Юрий Ячейкин - Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи (на украинском языке)
Я тихенько прочинив дверi вiтальнi, наперед смакуючи радiсний зойк Небрехи, та мало сам не скрикнув вiд несподiванки. Й пiвпогляду було досить, аби переконатися, що я поспiшав недаремно: капiтановi загрожувала страхiтлива i неочiкувана небезпека.
Нинi я можу з певнiстю сказати, що коли б тодi на мосму мiсцi опинився сам капiтан Небреха, вiн би з властивою йому об'сктивнiстю почав оцю розповiдь так:
- Якби того чорного дня я запiзнився бодай на хвилину, у садибi не залишилося б жодного сувенiра, i менi зараз нi про що було б вам оповiдати...
Атож!
Тiльки-но я зазирнув у кiмнату, як щасливу посмiшку на мосму обличчi заступила гнiвна гримаса. Я добре пам'ятаю цю iстотну деталь, бо саме напроти входу стояло дзеркало.
Та й хто залишивсь би байдужим, коли б побачив, як у вiтальнi метушиться розчервонiлий вiд надмiрного збудження мисливець за сувенiрами i гарячкове напихас величезну торбу безцiнними космiчними релiквiями мiжзоряного вовка?
А сам капiтан Небреха верхи сидить на драбинцi, гостра верхiвка якоу, мов пiдкорений гiрський пiк, випинасться з густоу тютюновоу хмари, i безпорадно спостерiгав це свавiлля. I, головне, капiтан навiть слова не може сказати безсоромному злодiсвi або покликати на помiч, бо з рота у нього вiялом стирчать довжелезнi цвяхи, а в лiвому кутку ще мiцно затиснута незмiнна люлька. Дим з неу валус, як з дiючого вулкана. До того ж i руки Небрехи не вiльнi, бо в однiй вiн тримас важкенький молоток, а в другiй садову лопату.
А схвильований такою рiдкiсною нагодою початкуючий злодiй, як хорт, нишпорить по всiх закутках i ще мас нахабство запитувати:
- О вельмищедрий капiтане, чи дозволите ви менi присднати до музейноу колекцiу ще оцей справжнiй зуб справжнього дракона? Здасться, ви привезли його аж iз Магеллановоу Хмари?
У вiдповiдь бравий капiтан тiльки понуро заскреготав зубами i цвяхами.
- Щиро дякую! - по-театральному вклонився Небресi музейний домушник. Я думаю, мiй любий капiтане, що ви не будете заперечувати, якщо я присднаю до колекцiу також вiдомий вам глечик з курявою Чумацького Шляху?
Капiтан аж застогнав крiзь цвяхи вiд безсилоу лютi.
- А "Цiкава арифметика" з Кiбери? Хiба можна забути про неу? Хiба ж буде повною наша колекцiя без цiсу поцупленоу у роботiв релiквiу?
Звичайно, капiтан тiльки й мiг, що з обуренням пихкати свосю прокуреною люлькою. А пiдступний експропрiатор зухвало вважав це вимушене мовчання за незаперечний знак згоди.
Та мушу визнати, що з сувенiрами вiн поводився дуже обережно. Перед тим як вкинути якусь рiч у ненажерливу пащеку торби, вiн дбайливо, наче мати дитину, сповивав уу м'якою хлорелою. Одразу було видно, що грабус не темний, неосвiчений варвар, а закоханий у свос дiло ерудит. Саме за цю благородну вiдданiсть iнтересам науки капiтан Небреха згодом вибачив йому.
Тим часом ерудований злодiй закинув натоптану торбу за плечi i чкурнув до дверей. Бачили б ви, як вiн остовпiв, коли зненацька тицьнувся носом у мою грiзну постать! Очевидно, в той трагiчний для Музею космiчних мандрiв момент я видався йому живим уособленням морального кодексу.
- Умiв красти, умiй i очима лупать! - суворо насварився я на нього пальцем i повчально докинув: - Лiпше усти хлорелу i пасту, та чужi сувенiри не красти!
Поки я сповiдав науковця, капiтан Небреха влучним ударом загнав у стiну останнього цвяха, надiйними морськими вузлами прив'язав до лопати строкату стрiчку i врочисто повiсив цей непоказний садовий iнструмент на стiну. Вiдтак спустився з надхмарних висот, кинув на свою роботу оцiнюючий критичний погляд i, вельми задоволений, весело замугикав собi пiд нiс командорський марш.
Мене оця незрозумiла примха капiтана вразила, як колись його звичка палити перед грубкою. Спiйманий на гарячому фахiвець теж роззявив рота.
Так! Якби Небреха оздобив вiтальню важким намистом якiрних ланцюгiв, зубастими щелепами тигровоу акули або хай навiть потворною мумiсю бридкого восьминога, я i бровою не повiв би. Але на виднотi почепити звичайнiсiньку лопату! Та ще серед космiчних скарбiв, яким цiни немас! I хоч би новеньку, а то бувалу в бувальцях...
- Капiтане, - з подивом запитав я, - навiщо ви повiсили таку сумнiвну прикрасу?
Капiтан Небреха неквапливо вибив на тверду, як копито, долоню попiл з люльки i лише тодi загадково вiдповiв:
- Якби наш вчений друг знав iсторiю оцiсу, як ви цiлком правильно визначили, прикраси, вiн би сьогоднi не гарячкував, а терпляче чекав бiльш слушноу нагоди...
Вiд цiсу багатообiцяючоу тиради нашого вченого друга кинуло у пекучий жар. Я побоювався, що вiд спопеляючого сорому у нього займеться волосся, i мимоволi почав шукати очима вогнегасник.
- Авжеж, - наполiг капiтан Небреха, - якби не оця лопата, наш вчений друг не грабував би нинi старого капiтана, а спостерiгав би у телескоп десяту планету Сонячноу системи.
- Десята планета?! - зачудовано перепитав я.
- Еге ж, - холоднокровне пiдтвердив капiтан Небреха, - бо ця планета вже з моменту свого утворення мала солiдну атмосферу.
Я вiдчував, що йду гарячими слiдами свiженькоу iсторiу. Мосму хвилюванню не було меж. Ще б пак! Сонце не встигне прийняти за обрiсм свою вечiрню морську ванну, як мiй блокнот поповниться ще одним хвилюючим записом! I хто б мiг подумати, що вiкопомною вiхото в iсторiу космiчних дослiджень виявиться звичайна лопата?
Але наш вчений друг одразу зробив незграбну спробу заперечити приголомшливе повiдомлення капiтана Небрехи.
- Яка ще десята планета? - запитав вiн з таким виразом, нiби об'увся кислицями. - Науцi вiдомi лише дев'ять планет, що кружляють навколо Сонця. Меркурiй, Венера, Земля, Марс, Юпiтер... - загинав вiн пальцi.
- Досить! - зупинив капiтан Небреха цю скептичну десятипалу рахiвницю. - Казку про дев'ять планет знас кожен школяр, який хоч раз тримав у руках пiдручник з астрономiу.
Капiтан зручно вмостився у командорське крiсло, зарядив люльку добрячою пучкою тютюну, але почав свою захоплюючу розповiдь лише тодi, коли дим з вогнедихаючого кратера люльки заховав його вiд очей слухачiв разом з протезом i вусами.
- Не думаю, щоб навiть наш вчений друг наважився заперечувати загальновiдому iстину: астрономiя давно вийшла з пелюшок кабiнетноу науки i мiцно стала на ноги практичного досвiду, - повагом повiв вiн. - Скiльки вже було вiдкриттiв, але й лосi зоряна наука полонить романтикiв своуми незлiченними тасмницями i незбагненними загадками Всесвiту. Узяти хоча б космогонiю, роздiл астрономiу, що намагасться розв'язати тасмницю походження небесних тiл. Це, скажу я вам, мiцний горiшок! Та хоч як вченим важко було, а гiпотез щодо "звiдки все взялося" нiколи не бракувало.
Щоправда, тут панував повний рiзнобiй. Однi вважали, що планети утворилися з холодних кам'яних брил, iншi гадали, що з сонячних крапель, якi наше свiтило струсило з себе, як пiт з чола. Третi запевняли, що матерiалом свiтобудови була хмара газу, а четвертi доводили, що то були поклади космiчного шлаку. Була навiть висунута iдея, нiби у стерильно чистi володiння Сонця колись вдерлася гiгантська зiрка-заблуда з величезною силою тяжiння. Ну, ясно! Свiтила вчепилися у протуберанцi одне одного, як хлоп'ята у чуприни. Протуберанцi летiли клоччям! З тих шматкiв, мовляв, згодом й утворилися планети.
Але менi, мiжзоряному практиковi, ця гiпотеза видасться зовсiм смiховинною. Якби планетнi системи справдi утворювалися через отакi рiдкiснi навiть у всесвiтнiх масштабах сутички, я б ух би зараз усi порахував на пальцях, як це полюбляс робити наш вчений друг. Причому пальцi мосу сдиноу ноги ще залишилися б про запас.
Та на цьому покiнчимо з екскурсiсю у дрiмучi хащi космогонiчних гiпотез, бо зрештою честь практично розв'язати найбiльшу тасмницю свiтобудови випала на мою долю. Нинi про це знають усi моу знайомi. А знайомих у мене, самi розумiсте, бiльше, нiж незнайомих.
Втiм, не буду критися: допомiг менi нещасливий випадок. Так, я не обмовився! Якби не фатальний для мене збiг обставин, космос досi тримав би пiд сьома хитромудрими замками одну з найцiкавiших своух тасмниць.
А дiло було так.
Ми з Азимутом поверталися з далеких мандрiв у сузiр'я Вiзничого. Там ми вивчали передовий досвiд використання астероудiв, як дешевого вантажного космотранспорту.
Признатися, подорож була важкенькою.
Мало того, що пiд час чергування Азимут забув пiдтягти гирю ходикiв, i ми збилися з лiку часу, так вiн ще прогавив манюсiньку порошинку, яка з третьою космiчною швидкiстю прошила баки з пальним. I до того легко це зробила, нiби замiсть титанових бакiв коробка мала мильнi бульбашки. Ясно, гiдрат спирту миттю випарувався у простiр.
Це була непоправна втрата.
Азимут у розпачi. Сидить у кутку, мов покарана дитина, i нещадно стьобас себе батогом самокритики:
- В усьому винна тiльки моя легковажнiсть! Що я наробив! Ой-ой-ой! Капiтане, навiщо ви взяли у цю вiдповiдальну подорож таку безвiдповiдальну людину? Айай-ай! Кари за це на вас немас!
Ну, довелося суворо нагримати на нього, щоб хлопець остаточно не загубив голову i не накоув нових дурниць.
