Всеволод Нестайко - Чарівне дзеркальце, або Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків
Але здавати Катерині Степанівні не біжить, не поспішає. Він цього не любить. Не любить показувати, що він перший розв'язав. То тільки Боря Бородянський у них завжди перший руку догори тягне, перший кулею вискакує з-за парти, як задачку розв'яже, боїться, щоб ніхто його не випередив! Любить бути першим. А Глечик – ні.
Поряд сопе, прикусивши язика, Валера. Задачки у тих, хто сидить за однією партою, як ви знаєте, різні. Але на контрольних Вася, як правило, встигав і свою, і Балерину розв'язати. От і зараз хотів допомогти, але Валера відмахнувся. Сам сопе. Ну що ж, правильно.
Сидить Гл-ечик, думає. Згадує все, що з ними вчора було.
Чогось усі сьогодні на контрольній серйозні й дисципліновані.
Навіть Ігор Горенко, який завжди жованими паперовими кульками з трубочки однокласників обстрілює, сьогодні сидить і працює. І Люська Бабенчук руку догори не тягне, не скаржиться, що їй заважають. Так і не зібралися вони її провідати, а вона вже й з лікарні виписалася, прийшла сьогодні до школи.
Сидить Глечик, думає…
Невже то не сон?
Невже то правда – все, що сталося з ним і з Валерою?
А розказати – ніхто не повірить.
Хіба можна собі уявити отого кирпатого клаповухого Ігоря Горенка Змієм Гориничем? Або веснянкувату, з двома кумедними закрученими догори кісками Люську Бабенчук – Бабою Ягою?
Та що там! Він сам ніяк не міг впізнати свого кращого друга Валеру, коли той перетворився на Кощія Безсмертного. І, мабуть, ніколи, ніколи в житті так і не дізнаються Балерині батьки, братик Андрійко та дідусь Павло Харитонович, що їхній син, брат і онук був справжньою вражою силою…
Вража сила…
А хіба лихі, погані люди – не та ж сама вража сила?..
От хоча б… Чим, наприклад, краща за Бабу Ягу грубезна пащекувата продавщиця, котра і стареньку бабусю від прилавка одштовхне, і дитину обважить, і всю чергу такими словами облає, що вуха в'януть.
А брудний п'яниця з червоним носом, тато Стьопи Балабайченка, що працювати не хоче, а тільки п'є-гуляє, сім'ю свою знедолює – хіба не Змій він Горинич?
Або начебто чистенький ввічливенький хапуга Шляповатий, директор «Гастроному», який у держави краде, все в хату свою тягне і навіть од власних дітей добро награбоване замикає, щоб не попсували,- чи не Кощій він Безсмертний?
Звідки ж вони беруться, ті лихі погані люди – вража сила? І вони ж колись четвертокласниками були. Значить, з дітей колишніх – з ледарів, хуліганів, ябед, брехунців, егоїстів, по рушників дисципліни… Так, виходить…
Ех, якби діти хоч одним оком могли побачити, що з них виросте, коли вони добрих порад не слухатимуться,- може, задумалися б, може б, схаменулися вчасно…
Отак думав Вася Глечик, дивлячись у вікно на осяяний сонцем ліс.
Потім зиркнув на Катерину Степанівну і побачив, що вона дивиться на нього і лагідно всміхається. Він аж здригнувся від несподіванки. Невже вона прочитала його думки? Хто їх знає, тих класних чарівників!..
Катерина Степанівна вийняла з сумочки ма леньке кругленьке дзеркальце, глянула в нього, поправила рукою зачіску. І враз блиснуло…
З'явився на підвіконні сонячний зайчик Те рентій.
Він підморгнув Васі Глечику і стрибнув на їхню з Валерою парту.
Валера в цей час підвів голову й усміхнувся. Він щойно поставив останню крапку в контрольній. Задачку розв'язав сам.
Терентій скочив Васі Глечику на плече і тихенько, щоб не порушувати дисципліну у класі, заспівав йому на вухо:
Якщо ти будеш чесним, Якщо ти будеш добрим, Якщо ти будеш мужнім, Стійким, хоробрим, Якщо ти другом щирим І вірним будеш,- Тоді ти перемогу Завжди здобудеш.
Дружба завжди
Виручає з біди,
Дружба завжди виручає,
Більшої сили немає! І над усім на світі злом Здобудеш ти перемогу, Бо сонячні зайчики промінцями Світять тобі дорогу!
Потім Терентій перескочив на плече Валери і теж проспівав йому на вухо свою пісеньку. А потім Вася побачив його вже на плечі Віті Кулач-ковського, а тоді Стьопи Балабайченка, а тоді Лесі Попелястої, а тоді Ніни Закидон, а тоді Люськи Бабенчук, а тоді Борі Бородянського… І так сонячний зайчик Терентій, стрибаючи по класу, побував на плечі у кожного і кожному проспівав свою пісеньку. І кожен усміхався, коли Терентій лоскотав йому вухо своїми сонячними вуси-ками-промінцями. Кінець кінцем усміхався уже весь клас, весь четвертий «Б».
Катерина Степанівна теж усміхнулася і сказала:
– Ну, досить! Здавайте вже контрольну! Я ж бачу, що всі ви задачки вже розв'язали. Здавайте! І нарешті вихопився з-за парти, як завжди, Боря Бородянський і побіг до столу. А за ним Люська Бабенчук, Стьопа Балабайченко і всі інші.
А Валера й Вася Глечик, не поспішаючи, подали контрольну останніми.
Хіба має значення, коли подавати?.. Важливо, що Валера розв'язував задачку сам. Уперше. Розв'язав правильно. І тут продзвенів дзвоник…
