Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b
— Море, панове!
кратичну дію повторили інші присутні. Навіть поете-
— А ми не потонемо?
са Зінаїда затулила червоні вуста краєм шифоново-
— Гайда на палубу!
го коміра.
Частина публіки посунула до своїх кают, тримаю-
— Шановні гості! — прокричав у рупор капітан. —
чись за стіни і одне за одного.
Прошу всіх відійти від лівого борту і повернутися
Половина сміливців повалили у прочинені від кач-
до зали!
ки двері салону.
Качка стишилася.
Муся й Олексій опинилися серед останніх.
Небо і вода знову замерехтіли вогниками й зірками.
Причому Муся з гнівом побачила, як її «наречений»
Посміюючись і наступаючи на шлейфи дам, гості
другою рукою підтримує під ліктик прекрасну Ванду.
поквапились зайти до затишного салону.
І — вирвала свою руку з його!
* * *
Публіка висипала з дверей салону на лівий бік па-
луби, мов горіхи.
— Я банкую, панове!
На дамах тріпотіли шалики.
— Я — пас!
Сміх, оплески і вигуки заполонили тишу водного
Картярі, незважаючи на качку, так і не вийшли з-за
простору.
свого столу.
158
159
Море морем, а гроші й азарт іще ніхто не відміняв!
— Який жах! — знову вигукнула Муся і звернулася
Муся потягла Олексія до ломберного столика.
до Олексія: — Любий, не грай більше. Тобі сьогодні
Той із задоволенням присів на вільний стілець.
не поталанить!
Муся поклала руку на його плече: не вистачало,
Олексій, зображаючи незадоволення, скинув її ру-
щоби її напарник програв тут свій останній костюм зі
ки зі свого плеча:
шкарпетками на додачу!
— Йди-но до дам, люба! І не говори під руку!
— Фальшренонс! — повідомив князь і, продовжу-
Чоловіки з розумінням захитали головами.
ючи розмову, повів так: — Так ось… Про що я гово-
Муся ображено відійшла.
рив? Ага. Так ось цей Юджин Ілай, американець, ще
А шкода!
два роки тому здійснив злет із палуби крейсера «Бір-
Адже вона могла б побачити, як її напарник повіль-
мінгем»…
но виклав на зелене сукно чотири тузи…
— Бути того не може! — вигукнула Муся, чим при-
* * *
вернула до себе увагу поважного чоловічого товари-
ства. — Прямо посеред моря? Він же міг впасти і по-
Муся вийшла на палубу.
тонути!
Як написали б у романах, там «ніч вступала у свої
— Розкриваюсь! — сказав купець.
права».
— Прошу, прошу… — промугикав князь. — Три-
Качка стишилась. Палуба була порожньою.
плет!
Опершись спиною на перила, Муся дивилася на
І лагідно посміхнувся до необізнаної панянки:
вікна пароплаву.
— Так, голубонько, так. З палуби в море. І призем-
За скляними стінами салону поетеса Зінаїда зно-
лився туди ж — на палубу!
ву щось яро декламувала. Її рухи були схожі на рухи
— Цирковий трюк… — пробурмотів купець, збира-
хижого, до того ще й пораненого птаха. Макабрич-
ючи карти.
на жінка!
— Помиляєтесь, пане Кривошапко, — сказав про-
Муся повільно пішла уздовж довгої палуби, зази-
мисловець. — Не трюк, а військова техніка майбут-
раючи в інші віконця.
нього. До речі, панове, мене сам государ викликав, У залі, що розташовувався поруч із салоном, ре-
мовляв, на моєму заводі будуть випускати саме такі
жисер з оператором крутили нову фільму. У тьмяній
крейсери — нового зразка. Зі злітним покриттям.
темряві на білому екрані заламувала руки Віра Хо-
Муся сильніше вчепилася в плече Олексія й округ-
лодна.
лила очі:
Спалахи світла вихоплювали з тьмяної темряви об-
— Ох, невже можливі такі аероплани і кораблі?!
личчя панянок, залиті сльозами.
— Звісно, — кивнув князь. — Аероплани з бомба-
За не дуже добре завішеним шторами віконцем
ми на борту!
«пароплавної цирульні» мосьє Очінь голив капітана…
160
161
Муся посміхнулася: бідний, немає у нього іншого
І — думка промайнула крамольна.
часу на таку важливу справу.
Така, яку і домислювати лячно, не те що хоч колись
За віконцем кухні офіціант доїдав прямо з таці
озвучити: знайти і… знищити!
шматок торта, запиваючи його шампанським із
Адже скільки смертей і страждань приносить зброя!
пляшки…
А її, нової, все більше і більше. Працюють над нею
…Два силуети злилися в поцілунку. Муся погано
вчені, інженери, механіки. Працюють, не замислюю-
роздивилася, хто це був, адже фіранку одразу ж і за-
чись, що тією працею будуть примножувати смерть
смикнули.
на всій землі!
Муся вирішила обійти всю палубу з кінця в кінець.
Працюють, збагачують тих, хто від війни матиме
Йшла і думала про…
зиск. Навіть той же купець Кривошапко, що буде ви-
Звісно, жодної думки про напарника у неї і виник-
роблятиме мило.
нути не могло!
Дивно, думає Муся, мило і лайнери зі злітним май-
І про те, як він блискавично впорався зі шпагою —
данчиком — як це поєднується?!
немов який-небудь Д’Артаньян з роману мсьє Дю-
А виявилося, досить просто.
ма-старшого, а волосся так гарно розлетілося дов-
Мило, сіль, сірники і… новітні аероплани з гарма-
кола обличчя, немов у Фанфан-тюльпана, і жоден
тами — одного поля ягідки: поля бою.
м’яз не ворухнувся на обличчі, коли він поставив
І навіть якщо ця техніка, креслення якої вони
чарку на стіл: «Як і обіцяв, — останню, люба!»
шукають, послужить на користь імперії, то… чи по-
І про те, як оксамитовим баритоном процитував
служить імперія на користь тим, кого пошле на
щось дивне, романтичне, в унісон з прекрасною ма-
смерть?
ляркою мадам Такіхасі.
Чи не затьмарить їм мозок фальшивими гасла-
І про те, як узяв її під лікоть, а вона очі долу опус-
ми? Чи не зробить звичайним гарматним м’ясом
тила, ця манірна пані, фі!
заради своїх — імперських — амбіцій?!
Ні про що таке Муся не думала!
А скільки зрадників наплодить!
Дзуськи!
Скільки засліплених тими гаслами невігласів!
А думала Муся про почуте за картярським столом.
Скільки тих монстрів, що їх місіс Мері Шеллі «фран-
І про те, що людство поволі втрачає розум, якщо
кенштейнами» назвала!
готує такі от машини для знищення собі подібних.
Ох, знайти б і знищити!
І цілком вірила в те, що такі літаки й такі лайне-
Але — не можна ж. Якщо зараз не вийде такий
ри можливі. І що її, Мусі, святий обов’язок — запо-
лайнер виготовити, то потім усе одно не один інже-
бігти цьому злочину. А це означає знайти ті крес-
нер, то другий вигадає. І будуть вони злітати посе-
лення!
ред моря з велетенських човнів, аби бомбити узбе-
Знайти і…
режжя…
162
163
А вона, Муся, нічим завадити не зможе…
— Почекаєте мене?
За усіма цими роздумами не помітила, як за нею
Муся кинулася в каюту за… нотами. Відзначила,
крадеться чорна тінь.
що Олексія там ще немає, гнівно чмихнула…
Зупинилася.
Повернулася, коли шансоньє вже, очікуючи на неї,
Перехилилася через перила.
сидів за роялем.
Срібні бурунчики окантовували корму, немов ме-
Муся розгорнула перед ним сувій з нотами, поста-
реживо.
вила на пюпітр.
Тінь наблизилась — і одразу відсахнулася в темря-
Шансоньє посміхнувся спокусливо і глянув у сувій.
ву, лякаючись іншої тіні.
— Що це?
Муся здригнулася.
— Це ноти, а під ними — слова, — пояснила Му-
ся. — Тільки я не сильна в нотній грамоті. Та й слова
— Чарівна пані уночі блукає…
трохи дивні. Можливо, ви розберете?
Чого вона шукає в самоті?
Шансоньє взяв аркуші до рук, наблизив до очей,
На що вона так гірко нарікає?
Хіба на те, що поруч — все не ті…
щось замугикав собі під ніс:
— Те-е-ек-с… Слова записані латиною. Та-та-та… —
Муся озирнулася: перед нею стояв шансоньє.
проспівав перші такти і заглибився в текст: — «Пас-
Його біла сорочка світилася в темряві.
ту-ше, пас-ту-ше… Люб-лю тя до душі»…
— Ох, це ви?!
Проспівав ще раз, більш упевнено.
— Вибачте, якщо налякав…
І раптом гострим поглядом окинув зацікавлену
— Ну що ви, я саме думала про поезію, музику, —
Мусю:
поквапилася заспокоїти його Муся. — Тут так затиш-
— Де ви це взяли?!
но. І ці прекрасні рядки якраз до теми. Дякую.
Муся розгубилася:
— А хочете, я заспіваю лише для вас? — сказав
— Не можу вам сказати… А що?
шансоньє і кивнув за вікна салону. — Там уже всі роз-
— Господи! Це шукали понад триста років! — га-
ходяться, запалимо свічки…
рячково заговорив співак. — Єдиний романс, що
Він із надією поглянув на Мусю.
зберігся від Гербурта Яна Щасного!
Муся не відмовилась, рішуче взяла його під руку.
