Бентежна кров - Галбрейт Роберт
Страйк (уже не вперше) замислився про те, чи не егоїстично з його боку підозрювати, що почуття Робін до нього можуть бути не просто дружніми. Він ладнав з нею краще, ніж з будь-якою іншою жінкою. Взаємна симпатія пережила всі потрясіння спільного бізнесу, всі особисті випробування, яких кожен зазнав з часу знайомства... навіть ту велику незгоду, через яку Страйк був звільнив Робін з роботи. Робін примчала до шпиталю, коли Страйкові довелося наглядати за тяжко хворим небожем,— понад сумнів, попри незадоволення вже колишнього чоловіка (Страйк незмінно подумки називав його мудилом).
Звісно, Страйк бачив, що Робін гарненька; власне, він це помітив ще тоді, коли вона вперше зайшла до приміщення і зняла пальто. Але фізична привабливість становила для його душевного спокою загрозу меншу, ніж глибоке та гріховне задоволення від думки, що наразі він, Страйк,— головний чоловік у житті Робін. Нині попереду виникла перспектива чогось більшого — вона розлучається, вона тепер вільна,— і Страйк серйозно замислювався про те, що буде, коли піддатися поклику взаємного тяжіння (яке, мабуть, існувало від самого початку). Якщо партнери вирішать лягти в спільне ліжко, чи переживе це агенція, заради якої вони обоє принесли стільки жертв і яка для Страйка є здійсненням усіх його мрій? Як він не перефразовував це питання, відповідь завжди була «ні». Страйк був певен, що кінцева мета Робін — не через якісь пуританські нахили, а через пережиту травму — це безпека та стабільність шлюбу.
А він не з тих, хто одружується. Попри всі побутові незручності, після роботи Страйк хотів залишатися в своєму приватному просторі, охайному й організованому відповідно до його власного смаку, і щоб без емоційних потрясінь, без почуття провини й обвинувачень, без вимог романтичних банальностей, без життя, в якому чуже щастя стає його обов’язком. Власне, Страйк усе життя ніс відповідальність за яку-небудь жінку: за Люсі, з якою вони разом зростали в злиднях і хаосі; за Леду, яка пурхала від коханця до коханця, а син-підліток іноді мусив її фізично обороняти; за Шарлотту, чиї примхливість і потяг до саморуйнування мали багато імен у мові лікарів і психіатрів, але Страйк кохав її попри все. Тепер він був сам-один і в такому-сякому спокої. Романи чи розваги на одну ніч, які він мав після Шарлотти, не лишили сліду в його душі. Іноді Страйкові здавалося, що Шарлотта забрала в нього здатність до глибоких почуттів.
За одним винятком: майже мимоволі він був небайдужий до Робін. Звичні поривання робити її щасливою дратували навіть більше, ніж звичка відвертатися, коли вона нахилялася над столом. Вони дружили — і Страйк сподівався, що дружитимуть і надалі, а ще мав підозру, що найкраща гарантія міцної дружби — не бачити одне одного без одягу.
Помивши тарілку, Страйк відчинив вікно та впустив до кімнати холодне нічне повітря. І нагадав собі, що будь-яка знайома жінка одразу поскаржилася б на протяг. Тоді Страйк закурив, розгорнув ноутбук, який приніс з офісу, і накидав листа до міністерства юстиції, в якому пояснив, що найняла його Анна Фіппс, надав відомості про себе як професіонального детектива і попросив дозволу відвідати Денніса Кріда в Бродмурі.
Закінчивши, Страйк позіхнув, закурив уже казна-котру цигарку за день і пішов до ліжка, звично розстебнувши штани. Взявши «Демона з Райського парку», Страйк розгорнув книжку на останньому розділі.
Ось питання, що мучить служителів закону, які в 1976 році спустилися до підвалу Кріда й виявили там в’язницю і камеру тортур: чи обмежується коло його жертв тими дванадцятьма відомими жінками, скаліченими, зґвалтованими чи вбитими Крідом?
Під час нашого останнього інтерв’ю Крід, якого вранці того дня позбавили привілеїв через агресивне поводження з працівником в’язниці, висловлювався неохоче й украй загадково.
П: Люди кажуть, що жертв могло бути більше.
В.: Та що ви кажете.
П.: Луїза Такер, шістнадцять років. Вона втекла...
В.: Ви, журналісти, любите зазначати вік, правда? Нащо?
П.: Бо так вимальовується картина. Вік — деталь, зрозуміла кожному. Ви щось знаєте про Луїзу Такер?
В.: Так. Їй було шістнадцять років.
П.: У вашому підвалі були прикраси, предмети одягу, власниць яких не ідентифікували.
В.:...
П.: Ви не хочете говорити про ці прикраси?
В.:...
П: Чому ви не хочете говорити про ці предмети одягу?
В:...
П.: Хіба вам не здається десь у глибині душі, що втрачати вже нічого, але ви могли б заспокоїти когось? Чиїсь рідні припинили б мучитися підозрами ?
В.:...
П.: Ви не думаєте про це як про акт розплати? Як про спосіб відновити, бодай частково, репутацію?
В.: (Сміється). «Відновити репутацію!» Ви думаєте, я тут про репутацію дбаю? Ви, люди, зовсім (нерозбірливо).
П.: А що Кара Вулфсон? Зникла в сімдесят третьому.
В.: Скільки років?
П.: Двадцять шість. Була офіціанткою в клубі в Сохо.
В.: Не люблю шльондр.
П.: Чому?
В.: Брудні.
П.: Проте ви відвідували повій.
В.: Коли інших варіантів не було.
П.: Ви намагалися... Гелен Вордроп була повією, але вона від вас вирвалася, звернулася до поліції.
В.:...
П: Ви напали на Гелен у тих самих місцях, де бачили Кару.
В.:...
П.: А Марго Бамборо?
В.:...
П: У час її зникнення поблизу бачили фургон, який мчав на великій швидкості.
В.:...
П.: Якби ви викрали Бамборо, вона була б у підвалі водночас зі Сьюзан Маєр, правильно?
В.:... Пощастило їй.
П: У чому саме?
В.: Було з ким поговорити.
П.: Ви хочете сказати, що Бамборо й Маєр були в підвалі в один час?
В.: (Посміхається).
П.: А Андрея Гутон? Бамборо вже була мертва, коли ви викрали Андрею?
В.:...
П.: Ви скинули тіло Андреї зі скелі, тобто змінився ваш модус операнді. Чи вона не перша, чиє тіло ви отак скинули?
В.:...
П.: Ви не хочете підтвердити, що викрали й Марго Бамборо?
В.: (Посміхається).
Страйк відклав книжку і якийсь час просто лежав, курив і думав. Тоді потягнувся по шкіряний нотатник Білла Талбота, який поклав на ліжко, ще коли знімав пальто.
Погортавши щільно списані сторінки в пошуках чогось розбірливого, поєднуваного з твердим фактом чи якоюсь зачіпкою, він раптом помітив речення, написане наче знайомими словами, і спіймав сторінку товстим пальцем.
Щоб устати й узяти власний записник, знадобилося зусилля, але Страйк його зробив. Упавши назад на ліжко, він знайшов речення, яке Пат розшифрувала зі скоропису Пітмана: «І це остання з них, кома, дванадцята, кома, і коло замкнеться, коли знайдуть десяту, кома, невідоме слово, Бафомет, пиши в істинній книзі».
Страйк зрозумів, що невідоме слово — це символ, який Талбот поставив у своєму записнику після слова «убивця».
Дурня, але ж цікаво: Страйк взяв телефон і загуглив «астрологічні символи».
За кілька хвилин він не без відрази переглянув кілька присвячених астрології сторінок і успішно розшифрував речення Талбота. Вийшло таке: «12ту (Риби) знайдено. Отже, ЯК І ОЧІКУВАЛОСЯ, вбивця Козеріг».
Риби — дванадцятий знак Зодіаку, Козеріг — десятий. Його символ — цап, якого охоплений манією Талбот, мабуть, і пов’язав з цапоголовим богом Бафометом.
— Срака-мотика,— лайнувся Страйк, розгорнув чисту сторінку в своєму нотатнику та зробив запис.
Тут йому спало на думку дещо про ті дивні дати з хрестиками біля свідчень чоловіків, яких допитував Талбот. Страйк не знав, чи хоче підводитися й іти вниз і шукати в коробках потрібні сторінки з поліційної справи, але зітхнув і вирішив, що доведеться це зробити. Він застебнув змійку, підвівся і з гачка біля дверей взяв ключі від офісу.
