Бентежна кров - Галбрейт Роберт

— Ти не хочеш думати, що Марго зробила аборт,— сказав Страйк, правильно визначивши бодай часткову причину мовчання Робін. Вона не відповіла, натомість спитала:

— Її подруга Уна тобі не відповіла, так?

— А я тобі не казав? — здивувався Страйк.— Ні, я вчора отримав листа. Вона таки вікарій на пенсії і буде рада з нами зустрітися, коли приїде до Лондона перед Різдвом. Про конкретну дату ще не домовилися.

— Чудово,— відповіла Робін.— Я б дуже хотіла поговорити з людиною, яка справді прихильно ставилася до Марго.

— Ґупта їй симпатизував,— заперечив Страйк.— І Дженіс, вона ж сама сказала.

Робін розкрила другий пакет з чипсами.

— Саме такого й чекаєш, правда? — сказала вона.— Що після того, що сталося, люди принаймні вдаватимуть, що симпатизували Марго. Але Айрін не стала прикидатися. Тобі не здається, що це якось... надмірно — тримати таку образу... зважаючи на те, що минуло сорок років? Вона аж затялася. Ти не думаєш, що було б... не знаю, якось розумніше...

— Сказати, що вони дружили?

— Так... хоча Айрін, можливо, усвідомлювала, що надто багато свідків може сказати, що вони не дружили. А що думаєш про ті анонімки? Правда чи ні?

Страйк почухав підборіддя.

— Гарне питання. Айрін явно приємно було повідомити, що Марго назвали «словом на літеру ,,П“», але обіцянку горіти в пеклі вона навряд чи здатна вигадати. Вона б радше придумала щось типу «зверхньої суки».

Страйк знову дістав записник і переглянув нотатки, зроблені під час допиту.

— Що ж, ці зачіпки в будь-якому разі треба перевірити. Ти візьми Чарлі Рамеджа й Лемінгтон-Спа, а я пошукаю щось про Аплторпа, який сидів на бенику.

— От ти знову,— сказала Робін.

— Що саме?

— Коли ти кажеш про амфетамінову залежність, то посміхаєшся. Що тут веселого?

— А...— знову посміхнувся Страйк.— Та просто згадав дещо, що чув від дядька Теда. Дивилася «Перехрестя»?

— Що за «Перехрестя»?

— Вічно забуваю, наскільки ти молодша за мене,— відповів Страйк.— Мильна опера. Там був персонаж Бенні — або Беник, як його називали. Він був... зараз скажуть «людина з особливими потребами». Простакуватий. Завжди ходив у вовняній шапці. Свого роду культовий персонаж.

— І ти подумав про нього? — здивувалася Робін, який це не здалося смішним.

— Ні, але тобі треба про нього знати, щоб зрозуміти те, що я скажу далі. Мабуть, ти чула про Фолклендську війну.

— Страйку, я молодша за тебе, але в школі вчилася.

— Так-так. Власне, коли на Фолклендські острови зайшли британські війська — Тед там був у 1982 році,— то місцевих наші називали «бениками» на честь цього персонажа з «Перехрестя». Коли про це дізналося командування, то заборонило називати бениками «людей, яких ми звільнили». Так їх почали,— продовжував Страйк,— називати «алежами».

— Алежами? Що це таке — алежі?

— «Але ж беники»! — пояснив Страйк і почав реготати. Робін теж засміялася, але скоріше через те, як смішно було Страйкові. Коли він відреготався, обоє кілька секунд дивилися на річку, пили (Страйк ще курив), а тоді він сказав:

— Я напишу в міністерство юстиції. Проситиму дозволу зустрітися з Крідом.

— Серйозно?

— Треба хоч спробувати. Поліція завжди вважала, що Крід убив більше жінок, ніж відомо,— чи як мінімум робив замахи. У його будинку знайшли предмети одягу та прикраси, власниці яких лишилися невідомими. Те, що у зникненні Марго всі вважають винним Кріда...

— ...не означає, що він цього не робив,— закінчила Робін, чудово розуміючи хворобливу логіку.

Страйк зітхнув, потер обличчя, не випускаючи з рота цигарки, а тоді додав:

— Хочеш побачити, наскільки божевільним був Талбот?

— Показуй.

Страйк дістав зі внутрішньої кишені пальта записник у шкіряній обкладинці й передав Робін. Вона розгорнула записник і мовчки погортала сторінки.

Всюди були дивні малюнки, діаграми. Почерк — дрібний і педантично-охайний, але слова зливаються докупи. Багато підкреслених чи обведених фраз і символів, знову та знову — пентаграми. А ще сторінки рясніли іменами, не пов’язаними зі справою: Кроулі, Леві, Адамс, Шмідт.

— Хух,— тихо вимовила Робін, зупинившись на особливо рясно замальованій сторінці. У центрі була голова козла, яка злостиво дивилася на неї третім оком.— Глянь на це...

Вона придивилася до малюнка.

— Тут астрологічні символи.

— Що-що там? — перепитав Страйк, і собі приглядаючись до сторінки.

— Оце Терези,— показала Робін на символ внизу сторінки.— Це мій знак, колись мала брелок з ним.

— Він ще й астрологію приплів? — здивувався Страйк і потягнув записник до себе. Вираз обличчя в нього став такий гидливий, що Робін знову засміялася.

Страйк проглянув сторінку: так, Робін мала рацію. Але кола довкруж голови козла повідомили йому ще дещо.

— Талбот склав повний гороскоп на день і час, коли Марго зникла,— сказав він.— Ось, глянь на дату. Одинадцяте жовтня 1974 року. Шоста тридцять вечора... бляха-муха, астрологія! Зовсім з дуба впав.

— А твій знак який? — спитала Робін, пробуючи згадати.

— Гадки не маю.

— Ой не бреши,— відповіла Робін.

Страйк аж здивувався такій реакції.

— Не прикидайся! — повторила вона.— Всі знають свій знак зодіаку. Не прикидайся, що вищий за це.

Страйк сторожко усміхнувся, тоді як слід затягнувся цигаркою і відповів:

— Стрілець, Скорпіон в асценденті, Сонце в першому Домі.

— Ти...— Робін почала сміятися.— Ти це щойно вигадав чи все по правді?

— Яке там по правді,— відповів Страйк.— Там правди ні крихти. Але так. Це — мій натальний гороскоп. Так, годі іржати! Згадай, ким була моя мама. Вона ці бздури обожнювала. Одна з її подруг прорахувала мій гороскоп, коли я народився. Мав би одразу зрозуміти, що воно таке,— додав він, показуючи на малюнок козла.— Але я не прочитав цих нотаток як слід, не мав часу.

— То що означає сонце в першому домі?

— Нічого воно не означає, то маячня.

Робін бачила: Страйк не хоче визнавати, що все пам’ятає,— і їй стало ще смішніше. Страйк — зачеплений за живе й водночас потішений — буркнув:

— Незалежність. Лідерські якості.

— Ну...

— Та маячня це все, а нам і без астрології вистачає містичної бридні. Медіум, святе місце, Талбот з Бафометом...

— ...Айрін, у якої розбилася статуетка балерини Марго Фонтейн,— підказала Робін.

— Так, ще Айрін зі своєю довбаною статуеткою,— пробурчав Страйк і закотив очі.

З неба посипалася крижана мжичка, негайно притрусивши краплями стіл і записник Талбота. Зрозумівши одне одного без слів, Страйк і Робін підвелися і рушили до «лендровера».

Неподалік літня пані з волоссям кольору лаванди, чий день народження збігся зі Страйковим, сідала в «тойоту». Їй допомагало двоє жінок — мабуть, доньки. Навколо машини зібралися під парасолями родичі, усміхалися, балакали. Сідаючи в «лендровер», Страйк на мить замислився: чи доживе він сам до вісімдесяти років... і хто буде тоді поруч з ним?

22

Того вечора Страйк купив собі поїсти на вулиці й сам-один повечеряв у себе на горищі. Викладаючи сингапурську локшину на тарілку, він подумки визнав іронію ситуації: якби Ільза не прагнула так активно зіграти роль повитухи його романтичних стосунків з Робін, Страйк би зараз сидів у помешканні Ніка й Ільзи на Октавія-стріт і чудово проводив час у товаристві двох давніх друзів, та ще і з Робін, чия компанія йому не набридала — навіть попри те, що вони працювали пліч-о-пліч довгі години.

Вечеряючи, Страйк думав про напарницю: той «цьомик» на ретельно дібраній листівці, ті навушники, той факт, що вона тепер називає його за прізвищем, коли сердиться чи коли вони жартують. Усе це — ознаки чимдалі більшої близькості. Попри важке розлучення (про яке Робін говорить дуже мало) і попри те, що навряд чи вона шукає романтичних стосунків, Робін тепер вільна.