Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b
Ось так! І цирульника не треба!
міром, що глибоким низьким трикутником спускався
Нехай знає!
ледь не до середини талії.
Витираючи чоло рушником, Ванда полізла до ша-
* * *
фи і кинула на ліжко дві чорні відполіровані палиці, Зробивши свою чорну справу, Муся не втрималась:
з’єднані між собою срібним ланцюгом.
визирнула з-за дверей каюти.
— Ось. П’ятнадцяте сторіччя. Родинна реліквія.
Так і є: парочка якраз прямувала до номера, що
Олексій узяв нунчаки.
розташовувався на протилежному боці довгого ко-
Погладив відполіровану поверхню, розтягнув
ридору. Почула уривки фраз.
ланцюг.
— …Нунчаки — зброя справжніх чоловіків… — лу-
— Дивна річ… Родинна? Я думав, що ваше дивне
ною відбився у вухах мелодійний голос Ванди Такіхасі.
прізвище — по чоловіку…
— Я лише чув про них… — голос Олексія.
— Я удова, — опустила очі долу Ванда. — Ношу
— Бажаєте глянути?
прізвище мого батька, китайського дипломата.
— Не відмовлюсь!
— Неймовірно… — видихнув Крапка.
Заскреготів ключ у шпарині.
Ванда печально зітхнула.
Висунувши з-за дверей носика, Муся побачила, як
— Історія мого походження досить неординарна.
Ванда відчинила двері свого помешкання і відступи-
Але краще б вона була звичайною, як у всіх… Мож-
ла, даючи дорогу Олексію.
ливо, тоді мені жилося б простіше. Але, вибачте, пев-
Двері зачинилися.
но, вам це не цікаво. Краще вип’ємо.
Муся вискочила до коридору, навіть не помічаючи,
Олексій відкоркував пляшку, розлив по бокалах
що в пеньюарі і боса.
шампанське.
Прокралася до дверей. Зазирнула в шпарину.
— Мені цікаво, — відповів, подаючи келих. — Ці-
І нічого не побачила.
каво все, що стосується вас, Вандо. Ви — дивна. Як
І нічогісінько не почула…
і ваше ім’я…
— О, так. Усі звертають на нього увагу. Але все про-
* * *
сто: моя мати польського походження. Китайський
— Сідайте, налийте собі щось, — сказала Ванда Олек-
дипломат і польська княжна — чи не дивне поєднан-
сію, киваючи на стіл, де стояла пляшка шампансько-
ня? — посміхнулася вона. — Але, попри все, це са-
го. — Мушу переодягнутися.
ме так. У них була якась шалена історія, як у романах:
172
173
незгода батьків, втеча аж до Індії. До речі, я там і на-
в хід події, яка розгорталася за зачиненими дверима
родилася. Повернення. Кар’єра. Неабиякий спадок
ось уже не менше п’яти хвилин.
з обох сторін. І — рання смерть…
Згадала нещодавно побачені кадри з фільми, ті,
Вона опустила голову, завісивши обличчя лиску-
що підгледіла вночі у вікно кінозали. Мізансцена пе-
чою чорною хвилею ще вологого волосся.
редбачала активні дії!
— Через усе це я ніде не почуваюся затишно. Ані
Муся рішуче розчахнула двері каюти, увірвалася
в Китаї, ані в Польщі. Батьки лишили мені великий
досередини, немов фурія.
спадок, але не навчили жити. Через це я звикла бо-
І заклякла посеред кімнати, адже далі просто не
ронитися…
знала, як у такому випадку діяла б Віра Холодна: її на-
Вона взяла з рук Олексія нунчаки і погладила їх
парник стискав в обіймах прекрасну Ванду, його ру-
довгими нервовими перстами.
ки красномовно знаходились під її хутряним коміром
— … і нікому не довіряю. Надто багато довкола ли-
нижче лопатки.
цемірства і жорстокості. Небезпеки для таких, як я.
Оголене плече світилося в тьмяному світлі, немов
Вона поглянула на Олексія і, провагавшись кілька
наливне яблуко.
секунд, вимовила:
Яка гидота, майнуло в голові у Мусі.
— Але у вас я небезпеки не відчуваю…
Але що вона повинна зробити? Певно, так само
Поставила на стіл недопитий келих.
і висловитись!
Підвелася з м’якого пуфа, відійшла до вікна.
— Яка гидота! — висловилась Муся, картинно при-
Олексій змушений був підвестися.
тиснувши руки до чола: викапана Віра Холодна в ста-
Ванда обернулася до нього. Глянула дивним погля-
дії крайнього розпачу.
дом мигдалевих очей.
На диво, мізансцена вдалася: Ванда перелякано
— Один мій друг сказав, що у мене немає навичок
відстрибнула від Олексія.
соціальної поведінки. Ви теж так вважаєте?
Той гнівно чмихнув на Мусю, закрутив головою,
Олексій підступив до неї:
знизав плечима — і різко вийшов із каюти, клацнув-
— Я вважаю, що це те, що відрізняє вас від інших…
ши дверима.
— Правда?
Увесь запал Мусі вмить зник.
Олексій кивнув.
Боса, в пеньюарі, з капелюшком стриженого волос-
І відставив свій бокал.
ся, розпашіла, вона стояла перед чарівною суперни-
цею, відчуваючи себе не просто смішною — кумедною.
* * *
І жалюгідною до того ж.
Ну, повернемось до власноруч обскубаної Мусі!
Ситуацію врятувала не менш схвильована Ванда.
Вона, здається, добре увійшла в роль обуреної дру-
І зробила те, чого Муся аж ніяк не чекала від такої на
жини і подумала, що має повнісіньке право втрутитися
перший погляд сильної жінки.
174
175
Ванда закрила обличчя руками і немов підкошена
— Саме так. Кішка! Дика і до того ж… — він огля-
впала на ліжко.
нув її і додав з незворушною посмішкою: — До того ж
— Вибачте, заради бога… — здушено пробурмоті-
обскубана…
ла вона. — Самотність — страшна річ. Мені сором-
Муся накинулася на нього, розмахуючи кулач-
но… Соромно…
ками:
Вона гірко заридала, зминаючи під собою шовко-
— Якщо я кішка, то ви… ви…
ве простирадло і насуваючи його на голову.
— І нерозумна до того ж… — додав Олексій, стри-
Мусі стало прикро. Як кажуть, сам не гам і іншому
муючи її відчайдушний натиск.
не дам!
— Та ви ж її цілували! — продовжувала пручатися
Олексій Крапка — вільна людина, і Муся тут ні
Муся, намагаючись висмикнути свої кулачки з його
до чого!
долонь.
Постоявши кілька секунд над Вандою, що не при-
— Знову ревнуєте? — гмикнув Олексій. — А, між
пиняла схлипувати і вибачатись, Муся повернулася
іншим, це був звичайний слідчий експеримент! А ви
і тихо пішла з каюти.
завадили…
Ще раз остаточно вирішивши, що вона ніколи, ні-
— Що? Завадила?! Який іще експеримент? — при-
коли не вийде заміж!
пинила смикатися в його руках Муся.
— Ну нам же потрібно… ту… родимку… знайти… —
трохи присоромлено вимовив Олексій.
* * *
Муся задихнулася від огиди і гніву — навіть не зна-
Як би там було, але, переодягнувшись і ледь пригла-
ла, яке почуття опанувало нею більше.
дивши волосся, Муся вискочила на верхню палубу
— А-а-а-а… — проспівала тоненьким голосом. —
в пошуках напарника.
Бідненький… То ви таким чином родимку шукали.
Так і є!
Співчуваю… А хто у вас на черзі наступна? Може, ма-
Він стояв там, сповнений праведного гніву.
дам Шток?
— Тепер я розумію, чому вас татусь у село за-
Олексій відпустив її руки, поправив комір сорочки, слав! — одразу сказав він. — Ви ж тицяєте носа не
застебнув ґудзик: битва закінчилася.
в свою справу!
— А я, до речі, ще вашого плечика не бачив, — ска-
— Справу? — аж підскочила Муся. — Чудова від-
зав з іронією. — Хоча ж я ваш чоловік…
мовка! Я ж сказала: мартопляс ви і бабій! Негідник!
Ох і даремно ґудзик застібав!
Від вас немає ніякої користі!
Адже наступної миті Муся випросталась, мов тя-
Олексій зморщився.
тива:
— Та вгамуйтесь ви, кішко!
— Який іще чоловік? Ненавиджу! Жалюгідна ни-
— Хто кішка? Я кішка?
шпорка! Бабій!
176
177
Викинула праву ручку наперед і…
Певно, крутяться якісь колеса, чіпляючись одне за
…і обидва почули за собою веселе покашлю-
одне, мов у механізмі годинника.
вання:
Цікавість узяла гору.
— Де любляться — там і чубляться.
Муся відчинила металевий люк і почала спускати-
Князь із купцем немов змовились підглядати!
ся ще нижче.
Олексій скористався давнім прийомом, котрий
Пішла вузьким темним коридором. Тут не було ані
гарненько спрацював не далі як учора: притис Мусю
червоних килимів, ані гасових ліхтариків.
до себе, зображаючи шалену пристрасть.
Пошарпані металеві двері були зачинені на вели-
Але цього разу не поцілував, адже Муся загрозли-
кі такі ж пошарпані гаки. Що за ними? Каюти матро-
во клацнула зубками прямо перед його носом.
сів? Машинне відділення?
Вирвалась і побігла геть.
По ще одних вузьких сходах спустилася нижче.
Повіяло холодом, світло згустилося до чорноти.
Одна з дверей завтовшки не менше як двадцять
* * *
сантиметрів виявилася прочиненою.
