Юрий Ячейкин - Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи (на украинском языке)
Ну, довелося суворо нагримати на нього, щоб хлопець остаточно не загубив голову i не накоув нових дурниць.
За iнерцiсю пiдлiтасмо до кордонiв Сонячноу системи, тут треба маневрувати, а в баках палива анi краплi. Сухо, як у пiщаних колодязях середньоазiатськоу пустелi.
Отут i почалася неприсмнiсть. Навiть без навiгацiйних приладiв було помiтно, як ракета вигинас трасу, повiльно, але певно стаючи на довiчний орбiтальний якiр сонячного тяжiння.
Нагальнiсть рiшучих дiй була очевидною. Якщо пустити все на самоплив, то невiдомо, скiльки рокiв нам доведеться метляти навколо Сонця за межами системи, поки мою мiкролiтражку помiтять з випадкового зорельота. Та й знайдуть, можливо, самi кiстки!
А людство ж чекас нас з трудовою перемогою, чекас не дочекасться передового досвiду цивiлiзацiй сузiр'я Вiзничого у галузi використання астероудiв як природного вантажного транспорту.
Був, правда, один хоч i ненадiйний, але вихiд: пiдживити двигуни лiками з похiдноу аптеки - вони ж всi на спирту. Та чи надовго ух вистачить? Одначе вийняв лiки з шафки i заходився бiля двигунiв поратися.
Можете менi повiрити, це справило на Азимута належний ефект. У мого штурмана вiд подиву очi рогом полiзли. Та коли отямився, безкорисливо запропонував свiй запас одеколону. Азимут завше був чепуруном!
А я, нiби нiчого видатного не сталося, любесенько пояснюю йому:
- Звичайно, оцих запасiв на двох - це крапля у морi. Не вистачить навiть до найближчоу планети, Плутона. Отже, один з нас мусить залишитися тут, на орбiтi, а другий хутенько злiтати на Плутон по паливо.
- Я! - анi секунди не вагаючись, героучно озвався Азимут. - Я залишуся!
- Нi, залишусь я, - по-доброму втовкмачую йому. - А ти, дивись, не барися.
- Що це за вигадки? - не на жарт обурився Азимут. - Де справедливiсть? - репетус вiн. - Хiба вам не вiдоме правило, що капiтан залишас корабель останнiй? - повчас мене.
Я навiть розчулився вiд тих слiв. Отака самовiдданiсть! Мiй вiрний штурман готовий зчинити бунт на борту, що завжди суворо карасться, аби врятувати життя капiтана! Та рiшення мос було непохитне. На це я мав досить пiдстав.
Звiсно, я й вигляду не подаю, що його слова зачепили мене за живе, а спокiйно, як малiй дитинi, пояснюю:
- З усякого правила, Азимуте, с виняток. З цiсю аксiомою тебе мусили познайомити ще у середнiй школi. А подорож на лiках та одеколонi - це просто нечуваний у моуй багаторiчнiй практицi виняток. Давай розглянемо цю проблему з усiх бокiв, як тверезi люди. Щоб за таких нiкчемних запасiв палива щасливо дiстатися до Плутона, коробку слiд зробити легенькою, як пiр'ячко, щось на зразок порожнього бiдона. Усе зайве - за борт! Висновок - один з нас...
- Я! - знову на тiй же дражливiй нотi, як зiпсована грампластинка, заволав Азимут. - Я зайвий!
- Нi, Азимуте, - змушений був засмутити його, - зайвий на борту я! На це с два докази, жоден з яких ти не в силах спростувати. По-перше, я, нiвроку, важчий за тебе. А це зараз мас вирiшальне значення. По-друге, ти собаку з'ув у штурманськiй науцi. Думасш, я забув твою пригоду у сузiр'у Псiв?
Але, мабуть, мiй вiрний штурман i досi пручався б десь на кордонах Сонячноу системи (хлопець вiн впертий!), якби я власноручно не нашкрябав вiдповiдний наказ по коробцi. У параграфi першому я безжально списав себе за борт, як непотрiбний баласт, а в параграфi другому по самi вуха навантажив Азимута вiдповiдальнiстю за все. Вiдтак прикнопив наказ перед очi штурмановi. Оскiльки вiн дисциплiнований, все й уладналося.
Авжеж, залишивсь я в чорнiй безоднi на самотi. Тiльки й побачив, з якою скаженою швидкiстю чкурнула дбайливо випотрошена коробка до найближчоу планети.
А загалом я влаштувався непогано. Розвалився на колодi, люльку посмоктую, щоб на випадок метеоритного бомбардування утворити навколо себе стiйку тютюнову атмосферу. Знасте, завбачливiсть нiколи не завадить, а вiдомо ж, що це найбiльш надiйний захист, бо в атмосферi метеорити моментально згоряють.
А навкруги, куди не кинь оком, казкова картина. Жовтi, оранжевi, червонi, блакитнi i бiлi зiрки водять невпинний космiчний танок. Кудлатi комети влаштували пустотливi перегони.
Одна незручнiсть: з правого боку сонечко пiдсмажус, а з лiвого одвiчний мороз пече. Як бiля вогнища взимку. Та й це скоро минулося, бо моу боки незабаром припорошило пристойним шаром космiчного пилу. А пил, самi знасте, поганий теплопровiдник.
Натоптав я люльку свiженьким тютюном, старанно розпалив уу та й, сам не знаю як, задрiмав.
Так от. Довго спав чи мало, коли чую, хтось човпеться на менi. Розплющив я очi - нiчого не бачу. Страхiтлива темрява поглинула весь Всесвiт! Жодноу зiрки. Жодноу комети. Жодного променя свiтла. Тiльки похмура зловiсна темрява. Спробував було протерти очi, та з жахом пересвiдчився, що не можу й пальцем ворухнути. Лежу безпорадний, як немовля у пелюшках.
Сили небеснi!!! Невже я отак акуратно проспав досi не бачену страшну всесвiтню катастрофу?!
Добре, хоч люлька ще курилася!
Я нервово затягнувся i знову заплющив очi, щоб не бачити цього кошмарного поховального мороку. I раптом почув слабенький, наче крiзь вату, голос Азимута.
- Капiтане, ау! - ледь чутно волав мiй вiрний штурман.
Це мене ще бiльше вразило. Я ж добре вивчив усi регiстри Азимутового голосочка. Коли загорлас на повну потужнiсть, то вiд радiоперешкод хриплять приймачi на всiх планетах.
А тут - ледь чути!
"Що ж трапилося? - тривожно розмiрковував я. - Якщо Азимут живий i здоровий (а це факт, який кричить сам за себе!), то, мабуть, всесвiтньоу катастрофи не було. Але чому ж тодi я нiчого не бачу? Хто обхопив мене так щiльно, що я не годен i ворухнутися? I, нарештi, хто отак нахабно човпеться на менi?"
Аж раптом страшна думка блискавкою пронизала мiй мозок.
Невже, поки я спав, мене вiд бушприта до клотикiв, по всьому рангоуту, припорошило грубезним шаром космiчного пилу? Невже я опинився у ядрi новонародженоу планети? Невже оце мiй штурман Азимут блукас по планетi Небресi i шукас свого капiтана?
Атож, то було моторошне прозрiння!
Мiй тренований мозок послужливо нагадав, що навiть земноу поверхнi, незважаючи на багатокiлометрову атмосферу, щороку досягас три тисячi тонн космiчного пилу. Правда, для Землi це минас непомiтно, бо уся ця пилюга розпорошусться на площi понад п'ятсот мiльйонiв квадратних кiлометрiв. Але для моух, порiвнюючи з рiдною планетою, карликових габаритiв й пiвдесятка тонн було цiлком досить.
Мушу ще раз нагадати: якби я за тих обставин розгубився хоч на хвилину, ви б зараз не слухали теревенi старого капiтана. Згодом Азимут визнав, що саме тiсу вирiшальноу хвилини вiн ладнався стартувати з невiдомоу планети i облетiти усю навколосонячну орбiту, на яуiй я мав його чекати. Зрозумiло, у цьому прикрому випадку я б навiки захряс у надрах новоутвореного небесного тiла.
Я лихоманкове шукав порятунку з цiсу пастки.
Та порятунку не було. "Нiчого, каштане, - як можу, втiшаю сам себе, бувас гiрше. У тебе с хоч остання розрада - люлька..."
I тут мене наче осяяло.
Люлька!
Ось що мене порятус!
Адже коли вона куриться, значить, уу кратер ще виглядас на поверхню планети!
Кожен бачив, як курцi з досвiдом умiють випускати дим на замовлення - i струмочком, i кiльцями. А я в цiй галузi мав неабиякий стаж. Складнiсть полягала лише у тому, що я мусив жонглювати димом не з рота, а безпосередньо з люльки. Та все буде гаразд, якщо Азимут не заплющуватиме очi в отруйнiй тютюновiй атмосферi планети.
Ну, зосередив увагу i почав: випустив три струмочки, потiм три кiльця, а тодi ще три струмочки. Зачекав трохи i знову повторив у такiй же послiдовностi. А хто ж з мiжзоряних мандрiвникiв не знас цього умовного сигналу бiди? Його запровадили ще у добу вiдважних мореплавцiв. От тiльки непокоуло, чи не ловить Азимут гав i чи вистачить у люльцi тютюну на сигналiзацiю?
Та, на щастя, пiд час спiльних мандрiв я таки привчив Азимута спостерiгати i самостiйно мислити. Ледве вiн побачив димову перiодику, як спiвставив усю сукупнiсть фактiв i дiйшов логiчного умовиводу, що це його винахiдливий капiтан у такий свосрiдний спосiб передас з надр планети тривожний сигнал 805.
А далi все вже було дуже просто. Не довелося навiть викликати рятувальноу команди. Азимут з його ненормальною силою прекрасно впорався сам один.
Хоч якою небезпечною була для мене ця пригода, та я залишився надзвичайно задоволений. Адже разом з планетою Небрехою було розвiяно головну тасмницю космологiу - секрет народження планет! А - я ж навiть не збирався розгризати цей горiшок!
Вiдкриття було таке видатне, що мене заочно обрали почесним членом усiх наявних академiй ще до трiумфального повернення на Землю. От тiльки дипломи я кудись заткнув, а тепер сам не знайду...
Та, якщо подумати, навiщо вам дипломи? Хiба бракус iнших переконливих доказiв? Ось я перед вами, живий i здоровий. Ось моя рятiвниця-люлька. А планети Небрехи нема, хоч шукайте уу на небi з найпотужнiшим телескопом. Коли не вiрите, запитайте першого-лiпшого астронома. Кожен охоче пiдтвердить моу слова! Справа в тiм, що розгнiваний Азимут розвiяв планетупастку по всiй периферiу Сонячноу системи. уу навiть не встигли сфотографувати...
