Владимир Кашин - Кривавий блиск алмазiв (на украинском языке)
Коли залишилося Адамадзе лише кiлька сантиметрiв, щоб повнiстю витягти коробку, нерви його не витримали. Вiн смикнув дужче, нiж слiд було, i, схопивши коробку обома руками, вискочив у коридор, їхнє купе було першим вiд тамбура i князь, опинившись в ньому, кинувся вiдчиняти дверi. Чорна нiч розкрила свої обiйми. В обличчя вдарив холодний вiтер iз снiгом i на мить ошелешив його. Секундна затримка стала фатальною для Адамадзе. Гауптштурмфюрер наздогнав його i вчепився в мiшок. Мовчки, важко дихаючи, вони боролися у тамбурi, видираючи один в одного здобич. Зимовий вiтер лiпив їм в обличчя колючим снiгом, та в гарячцi борнi вони цього не вiдчували.
Нарештi гауптштурмфюрер, молодший i мiцнiший вiд Адамадзе, в якусь мить зловчився i збив князя на порозi з нiг. Той, хапаючись за стiни вагона, випустив з рук мiшок i упав униз, у чорну снiгову круговерть.
Тим часом ешелон, минувши станцiю, уже збiльшував хiд. Курт Раух зачинив дверi вагона i, похитуючись, кульгаючи, повернувся iз здобиччю у коридор. У коридорi було темно i порожньо, i вiн полегшено зiтхнув...
16
Це була вузька нарада оперативно-слiдчої групи, якщо її так можна було назвати, учасником якої були тiльки двоє: слiдчий Спiвак i капiтан Андрiйко. Строки розшуку i слiдства пiдтискали, радилися майже щодня, i вiдривати усiх причетних до розшуку убивцi Гальчинської для участi у нарадах було недоцiльно. Основнi питання здебiльшого вирiшували при коротких зустрiчах слiдчий Спiвак i капiтан.
Цього разу Андрiйко порадував радника юстицiї тим, що знайшов, хто ховався пiд лiтерою "С" у записнику убитої жiнки: Хоча це був гаданий висновок, адже, крiм Славова, можливо, iснував серед знайомих Гальчинської ще якийсь "С", але з усiх бокiв Славов-Громославов найбiльше пiдходив до версiї "убивця - "С". З розповiдей знайомих i спiвробiтникiв Славова, це був високий молодик з кущиками чорних вусикiв пiд носом, нервовий. Помiтною рисою характеру була жадiбнiсть. Ласий до грошей, вiн цiкавився багатими жiнками, навiть якийсь час жив на утриманнi буфетницi з ресторану що годувала i одягала його. Закiнчив у свiй час музичне училище, працював хормейстером по великих клубах, непогано грав на гiтарi i спiвав, але виступав тiльки у платних концертах.
Словесний портрет актора i диригента Громославова цiлком спiвпадав з уявним образом потенцiального убивцi Гальчинської, тим бiльше що, з розповiдей хористок, вiн з якогось часу видiлив з усiх, навiть молодих i гарненьких, стару Гальчинську i став вiдверто упадати бiля неї.
Але подальше повiдомлення капiтана про те, що, як виявилося, Вiктор Iванович Славов чотири мiсяцi тому виїхав з Києва, помiнявши квартиру на Севастополь, позбавило слiдчого оптимiзму.
- Так усе гарно складалося, зав'язувалося в один вузол, поскаржився капiтан. - Подумайте тiльки: з'ясували, хто ховається пiд "С", установили, що це приятель Гальчинської, а тут раптом - давно виїхав! Втiм, - закiнчив свою розповiдь Андрiйко, - ми перевiримо, чи не з'являвся вiн за цей час у Києвi, чи не заходив до Гальчинської.
- Цiлком можливо, - ухопився за цей план Спiвак: - Це, правда, не дуже просто. Але наша мiлiцiя, я сподiваюсь, легко встановить iстину, - пiдлестився слiдчий.
- Якщо Славов користувався послугами Аерофлоту, - зауважив капiтан. - Там записують прiзвище за паспортом пасажира. Перевiримо корiнцi квиткiв... Але якщо приїхав поїздом чи машиною, буде складнiше. Та й iз авiаторами непросто. Кожної доби з обох аеропортiв Жулян i Борисполя вилiтають десятки лiтакiв iз сотнями пасажирiв на борту в усi областi i мiста Союзу, а так само i за кордон. Якщо перевiряти, скажiмо, весь грудень до кiнця року, а може, трохи й пiсля нього, то доведеться переглянути сотнi тисяч або й бiльше корiнцiв. Збожеволiти! Кожний корiнець перегорни, уважно прочитай прiзвище...
- Але наш карний розшук роботи не боїться.
- Еге ж, - почухав потилицю капiтан, - кепкуєте! А доведеться i вам посидiти за тими корiнцями. Ми вам дозволимо, - пожартував Андрiйко. - Та коли говорити серйозно, - додав вiн, - доведеться попросити у начальника людей. Самим нам не впоратися.
- Гаразд, - пiдсумував Спiвак, потираючи щоки i нiс. - Що iще у нас є, Остапе Володимировичу?
- Та наче нiчого, якщо не рахувати, що менi знову снився есесiвець, що на фото.
- Та ну вас, - засмiявся радник юстицiї. - Так i в мене часом бувало: щось втелющиться в голову i переслiдує як мара.
- Та я нiчого, просто так, - признався капiтан. - Є деякi додатковi деталi про Бородiя, але вони не мiняють картини. Працюємо й над версiєю "племiнницi", успiху поки що нема.
- А знаєте, що я вам скажу, Остапе Володимировичу, щодо племiнниць, - зауважив Спiвак, - вбивство чи не вбивство, а обох все одно доведеться притягати до карної вiдповiдальностi по статтi сто сороковiй за крадiжку майна, особливо огидної, аморальної, оскiльки крадено у мертвої людини, коли господар, у даному разi Гальчинська, не мiг захистити своє добро. Або навiть по статтi двiстi шiстдесятiй - як за мародерство.
- Маєте рацiю, Петре Яковичу, - погодився капiтан. - Жiночки хоч i не кримiногеннi особи, але правопорушення є, i закон має сказати своє слово,
- Так, у вас все, Остапе Володимировичу?- повернувся до справи убивства Гальчинської радник юстицiї.
- Та наче все на сьогоднi.
- Тодi слухайте, - продовжив Спiвак. - Учора на другому допитi лiкар Шумейкова дещо згадала. Вона розповiла, що Людмила Гальчинська давно збиралася поїхати в Баку щось продати з коштовностей, бо їй знадобилися грошi. Проте так i не з'їздила. Вона довго вагалася. Шумейкова сказала: "Боялася покинути хату, хоч i не признавалася в цьому. Я запропонувала, що поживу у неї, поки вона буде в Баку, так Людмила Йосипiвна чомусь страшенно розгнiвалася... На моє запитання: "Чому збиралася саме в Баку?" Шумейкова вiдповiла: "Не знаю". Так само Шумейкова не знає, до кого конкретно в Баку збиралася звернутися Гальчинська... Але, певно, хтось iз знайомих або й родичiв, ще нами не виявлених, у неї в Баку є... Яка ваша думка з приводу цього факту?
- Будемо опрацьовувати як ще одну версiю?- запитально подивився на слiдчого капiтан. Проте, оскiльки той мовчав, додав: - Але матерiалу навiть не нуль, а нуль з мiнусом... Єдине, що можемо зараз зробити, то це попросити бакинцiв, якi тримають на оцi своїх скупникiв коштовностей, що-небудь з'ясувати... Якщо їм пощастить установити, що Гальчинська хоч раз приїздила в Баку i до кого... тодi ми серйозно i за цю версiю вiзьмемось, я так думаю... А поки що розпорошувати сили не слiд...
У цей момент у дверi кабiнету Андрiйка постукали.
- Увiйдiть!- вигукнув капiтан i, повернувшись до Спiвака, сказав: - Я приготував невеличкий сюрприз.
Дверi вiдчинилися. Це справдi була несподiванка для Спiвака. У дверях стояв полковник Коваль. Вiн скинув волохату хутряну шапку i урочисто промовив:
- Здравiя бажаю!
Андрiйко пiдхопився з-за столу. Спiвак теж пiдвiвся i простяг руку полковниковi:
- Скiльки лiт, скiльки зим! Я вже думав, що ви десь узяли дiлянку i огiрки вирощуєте в теплицях... Хiба можна отак зникати?.. Прекрасний сюрприз ви приготували, Остапе Володимировичу, - повернувся до капiтана.
- Для мене це теж приємна несподiванка, Петре Яковичу, - сказав Коваль. - Радий вас бачити.
- Як живете, як справи?- поцiкавився Коваль, роздягаючись Проценти ростуть? Я маю на увазi розкритi справи.
Дмитро Iванович давненько не вiдвiдував мiське управлiння i з цiкавiстю розглядався, чи змiнилося щось вiдтодi, як вiн пiшов на пенсiю. Зараз йому здавалося, що все не так, як було.
- Проценти ростуть, але кiлькiсть нерозкритих справ теж росте. Злочиннiсть збiльшується. Борсаємось, як жаба в болотi, нiяк не вилiземо на сухе мiсце. Та ви нашi болячки i без нас знаєте. На собi вiдчували Одне слово, легше працювати не стало... - говорив капiтан Андрiйко. - От i зараз цiкава випливла справа, i хочемо з вами порадитися. Тому i потурбував вас, Дмитре Iвановичу. Адже так? звернувся вiн до Спiвака...
- Безумовно, - вiдповiв радник, юстицiї. - Але не приховуйте, Остапе Володимировичу, що про це ми з вами давно мрiяли, коли не змогли знайти вiдповiдь на запитання: "Звiдки у Людмили Гальчинської таке багатство?"
Спiвак розумiв, що запрошення капiтаном Коваля жодною мiрою не є акцiєю на зло йому.
Полковник Коваль щиро поважав Спiвака, зблизившись з ним, коли разом розслiдували кiлька кримiнальних справ. Радник юстицiї був професiоналом високого класу. Бiда прокуратури, як вважав Дмитро Iванович, який мав великий досвiд спiвпрацi з нею, що слiдство проводять звичайно молодi працiвники, люди лише з кiлькарiчним практичним досвiдом. Тiльки-но такий слiдчий вб'ється в пiр'я, набере досвiду, як його висувають у прокурори, а на його мiсце приходить новий випускник юрфаку. Таким чином слiдчi найчастiше є просто резервом для юридичної номенклатури. Спiвак працював слiдчим довго i не згоджувався на вищу, прокурорську, посаду. Вiн любив практичну роботу, щоденну боротьбу iз конкретним злом. В свою чергу, радник юстицiї знав полковника Коваля не тiльки iз розповiдей спiвробiтникiв, не тiльки iз сищицьких легенд про нього, газети "Радянський мiлiцiонер" та iнших друкованих органiв. Працюючи разом з Дмитром Iвановичем, вiн не раз захоплювався гострим розумом, тонкою логiкою, iнтуїцiєю полковника, його спiвчуттям до людини, хто б вона не була.
