Бентежна кров - Галбрейт Роберт

На 99% певна, що знайшла потрібну Аманду Байт (нині вона Аманда Лоуз). Два роки тому вона запостила на «Фейсбуці» статтю про зниклих людей, де в тому числі йдеться про Марго. В коментарі пише, що справа Марго торкнулася її безпосередньо. Я написала їй повідомлення, але поки що не отримала відповіді.

Роздобула «Що ж сталося з Марго Бамборо?» і прочитала (там небагато). Судячи з того, що ми вже знаємо про Марго, там купа неправди. Книжку візьму з собою.

До скорої зустрічі, цьом

Робін не спала, вписала цьомик автоматично й відіслала листа, а тоді зрозуміла, що вже не зможе нічого виправити. Поставити цьомик у вітанні на день народження — одна справа, а писати його в робочих листах — то вже зовсім інше.

«Чорт».

І не можна ж написати постскриптум, мовляв, на цьомик не зважай, то мої пальці самі наклацали. Це тільки приверне увагу, а так Страйк, може, й не зауважить.

Щойно Робін згорнула ноутбук, засвітився екран мобільного: вона отримала довге захоплене повідомлення від мами про маленьку красуню Аннабель-Марі; до есемески додавалося фото, на якому ново-спечена бабуся тримала дитину на руках, а поруч усміхався її чоловік.

Робін відповіла:

Вона прекрасна!

Насправді на другому фото дитина була анітрохи не гарніша, ніж на першому. Однак Робін не збрехала: факт народження Аннабель був прекрасний, таке собі буденне диво, і загадкові сльози Робін у душі цей факт підтверджували.

Коли метро мчало її в бік станції «Пікадиллі-Серкус», Робін дістала книжку К. Б. Оукдена, яку знайшла в букініста з Честера, і знову погортала. Продавець сказав, що книжка потрапила до нього кілька років тому разом з рештою бібліотеки місцевої літньої пані, що тоді померла. Робін здалося, що до її листа продавець нічого не знав про сумнівний юридичний статус книжки, але не мучився докорами сумління через те, що продав таке. Робін по телефону пообіцяла йому, що не скаже, де її взяла, і чоловік радо переслав їй книжку за чималу суму. Лишалося тільки сподіватися, що коли Страйк прочитає книжку, то погодиться, що вона була варта своїх грошей.

Примірник, який дістався Робін, уникнув знищення, бо був з авторських примірників, які, вочевидь, К. Б. Оукденові видали ще до ухвали суду. На форзаці була присвята: «Тітоньці Мей з найщирішими побажаннями від К. Б. Оукдена (Карла)». На думку Робін, «найщиріші побажання» в посланні тітці читались якось дуже вже офіційно й ненатурально.

Книжка — власне, брошура сторінок на сто — мала на обкладинці світлину Марго в образі плейбоївської кролички. Робін добре знала це фото, бо бачила його в численних газетних статтях про зникнення лікарки. Другу дівчину — Уну Кеннеді — зі збільшеного фото наполовину вирізали. Повністю його надрукували всередині книжки. Були там також інші фотографії, і Страйк, на думку Робін, мав погодитися, що вони роблять книжку цінною — якщо не в плані розслідування як такого, то для зіставлення облич та імен.

Вийшовши на «Пікадиллі-Серкусі», Робін під сильним вітром рушила в бік площі Пікадиллі. Над головою мотилялися різдвяні оздоби. Де б його купити подарунки на народження дитини для Стівена та Дженні? Однак дорогою Робін не трапилося годящих крамниць, тож вона просто прийшла до кав’ярні у «Фортнум-енд-Мейсоні» за годину до запланованої зустрічі з Уною Кеннеді.

Оселившись у Лондоні, Робін не раз проходила повз славетний універмаг, але всередині ніколи не була. Вишукано оздоблений фасад був ніжно-бірюзового кольору, а вітрини, прикрашені до Різдва, чи не найкрасивіші в місті. Робін зазирнула в прозорі скляні кола, оточені штучним снігом: усередині громадилися схожі на самоцвіти кристалізовані фрукти, шовкові шарфи, позолочені чайні коробки й дерев’яні лускунчики у вигляді казкових принців. Її хльоснув особливо дошкульний порив вітру з дощем, і Робін без задньої думки увійшла повз швейцара в пальті й циліндрі до пишної різдвяної фантазії.

Підлогу тут встеляв червоногарячий ковролін. Усюди піднімалися гори ніжно-бірюзових пакунків. Зовсім поруч Робін побачила трюфелі, що їх подарував їй на день народження Моррис. Вона йшла повз марципанові фрукти й печиво, аж тут побачила в глибині першого поверху кав’ярню, де домовилися зустрітися з Уною. Робін розвернулася. Не хотілося стрічатися з вікарієм на пенсії раніше домовленого часу, а ще треба було прийти перед допитом в більш діловий настрій.

— Перепрошую,— звернулася вона до затурканої Продавчині, яка накладала для когось марципанові фрукти,— а де у вас дитячий...

— Третій поверх,— на бігу кинула жінка.

Тутешній невеликий вибір дитячих товарів, на думку Робін, коштував страшенно дорого, але вона була єдиною тіткою Аннабель і єдина з родичів жила в Лондоні, тож мусила подарувати щось столичне. З цією думкою вона придбала великого м’якого ведмедика Паддингтона.

Робін саме відходила від каси з ніжно-бірюзовим фірмовим пакетом, коли задзвонив її мобільний. Вона чекала, що дзвонить Страйк, але побачила незнайомий номер.

— Алло, Робін слухає.

— Робін, це Том,— сердито сказали в слухавці.

Робін не уявляла, що то за Том. Вона поспіхом перебрала в голові всі поточні справи агенції — Вторак, Балерун, Листоноша, Мутний, Бамборо,— але в жодній Том наче не фігурував. Паралельно вона промовила з удаваною теплотою (мовляв, я ж вас чудово пам’ятаю):

— О, добридень!

— Том Терві,— виплюнув чоловік, якого ця теплота не надурила.

— Ой,— зронила Робін. Серце неприємно закалатало. Вона сховалася в алькові, де на полицях стояли дорожезні ароматизовані свічки.

Том Терві був нареченим Сари Шедлок. Робін не спілкувалася з ним відтоді, коли виявилося, що її чоловік і його наречена сплять разом. Вона ніколи особливо не симпатизувала Томові й гадки не мала, чи в курсі він про той роман.

— Дякую,— сказав Том.— Ото вже, бляха, дякую, Робін!

Він мало не кричав. Робін відсунула мобільний подалі від вуха.

— Перепрошую? — перепитала вона, раптом відчувши себе клубком нервів і шаленого пульсу.

— Мені навіть і не подумала сказати, та? Пішла собі й умила руки, та?

— Томе...

— Вона мені сама все сказала! Ти знала рік тому, а я дізнаюся лише тепер, за чотири тижні до весілля, щоб його...

— Томе, я...

— Мабуть, радієш! — загорлав Том. Робін відсахнулася від телефону, тримаючи його на витягнутій руці. Ревіння було чудово чути й так.— Я єдиний ні з ким не гойдався на стороні, і мене одного відгойдали...

Робін обірвала дзвінок. У неї трусилися руки.

— Перепрошую,— сказала дебела жінка, яка намагалася роздивитися свічки з-за її спини. Робін вибачилася, пішла й зупинилася, наштовхнувшись на куте поруччя, за яким була пустка. Глянувши униз, вона побачила, що колодязь прорізає всі поверхи, аж до підвального приміщення, де юрмилися серед кошиків з винами й дорогою шинкою люди. В голові запаморочилися. Ледве пам’ятаючи себе, Робін розвернулася і пішла геть, стараючись не врізатися в столи з дорогою крихкою порцеляною. Вона спустилася червоними сходам, намагаючись глибоко дихати, опанувати себе, осягнути щойно почуте.

— Робін.

Робін не спинилася, і лише почувши «Робін» удруге, розвернулася і побачила Страйка, який щойно зайшов через бічні двері з Дьюк-стріт. На його пальті мерехтіли краплі дощу.

— Привіт,— сліпо промовила Робін.

— Що з тобою?

На якусь мить Робін закортіло розповісти йому все, адже Страйк знав про зраду Метью, знав, як розпався її шлюб, був знайомий з Томом і Сарою. Одначе Страйк сам здавався напруженим і міцно стискав у руці мобільний.

— Я в нормі. А ти що?

— А я не дуже,— відповів Страйк.

Вони відступили вбік, пропускаючи гурт туристів. У тіні дерев’яних сходів Страйк сказав:

— Джоан стало гірше. Її забрали до лікарні.

— О Боже, який жах,— озвалася Робін.— Слухай... їдь до Корнволлу. Ми впораємося. Я сама поговорю з Уною, про все подбаю...