Павел Скоропадский - Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918
125
Брати Шемети походили з Полтавщини із старовинного шляхетського роду, землевласники.
Шемет Володимир Михайлович (1873–1933) — громадський і політичний діяч, публіцист. Член І Державної Ради (1905). 1906 р. очолював разом з М.Міхиовським Українську Народну партію. Редактор першої в Росії газет тижневика українською мовою «Хлібороб» (Лубни, 1906). Один із засновників львівської газети «Рада».
Активний діяч Революційної Української партії, згодом — Української народної партії М.Міхновського
1917 р. — член Центральної Ради. Один з організаторів Української Демократичної-Хліборобської партії.
З 1919 р. — працівник ВУАИ. Репресований.
Шемет Сергій Михайлович (1875–1957) — громадський і політичний діяч. Закінчив Технологічний інститут у Санкт-Петербурзі, інженер. Заснував культурне товариство «Родина» (1900–1904).
Один з організаторів Української Народної партії та Української Демократично-Хліборобської партії. Очолював делегацію Лубенського хліборобського з'їзду до Центральної Ради в березні Л918 р., один з ініціаторів скликання і учасник всеукраїнського конгресу хліборобів.
З 1919 р. — на еміграції (Австрія, Німеччина, Франція, Австралія). Член Ради присяжних монархічного Українського Союзу Хліборобів-Державників, особистий секретар П. Скоропадського, провідна постать ге індіанського руху. Один з фундаторів «Союзу Українських організацій Австралії».
126
Липинський В'ячеслав Казимирович (1892–1931) — історик, філософ політичний діяч. Освіту здобув у Краківському та Женевському університетах. Служив офіцером у драгунському полку. 1912 р. брав участь у створенні у Львові Українського інформаційного комітету. Був членом Української демократично-хліборобської партії та автором її програми.
У червні 1918 р. призначений послом Української Держави в Австро-Угорщині. З 1919р. — на еміграції в Німеччині. Один із засновників політичної організації «Український союз хліборобів-державників», був головою його Ради присяжних. 1926–1927 рр. очолював кафедру історії української державності в Українському науковому інституті в Берліні.
Основоположник державницького напрямку в українській історіографії і консервативного напрямку в українській політології. Керував виданням збірників «Хліборобська Україна», де вперше було надруковано частину спогадів П. Скоропадського. Автор багатьох історичних, соціологічних і політичних праць.
Наприкінці 20-х років перейшов у опозицію до т. зв. «реальної політики», яку проводив за кордоном П. Скоропадський, і створив «Братство класократів-монархістів».
127
Донцов Дмитро Іванович (1883–1973) — публіцист і літературний критик.
У 1902–1907 рр. вчився у Петербурзькому університеті. Від 1909–1913 рр. студіював у Віденському, Львівському університетах, доктор права. З 1905 р. — член Української соціал-демократичної робітничої партії. Однії із засновників Союзу визволення України (1914 р.) і партії хліборобів-демократів (1918 р.).
З 24 травня 1918 р. — директор Бюро преси й Українського телеграфного агентства (УТЛ). Член політичної комісії на переговорах з РРФСР.
З 1919 р. — займався за дорученням українського уряду політично інформаційною діяльністю в Австрії, Пімсчцині, Швеції, Швейцарії, брав участь у Мировій конференції в Парижу. У 1922–1929 рр. — редактор «Літературно-наукового вісника», з 1932 — «Вісника» у Львові. Автор багатьох пращ, публіцистичного, історичного, літературознапчого характеру. В своїйl праці «Націоналізм» (1926) обгрунтував теорію інтегрального націоналізму.
З 1939 р. — на еміграції.
128
Устимович (Сахно-Устимович) Микола Миколайович (1863–1918) — громадський діяч, за фахом — інженер-технолог. Діяльний член «Української народної громади». 29–30 квітня 1918 р. — отаман (голова) Ради міністрів Української Держави. Загинув під час антигетьманського повстання.
129
Фон Гінденбург (von Hindcnburg) Пауль (1847–1934) — військовий і державний діяч, генерал-фельдмаршал німецької служби. Під час Першої світової війни з листопада 1914 р. командуючий військами Східного фронту, з серпня 1916 р. — начальник Генерального Штабу, фактичний головнокомандуючий.
Президент Веймарської республіки (1925–1934).
130
Любинський Всеволод Юрійович (1840–1920) — лікар-фармаколог. Діяльний член «Української народної громади», яка організувала гетьманський переворот.
З травня 1918 р. до кінця гетьманського врядування міністр народного здоров'я й опіки Української Держави.
131
Воронович Михайло Михайлович (? - 1918) — землевласник, державний діяч. За часів Російської імперії — губернатор Бесарабії. Діяльний член «Української народної громади». Головував на хліборобському конгресі, що обрав гетьмана. У кабінеті Ф. Л. Лизогуба — товариш міністра внутрішніх справ, у кабінеті С. П. Гербеля — міністр віровизнань. Розстріляний повстанцями Директорії під час виконання дипломатичного доручення.
132
Мається на увазі Дусан Іван Вікторович, адвокат за фахом. Як член секретаріату конгресу хліборобів, 29 квітня 1918 р. виступив на ньому з привітанням від Союзу земельних власників і доповіддю «Українські Установчі Збори». Надалі був представником течії в «Союзі хліборобів-власників», яка розуміла самостійність України як тимчасову переходову форму до федерації з оновленою Росією, увійшов до складу особливої делегації представників великого землеволодіння до гетьмана з цього приводу.
133
Йдеться про ухвалу ІІІ Універсалу Центральної Ради від 7(20) листопада 1917 p.: «Віднині на території Української Народної Республіки існуюче право власності на землі поміщицькі й інші землі нетрудових хазяйств сільськогосподарського значення, а також на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі — касується.
Признаючи, що землі ті є власність усього трудового народу й мають перейти до нього без викупу, Українська Центральна Рада доручає генеральному секретареві земельних справ негайно виробити закон про те, як порядкувати земельним комітетам, обраним народом, тими землями до Українських Установчих Зборів».
134
«Українська народна громада» (1918) була, власне, не партією, а організацією, яка заради досягнення компромісу в соціальних питаннях, поміркованої демократизації державного ладу та поступової українізації розпочала підготовку до встановлення в Україні сильної особистої влади і, зрештою, конкретно до встановлення гетьманської влади П. Скоропадського. Серед її членів була значна кількість офіцерів І Українського корпусу, діячів Вільного козацтва.
