Всеволод Нестайко - Чарівне дзеркальце, або Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків
– Не хвилюйся!
Вася ліг у траву і поповз перший – дорогу вказувати. Незнайомка за ним. «Добре повзе,- подумав Вася, озирнувшися.- Як справжній хлопець! І не скажеш, що доросла тьотя та ще у довгому бальному платті».
Вони підповзли до того місця, де Вася пролазив. Вася одхилив дошку, проліз. Зачаївся у траві, чекає.
Дивиться – голова Незнайомки крізь дірк› просунулася, потім плечі. Раз! – і пролізла. І вже у траві біля Васі.
– Ну, ви молодець! – захоплено прошепотів Глечик.- Я й не думав, що пролізете. Все-таки доросла.
– А всі дорослі – колишні діти! – прошепотіла Незнайомка.- їм навіть гратися іноді хочеться.
З галявини лунали музика і співи.
Скрадаючись попід кущами, Глечик і Незнайомка підповзли ближче.
Змій Горинич, Баба Яга і Кощій Валера витанцьовували, співаючи, а Бабай грав їм на акордеоні.
Змій Горинич танцював навприсядки і співав:
Я Горинич – дужий змій, Зачіпать мене не смій! Зачіпать мене не смій – Бо я вогнедишний змій! Ху-ху-ху! Ча-ча-ча! Стережись Горинича! Ху! Ху! Ху! Тру-лю-лю! Кого хочеш спопелю! Ху! Ху! Ху! Тру-лю-лю!
Баба Яга танцювала, накульгуючи і припадаючи на праву ногу:
А я Баба Яга –
Костяная нога!
Кого хочеш я провчу.
В ступі, в ступі розтовчу.
Наймиліший мені звук.
Цюк-цюк-цюк-цюк! Цюк-цюк-цюк!
А Кощій Валера танцював справжній брейк, виробляючи різні складні гімнастичні вправи. І співав:
Я Кощій Безсмертний, Смерті не боюся. І тому із ворогами Я сміливо б'юся.
Раз-два! Три-чотири! Тири-дири-нашатири! Шура -бура -щебету ра, – Краща в світі – фізкультура!
Танцюючи, Змій Горинич і Кощій Валера зіштовхнулися лобами і одразу почали битися.
– Ху! – на тебе! – кричав Горинич.
– А я – Безсмертний! – випинав груди Кощій Валера.
Б'ючися, вони зачепили й Бабу Ягу. Вона заверещала, кидаючись у бійку.
Всі троє духопелили одне одного і галасували неймовірно.
Бабай спершу сміявся, потім це йому, мабуть, набридло і він гримнув:
– Все! Досить!
Змій Горинич, Баба Яга і Кощій Валера вмить припинили битися, наче ляльки, яких смикнули за мотузочку.
– Свято закінчено! Всі – по хатах! – крикнув Бабай,і знову ж таки всі дружно, ні слова не кажучи, розбіглися по своїх хатках.
«Бідний Валера! – подумав Глечик.- Той Бабай крутить ним, як хоче».
Бабай підійшов до погребні, тричі тупнув ногою і разом з акордеоном провалився під землю.
– Ну що…- прошепотів Глечик.- Піду, мабуть, до Валери… Проситися у дракони.
– Давай! – прошепотіла Незнайомка.- В разі чого – гукай! Прийду на допомогу.
Вася підвівся і пригинцем, короткими перебіжками гайнув до хатки Кощія. Все-таки треба було пильнувати, щоб Змій чи Баба Яга не перехопили його і не спопелили або не стовкли у ступі ще до того, як він встигне щось сказати.
Двері було замкнено.
Вася постукав.
– Хто там? – перелякано спитав Кощій Валера.
– Це я! Вася! Відчини! Я надумав! Хочу бути драконом!
– Що? – Двері відчинилися, і на порозі з'явився Кощій Валера.- Ти серйозно?
– Серйозно! А що?.. Вирішив бути з тобою до кінця… Та й як я тепер додому повернуся? Що я скажу твоїм батькам, брату, бабусі, дідові Павлу Харитоновичу? Та й у школі – хлопцям, Катерині Степанівні…
– Ну, Васько! Ну, молодець! Це ж здорово! – Кощій Валера аж підскакував.- Знову ми будемо разом. А то мені з ними, по правді сказати, нудно! Ух, тепер ми їм покажемо! Таке влаштуємо – будь здоров!
Краєм ока Вася побачив, що і в хатки на курячих ніжках, і в хатки Змія Горинича двері по-прочинялися – Змій і Баба Яга підслуховували. І Глечик, не дуже притишуючи голосу, щоб вони чули, сказав:
– Тільки знаєш, Валеро, якщо вже я стану драконом, то я хочу бути не просто рядовим поганеньким дракончиком, що яєчню на полум'ї з рота смажить та вчительці математики волосся обсмалює. Я хочу стати Всемогутнім Драконом номер один, найдужчим з усіх драконів на світі, наймогутнішим, найнепереможнішим з усієї вражої сили.
– Ну це ти вже загнув! – усміхнувся Кощій Валера.- Цього тобі досягти" не вдасться. І не дозволить тобі цього ніхто.
– А я дозволу й не питатиму. І досягти цього не дуже важко.
– Цікаво! Як же цього досягти?
– А це вже, вибач, мій секрет.
– А звідки той секрет тобі відомий?
– Раз кажу, значить, відомий.
– Не бреши!
– А я брехав коли-небудь?
– Взагалі-то ні… здається…
– То чого б це я зараз брехав?
– Ну тоді скажи.
– А ти ж мені про Бабая не сказав.
– Та мені ж заборонили! Під страхом лютої кари.
– А мене, може, за це теж по голівці не погладять.
– Ну скажи, ну!
– Чарівне дзеркальце…
– Що?
– Той, хто подивиться у чарівне дзеркальце, стане могутнім і непереможним.
– Та ти що! Навпаки! Той загине!
– Дурниці! То пан Морок навмисне каже, щоб ніхто з вас не зазирнув. Боїться, щоб його влада не похитнулася. Щоб ніхто не став могутнішим за нього. Тому він і полював за дзеркальцем, тому й помістив його у печері «Тридцять три лиха».
– Хто тобі це сказав?
– Незнайомка. Ще там, у лісі, коли дзеркальце мені давала.
– А вона його сама тобі дала?
– Аякже! Де б я його взяв? Бо я їй сподобався. «Вони все одно,- каже,- в мене дзеркальце одберуть. Так я тобі його секрет одкрию. А ти мене потім за це із Зландії вирятуєш…» І, як бачиш, вона на мене покладалася недаремно. Я її таки вирятував. Вона, мабуть, давно вже дома, у своїй Країні Сонячних Зайчиків.
– Ти диви!..- Кощій Валера був вражений.- Невже ти такий розумний! От Глечик!
– А ти думав!..- скромно опустив очі Вася. Та, опускаючи очі, він устиг помітити, як тої ж миті із своїх хаток прожогом вискочили Змій Горинич та Баба Яга. І зникли в кущах.
Кощій Валера цього не спостеріг.
Розділ шістнадцятий, в якому операція «Чарівне дзеркальце» триває. «Гей! Васько! Де ти!» Затемнення
– Ну гаразд,- сказав Кощій Валера.- Давай ближче до діла! Перш за все я мушу побалакати з Бабаєм. Потім він мусить погодити твоє перетворення з паном Мороком. І лише після цього будемо тебе оформляти у дракони. Я не-знаю, який порядок, коли не вони пропонують, а ти сам… Здається, потрібна письмова заява, дві рекомендації представників вражої сили і, може, характеристика…
– Звідки? – спитав Вася.- Зі школи? Чи з будинкоуправління? Чи, може, з дитячої кімнати міліції?
– Не знаю! Не знаю! От поговорю з Бабаєм, про все дізнаюся, прийду і скажу. Побудь тут. Тільки пильнуй, щоб тебе ненароком наші однокласники не спопелили або не стовкли у ступі. Вони ж не в курсі. Так що краще на очі їм не попадайся. Замкнися у мене в хаті й сиди. Наймогутніший і найнепереможніший! Ха!
– Добре, добре,- погодився Глечик. Кощій Валера підійшов до погребні, тричі тупнув ногою і провалився під землю.
Замикатися у хатинці Кощія Вася не став, хоч йому й кортіло подивитися, як живе його друг у Зландії.
Увагу Глечика привернули недобрі приглушені голоси, що лунали від печери «Тридцять три лиха». Він зрозумів, що то, мабуть, Змій Го-ринич та Баба Яга.
Сховавшись у траву, Глечик поповз до печери.
Він не помилився.
Біля входу в печеру вовтузилися Баба Яга і Змій Горинич.
Намагаючись одчинити двері, вони відштовхували одне одного і лаялися.
– От я скажу, скажу Шефові! Пусти! – шипіла Баба Яга.
– Хочеш, щоб наймогутнішою, найнепере-можнішою Баба була?! Та ніколи в світі! Не допущу! Ху! Пусти! – шипів Змій Горинич.
Змій все-таки був дужчий. Він одштовхнув нарешті Бабу Ягу і першим увірвався до печери. За ким ускочила й Баба Яга.
Вася завмер.
Повірили!
Велика все-таки сила – таємниця, яку ти ненароком (саме ненароком) підслухав чи почув. Коли тобі хтось щось каже – це одне. Ти можеш думати, що тобі навмисне розказують, хочуть обдурити. А коли ти сам ненароком почув – зовсім інше…
Здорово вийшло!
Глечик навіть не сподівався.
Минуло всього півхвилини, не більше. І раптом з печери «Тридцять три лиха» вискочив… Ігор Горенко. Не дорослий Змій Горинич з червоним носом, а четвертокласник Ігор, переляканий, розгублений, із скуйовдженим чубчиком. Він отетеріло озирнувся, кинувся у кущі і зник.
А ще через півхвилини з печери вийшла Люська Бабенчук, заплакана і нещасна. В руках вона тримала дзеркальце. Вона теж із острахом озирнулася, кинула дзеркальце у траву, схопилася руками за щоки і зникла в кущах.
Глечик кинувся туди, де щойно стояла його однокласниця, знайшов у траві дзеркальце, схопив і швидко сховав у кишеню. І саме вчасно.
З-під землі вигулькнули Бабай і Кощій Валера.
Вася теж шмигнув у кущі: він не хотів, щоб його бачили неподалік від печери. І вони таки не помітили Глечика і швидко пішли до хатки Безсмертного.
За хвилину звідти залунав стривожений Кощіїв голос.
– Гей, Васько! Де ти? Агов!
Глечик устиг уже пробратися поза кущами ближче до хатки, вийшов і одгукнувся:
