Герхард Гольц-Баумерт - Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
-- Ти знову не їв?
А тато додасть:
-- Справжнiй Цiттербаке... -- ну, ви вже знаєте, що вiн скаже далi.
Нiчого, я придумав. Вийшов надвiр i звернувся до Бруно, Петера й Ервiна:
-- Ви хочете їсти?
-- Нi, а що таке? -- запитали вони.
-- У нас є класнi яйця, i треба їх знищити.
Як справжнi друзi, вони прийшли до мене додому, i ми з'їли ще чимало: Бруно четверо, Петер двоє, Ервiн двоє з половиною i я пiв-яйця. Але ж це тiльки дев'ятеро! Лишилося ще 46 штук. Одне яйце я дрiбненько покришив i висипав у миску Чистуновi. Але той теж не великий любитель яєць. Отже, ще 45. Я знову вийшов надвiр i привiв цiлу ватагу дiтвори. Всi разом з'їли 17 яєць. Одна мала дiвчинка навiть запхикала, бо вiд яєць у неї заболiв живiт. У мене самого живiт уже давно болiв, та я терплячий.
Що робити з рештою яєць, я не знав. Пересиливши себе, з'їв ще одне. Пiсля цього менi не лишалося нiчого iншого, як лягти на канапу i попивати воду.
"Що ж воно буде? -- думав я. -- Тато з мамою скажуть, що менi треба нарештi стати справжнiм юнаком, а я навiть яєць не поїв".
Менi таки перепало, але трохи не за те. Я все ще лежав на канапi, коли повернулася з роботи мама. Спершу вона зайшла на кухню i гукнула до мене:
-- Альфi, ти знову нiчого не їв? Що з тебе буде?
-- Що? Я нiчого не їв? Їх залишилося всього кiлька! -- вiдповiв я. -- Не збираюся тебе обдурювати.
Було чути, як мама торохтить на кухнi посудом.
-- Навiть до смаженої картоплi не торкнувся, -- долинуло до моїх вух.
"Чому це смаженої картоплi? -- сердито подумав я. -- Спершу 60 яєць, а тодi ще й смаженої картоплi!"
Раптом мама зойкнула, i на пiдлогу впала металева накривка.
-- Що... це? Де яйця? Що ти з ними зробив?
-- Та яйця... -- почав я, i менi захотiлося бути чесним. -- Я їх поїв iз своїми друзями, але бiльше ми не подужали.
Мама стояла у дверях i сердито свердлила мене поглядом.
-- Яйця, яйця! -- приказувала вона. -- Ними я хотiла пiдсипати квочку! Такi чудовi яйця! -- ще раз вигукнула вона.
На кухонному столi лежала мамина записка: "Пiдiгрiй смажену картоплю i приготуй собi яєшню". У мене в животi бурчала купа яєць, а мама ж наказувала менi з'їсти тiльки одне.
Мама вкотре каже, що я страшенно неуважний. А що менi робити? Гадав, хоч раз по-справжньому попоїв, а виявляється, знову все не так, як треба.
Я лежу на канапi й спостерiгаю за Чистуном. Вiн сидить у своїй клiтцi, схилив набiк голiвку i дивиться в миску на покришене яйце.
-- Так, так, -- уголос подумав я. -- Обом нам тяжко...
Як я катався на "кротовi"
Я завжди думаю собi: в селi не буває нiяких пригод, адже там нема технiки, а тiльки корови, конi та собаки, що на технiцi не розумiються.
На лiтнi канiкули я знову поїхав до дядька Тео й тiтки Марти.
-- Тiльки цього разу в корiвник я не пiду, -- з самого початку попередив я дядька Тео, бо добре затямив торiшню пригоду з коровами.
Дядько Тео засмiявся: -- О, у нас новий корiвник, i доїмо по-новому, "ялинкою". Цю рiч тобi треба обов'язково побачити, хлопче з мiста.
"Що воно за ялинка?" -- подумав я, але промовчав. На вечерю тiтка Марта подала картоплю в лушпиннi й маринованого оселедця. Чудовий оселедець! Я їв, а думав про ялинку в корiвнику. Дiдько його знає, як можна ялинкою доїти корiв? Може, то корiвника вистеляють ялинками? Але чи подобається коровам лежати на глицi? Чи ялинками годують корiв? Може, вони залюбки їдять такий корм?
Я похвалився тiтцi Мартi й дядьковi Тео, що у нас тепер смiття вивозять не кiньми, а машинами. Ззаду до машини пiдносять ящики, i вона сама вигрiбає смiття. I смiттярам тепер менше мороки.
Тiтка Марта i дядько Тео зовсiм не здивувалися, коли я розповiв їм про це.
Тiтка Марта сказала:
-- А у нас тут комбайни. Вони самi косять збiжжя, зразу ж його обмолочують i викидають готовий хлiб.
Дядько Тео пiдморгнув менi:
-- Печеного хлiба комбайн ще не викидає, але до цього вже недалеко, i тодi праця селянська стане ще легша.
-- У нас нове електричне освiтлення на вулицях, -- гордо повiдомив я.
-- А в нас у кооперативi тепер електричнi доїльнi апарати, -сказав дядько Тео i знову пiдморгнув менi. А я подумав собi: "Того, що у нас є, у вас не буде, а ваше ми побачимо".
Наступного дня ми з дядьком Тео пiшли подивитися на новий корiвник. Який же вiн чудовий, а чистота -- мов у лiкарнi!
-- Тут коровам добре, i молока вони дають бiльше, нiж давали у тих старих темних хлiвах, -- розповiдав дядько Тео, погладжуючи корову по лобi. Я вже був навчений i остерiгався пiдходити близько до корiв. Але менi не хотiлося здаватись, i я сказав:
-- Так, у вас у кооперативi гарний корiвник. Що правда, то правда. Але одне незрозумiло: де ви рубаєте для корiвника ялинки?
Дядько Тео здивовано подивився на мене:
-- Якi ялинки?
-- Ну, найновiша наука. Ви ж самi казали, що доїте корiв ялинкою?
Спочатку менi здалося, що заревiв бугай. Але це так зареготав дядько Тео, приказуючи:
-- Ялинки... може, ними лоскочуть корiв, щоб надоїти бiльше молока? Го-го! Ну й насмiшив ти мене!
Дядько Тео реготав так гучно i так сопiв, що всi корови, якi були в цьому науковому корiвнику, повернули до нас голови i понашорошували вуха.
Я був ображений.
Дядько Тео поплескав мене по плечу своєю широкою, мов лопата, рукою.
-- "Ялинка", Альфонсе, -- це така установка, нове досягнення науки. Нею ми доїмо корiв швидко й чисто. Глянь, зовнi вона скидається на ялинову гiлку. Ось чому i назва така. Хiба ти цього не знав?
Отак я осоромився iз своєю машиною-смiттєвозом та новим освiтленням вулиць.
Тут, на селi, у них таки багато цiкавого. А скiльки ще прикрощiв тут було у мене!
У дiтей сiльської школи теж є пiонерський табiр. Я ходив туди, хотiв побачитись iз торiшнiми знайомими. З ними було дуже весело. Ходив я також на їхню пiонерську лiнiйку. Щоб вони не мали мене зовсiм дурним, я їм сказав при першiй же зустрiчi:
-- У вас чудовий корiвник. А "ялинка"? Це ж найновiше досягнення технiки!
I я вдав, нiби давно вже все це знаю.
Якось до мене прийшов Вiллi, агрономiв син. Вiн хотiв порадувати мене хорошою новиною:
-- Завтра ми, найкращi пiонери школи, йдемо в МТС -- побачимо "гусеницi" i "крота".
Ото знайшов, чим мене здивувати!
-- Пхе, -- махнув я рукою. -- Гусеницi та кроти для мене не новина. Вони є i в нашiй школi. Один крiт стоїть у нас у вiтринi.
Вiллi витрiщив на мене очi.
-- Отож, -- гордовито сказав я, -- не думайте, що тiльки ви щось можете.
Наступного дня ми пiшли в МТС. Нас вiв молоденький тракторист.
Вiллi сказав дiтям:
-- Альфонс уже вивчив будову "гусениць" i "крота".
Всi здивувалися. На подвiр'ї МТС стояли трактори та багато iнших машин, яких я нiколи не бачив i не знав, для чого вони потрiбнi. Тракторист пояснив усе: якi машини самi збирають картоплю, якi кукурудзу, а якi -- буряки. Був тут також комбайн, заввишки майже з наш будинок. Я вiдразу ж уявив, як iз нього вискакують хлiбини.
Що тут iще може бути? Кiлька строкатих гусениць i напхане опудало крота. Отут буде нагода розповiсти, чому крiт слiпий i чому такi сильнi у нього лапи-лопати.
-- Отже, оце "гусеницi", -- сказав тракторист. Я дивився на трактор i не бачив нiяких гусениць.
-- А де ж тi гусеницi? -- тихо запитав я Вiллi.
-- Ось тут, -- сердито буркнув вiн.
-- Та де ж? -- прошепотiв я.
-- А я гадав, ти знаєш, де "гусеницi", -- зовсiм розсердився Вiллi. Я лише кивнув головою.
Ми стояли перед могутнiм трактором, що височiв на широчезних ланцюгах.
-- Цi гусеничнi трактори виготовляються в Радянському Союзi. Цим трактором можна їздити по найгрузькiшому болоту, -- пояснював тракторист.
Оце здорово! Якi цi "гусеницi" товстi та широкi! Тракторна таких "гусеницях" має бути сильний, мов слон, вiн може проїхати просто крiзь наш будинок.
-- А оце "крiт", вiдоме самохiдне шасi.
Але перед нами був не крiт, а трактор, до якого можна чiпляти багато рiзних знарядь. Я мовчки дивився i не знав, чим би похвалитися. Сказати було нiчого. А тракторист звернувся до мене:
-- Я чув, ти вже знаєш "крота". Може, у себе в мiстi ти вивчав його на уроках виробничого навчання й навiть їздив на ньому?
Я кивнув. Не хотiлося зiзнаватись, що я не знаю нової технiки, зокрема "крота".
-- Ну, то сiдай, -- усмiхнувся тракторист.
Признатися б...
Я набундючився i вилiз на трактор.
-- Одне коло зробимо вдвох... Тут натисни ногою... так, угору важiль... Добре тримай кермо!
-- Я ж iще... ще... не...
Загуркотiв двигун, i залiзний "крiт" поволi рушив. Поруч мене стояв тракторист i разом зi мною мiцно тримав кермо.
-- Обережно вiдпускай педаль, -- голосно сказав вiн. Я був дуже схвильований i вiдразу прийняв ногу з педалi. "Крiт" плигонув, нiби тигр, що доганяє зайця.
-- Прокляття! -- долинуло до моїх вух, i тракторист упав iз "крота". А я таки утримався за кермом. Описуючи велику дугу, "крiт" мчав уперед, слiдком за ним бiгли дiти. Серед них я помiтив Вiллi. Вiн бiг, витрiщивши очi i роззявивши рота. Крiзь гуркiт двигуна я чув, як тракторист гукав:
-- Гальмуй! Гальмуй!
Але ж як я загальмую, коли не знаю, де гальма! Спочатку "крiт" мчав мене сiльською вулицею, потiм -- польовою дорогою просто до корiвника. Корови, що були надворi, збилися докупи i безтямно дивилися на мене. Краєм ока я ще помiтив, як дядько Тео впустив на землю великi вила.
