось три незнайомих озброєних військових. Останній сів сам Борецький.
Літак рвонувся вперед і непомітно, з розгону, м’яко відірвався від землі.
Марич витяг бінокля, притулився до вікна. Неспокій тривожив його ввесь час, і він мовчазно, стиснувши губи, блідий, ще хворий, щоб хоч чим-небудь заповнити час, не пускав бінокля з рук.
Голубим оксамитом, вибагливо вигинаючись в зеленій оправі, вилискувала Ангара. Рудими плямами тяглися берегами селища з квадратовими картатими полями, а далі аж ген до обрію, запнута сизим димком, коливалася верхівлям тайга.
За поворотом річки викреслилося велике селище. Марич упізнав Братське. Літак зробив коло над селищем. Біля берега спалахнула ватра, хутко згасла, й стовп диму важко почав підводитись у повітря. То було гасло.
- Все гаразд, - пояснив на вухо Маричеві Борецький, - завдання виконали, можемо без спуску летіти до Вановари.
Літак почав забирати височінь - назустріч почали підводитись скелясті горби гір.
Важко тяглися години. Безхмарне зранку небо темнішало, з заходу помітно ішов вечір. Унизу за буграми ще іскрилося сонце. Тепер уже на всі боки темніла безкрая тайга.
Марич уперто шукав блискучої смуги річки й руду пляму будівель факторії. Швидко він надибав біноклем зміїсту річку.
- Є! - скрикнув нервово він, упіймавши зором далекі димові стовпи.
То на факторії розіклали ватри. Літак пішов на спуск. Хутко наближалися будівлі, стало видко людей. Просто під ногами блищав крилами перший літак, що вилетів три дні тому до Вановари.
* *
*
- Товаришу Борецький, на хвилинку, - відкликав убік голова факторії начальника округи.
І тихо повідомив якусь новину.
- Де ж він? - запитав начальник і, повернувшись до Марича, поманив його до себе рукою. - Ось ідіть сюди, сьогодні тунгуси привезли на факторію якогось хлопця, кажуть, дорогою підібрали хорого.
Всі хутко пішли до будівель.
Хорий лежав горілиць на лаві. В сутінках важко було добре розгледіти риси його обличчя.
Марич підійшов до лави й низько нахилився над його головою. Миттю одсахнувся й перелякано скрикнув:
- Аскольд!?
- Що таке, ви його знаєте? - стривожено запитав Борецький.
- Так, це ж учасник експедиції.
……………………………………………………………………………………………………………………………
Аскольда довго не могли вернути до тями. Аж другого ранку він опритомнів і впізнав Марича. Поволі, збивчасто розповів, що трапилось з ним і дядьком.
- Ти знаєш, хто врятував мене? - запитав він Марича, коли вони лишились удвох на самоті.
- А хто? - здивовано перепитав той.
- Ваша дружина.
Почувши це, Марич зблід і, нічого не відказавши, вийшов з хати.
За годину по тому, як він вийшов, Борецький вилетів до Братського, щоб звідти телеграфом викликати до Вановари військових літаків.
* *
*
- У гондолу! - грубо, несамовитим голосом наказав Ерґе.
Очі йому поскаженіли, й шкіра на щоках аж пожовкла від злости.
Ґіна стояла нерухомо на місці, брови важко упали їй на очі, вона нагнула вперед уперто голову, так, наче приготувалась до нападу.
- У гондолу! - скрикнув удруге Ерґе.
Ґіна притисла губами тремтючу долішню губу, не спускаючи чорних крапок очей з лиця Ерґе, уперто й повільно похитала головою. По тому круто повернулась спиною до чоловіка й тихо зрушила з місця.
Ерґе стрибком нагнав її, скрюченими злісно пальцями стис плече й рвучким дужим рухом повернув лицем знову до себе.
Лютий, він не міг вимовити наказа. Ґіна гидливо скривилась, повела плечем, щоб скинути руки. Ерґе розняв пальці, ніби готовий до стрибка, зіщулив плечі й дико, прямо в лице, скрикнув утретє:
- Чуєш, у гондолу!
Ґіна уперто похитала головою.
- Уб’ю! - зашипів у лице.
- Убивай.
Ерґе охопив дрож. Він ошаліло поглянув на дружину й тремтячою рукою потягся до кишені. Чорний бравнінг застрибав перед очима Ґіни. Вона бачила лише чорну, дрібну, як крапка, цівку револьвера.
Він відразу не вистрелив. Ще раз схопив за плече. І Ґіна знову гидливим рухом висмикнулась з пальців. І знову зробила крок назад, готова повернутися спиною до нього. Але не встигла. Вогонь засліпив очі й гарячим подихом вдарив у лице. Хитнулася й важко упала навзнак.
Вистреливши, Ерґе було кинувся до неї, але зупинився, рвучко поглянув назад і, побачивши, що біля дирижаблів панічно, як мурашник, кипить його загін, метнувся туди.
Але він все ж таки запізнився. Це він і сам добре зрозумів уже на командорському місткові.
З трьох боків, із-за вершків сопок виринули три військових літаки. І коли дирижаблі знялися вгору, включивши всі машини, над ними вже шматували повітря ворожі пропелери.
Перша кулеметна стрічка зрізала ніс командорському дирижаблеві, спинила мотори, й він шкоперта полетів до землі. За ним услід під неугавний цокіт кулеметів пішли на спуск останні чотири посічені кулями дирижаблі.
* *
*
Перше, що привернуло увагу й зупинило вражений Маричів зір, це - червона м’яка шапочка-беретка. Серед груддя рудої землі вона цвіла яскравою квіткою.
Це ж у цій червоній шапочці Ґіна зустріла його в Нью-Йорку, й тому уява про неї викликала завжди образ насамперед голови, обарвленої пломенистим кольором.
Ґіна лежала горілиць, неприродно закинувши назад голову, права рука була кріпко притиснута до грудей, ліва рівно випростана, тисла долонею сіру грудку землі.
Знайома біло-шовкова хустка поверх темно-синьої сукні була заквітчана кривавими пелюстками. Кров заплямила й блакитний вензель Р. М.
Долішня губа так і лишилась під рівним блискучим разком зубів. Крізь спущені стрілчасті вії каріли мертві шкляні очі.
Марич нахилився, важко притис колінами вогкий ґрунт і так погорблено застиг над трупом. Чомусь раптово безглуздо прийшла до пам’яті дитяча казочка про червону шапочку, і в стомленій одерев’янілій голові став яскраво, з усіма деталями, простий і наївний сюжет.
Боязким ніжним рухом торкнувся високого чистого чола, зараз же різко одсмикнув назад руку. Незвичайний дивний холод током крізь долоню торкнув усі нерви. І на долоні так і лишився страшний холодний дотик трупа.
Марич навіть не почув, як професор підійшов до нього ззаду. І коли той зненацька торкнув його за плече, він рвучко злякано підвівся з землі.
- Вікторе Миколайовичу, що з вами?
Марич подивився на Горського порожніми, без думки очима й глухо, ніби у важкім роздумі, проказав:
- Це, знаєте, моя колишня... дружина.
Професор розгублено звів очі на Марича, розтулив губи, щоб сказати щось, але не зміг, а чи, може, стримав себе, лише згодом взявши за руку учня, похитав головою й тихо проговорив:
- Яке нещастя, яке нещастя.
Мовчазно постояли ще трохи, потім Марич скинув з себе плащ і обережно закрив трупа. Перед очима навіть у повітрі все ж мигтіла й цвіла пломениста червона шапочка.
- Ходімте? - тепло звернувся Марич до Горського.
Вони швидко закрокували назустріч загонові, що з радісними криками наближався до них. Дорогою Марич схопив професорову руку й винувато посміхнувся:
- Пробачте, Валентине Андрійовичу, я ж поздоровкатися з вами забув.
Обидва на ходу потисли один одному руку.
* *
*
Власне, читачу, мені, як автору, більше нічого додати до цих подій.
Кінець?
Але кінець ви знаєте без мене, бо, певне, читали в пресі, що Раднарком асигнував спеціальні кошти на розробку аеролітної маси. Вона складає понад 50 млн. тонн чистого нікелистого заліза.
Повесні (про це також докладно писалося в пресі) повернулися учасники експедиції, живі й здорові, щоб, відпочивши, знову рушити, але вже не в країну Мертвого Лісу, а в країну Нового Будівництва, бо поклади платини, виявлені професором Горським, мають всесвітнє значення.
Щороку вони даватимуть Радянському Союзові щось біля... Але пробачте, читачу, захопившись, я забув, що не маю права про це писати, бо здобич золота, платини є державна таємниця.
Також ви, мабуть, читали, що поміж Тайшетом і колишньою країною Мертвого Лісу налагоджено повітряну транспортну лінію, а незабаром буде прокладено залізницю. Розпочнеться будування потужного металургійного заводу, бо околишні гори, як підтвердили досліди, ховають у собі поклади міді, графіту, руди.
Повесні ж, як вам відомо, відбувся й процес шпигунсько-шкідницької організації. На лаву підсудних сіла технічна верхівка Всесибірського платинового тресту й дехто з інженерів і службовців концесійних підприємств.
Не стали лише перед пролетарським судом Ерґе, Самборський-Пауль, Люр і Трудлер, бо вони загинули під час бою.
