Ірина Солодченко - Перекручена реальність
Вони зустрілися в єдиному в місті торговому центрі, який їй подобався. Зовнішнє цей торговий заклад був стилізований під ХІХ століття, а на стінах висіли малюнки сучасних авторів. Анатолій був вдягнений як менеджер середньої ланки: нові-новісіньки куртка та випрасувані штани зі стрілкою.
– Вам, мабуть, дивно… – почав чоловік після привітання.
– Я вже нічому не дивуюсь…
Він розсміявся і відсунувши стільця всадовив Ольгу за стіл…
– Ви знаєте… Дуже дякую, що згодились зі мною зустрітися, бо я тут нікого не знаю, а блукати містом на самоті набридло. До того ж, в мене лишився ваш телефон і … я вас часто згадував.
Підійшов офіціант і поклав на стіл карти. Оля заказала каву і морозиво.
– Може щось вип’єте?
– Хіба що коньяку до кави трохи влити …
Вони вели світську бесіду, нічого такого…Згадували свою зустріч в селі, Ольга запитала про Швайка. А про Ігоря вони не говорили, втім якийсь знак, що Анатолій знав про їхні «нестосунки» літав у повітрі. Все було чудово і Ольга поаплодувала собі, що не відмовилася від цієї зустрічі. Годину вони вели світські розмови, а потім Анатолій запропонував прогулятися містом, яке йому дуже подобалось. Ніякого прохання в нього не було, це вже було зрозуміло, ні про справу ніяку, ні підсудити комусь, ні засудити, нічого такого… І дійсно, має у кишені такого Швайка, який всі питання порозв’язує. А через Швайка і до Ігоря дорога, а той – до неї… Тож який сенс цьому Анатолію до судді районного суду по справах звертатися?
Зненацька йому хтось зателефонував. Відійшовши у бік, він порозмовляв і повернувся. Знову заговорили про театри, кіно. Анатолій запропонував піти в казино. Ольга відмовилася. Може на каток? Давно вже не каталася на ковзанах… Тож поїхали в «Метеор», а там… достобіса знайомих облич. Здалеку махнув рукою колишній прокурор їхнього району. А під’їхавши поцікавився, як це так, що суддя – на ковзанах, як простий смертний. Хіба не має можливості в більш кулуарних закладах ковзатися?
– А ви? – не зрозуміла Ольга, жарт то чи ні. – Вам можна, а мені – ні?
– Та я ж колишній! – засміявся прокурор і відкотився.
Анатолій пожалкував, що в їхньому місті нема такої ковзанки. Він вправно ковзався і навіть намагався виконувати якісь піруети. Потім почав розповідати, що його дружина віддає перевагу лижам, а він любить ковзани. Він увесь час відволікався на телефон, і Ольгу почало це дратувати. Після ковзанки він провів її додому… Біля самого під’їзду він натякнув на чашку чаю і переступив поріг. А у ліфта почав її цілувати так, що Ольга не встигла і отямитися. Щось відбивало бажання пручатися. Думка вертілася – що тут такого? Хіба вона не жінка? Анатолій – славний чоловік, не з вулиці, друг дитинства Швайка… Назар – той на своїй хвилі… Сьогодні є, а завтра майне десь… Вільний козак! Та щось і заважало…Думка билася в голові, як птах у клітці: запрошувати чи не запрошувати?
Та телефонна мелодія вирішила всі вагання.
– Пробачте.. Потрібно їхати, – з непідробним сумом сказав Анатолій після короткої розмови. – Можна, я вам колись зателефоную?
Ольга знизала плечима. Чому б ні?
А коли вийшла з ліфту, перше що почула – шум, галас та хмільні дівочі голоси за Назаровими дверима…
11
Головний редактор 21 каналу Петров зібрав співробітників і оповістив їх, що справи кепські. Є загроза рейдерського захоплення телестудії, і через те він пропонує оголосити «Марафон в підтримку 21-го» з голодуванням. Тут Петров побачив в очах підлеглих невеличкий переляк, який швидко минув. Напевно у порівнянні з біржею праці, голодування вже не здавалося таким страшним. Всі погодилися, а ведуча Васнєцова навіть запропонувала називати рейдерів «загарбниками». Алла Цвітковська виступила з іншою пропозицією – оголосити акцію «Підтримай улюбленого журналіста», натякаючи на свій рейтинг. …. А ведуча новин Проскурняк пішла ще далі і висунула пропозицію провести конкурс – «Намалюй улюбленого ведучого новин». Петров спочатку завагався щодо доречності цих конкурсів, та його переконали, що «на войне все средства хороши».
Тому без затримок розпочали телемарафон и оголосили голодування доти, допоки влада не втрутиться і не владнає ситуацію з каналом, а журналісти зможуть і надалі вести такі улюблені народом телепередачі, як-то: «Ранкова музична листівка» (де кожного ранку телефонували переважно бабці з жіночками, які замовляли своїм кумам та онукам радісні пісеньки), новини (які в народі називали «Новини МЧС», бо здебільшого освітлювали де хто вмер, скалічився, покінчив самогубством, втопився і таке інше»), «Істинна віра» (де освітлювали виключно події Московського патріархату) та «Історія міста» (де схожа на курку Васнєцова розказувала про якихось царів, королів та російських поетів, які колись мимохіть побували у місті або проїжджали кільцевою повз нього) ну и власне «Петрівська затока». Увесь інший час канал транслював американські фільми.
Петров персонально у прямому ефірі оголосив телемарафон «Захистимо 21-ий» і розчулено повідомив глядачів, що з вуст багатьох людей, які дзвонять їм на «пряму лінію», лунають звертання до мера, Генерального прокурора й особисто прем'єр-міністрові, щоб вони зупинили «загарбників». Потім зачитав звернення Губернатора до громадян міста: «Будь-яка спроба захопити телеканалу, на якому зараз перебувають люди, буде розцінюватися, як загроза життю й професійної діяльності представників ЗМІ, і в встановленому порядку будуть порушені кримінальні справи. Якщо буде потреба, то правоохоронні органи забезпечать порядок і охорону тим журналістам, які перебувають на телеканалі».
Щоб не дай Боже не позбавити городян улюблених телепередач голодування вирішили провести за графіком. «Вони воліють обезглавити студію, яка видає якісний телепродукт. Але ми склали такий графік, щоб це не ушкодило випуску передач, – заявила ведуча новин Юлія Проскурняк. – 17 років наш колектив працював під керівництвом Петрова й Крищенка. Вони створили канал, який полюбив глядач».
Тут Петров скривився й наказав більше не акцентувати увагу на 17 роках його керівництва. Самі головні – Петров із своїм замом Крищенком – замкнулися в кабінеті й розробляли план дій. Виникла потреба у пристойному ведучому чоловічої статі. Довго думали… Самим Петрову з Крищенком – не солідно, а дівчат ставити принизливо. Канал на 90 відсотків складався з жінок… Тож , то щоб вороги не назвали марафон «жіночим бунтом» конче потрібний миловидий хлопець. Згадали за Максимка з рекламного відділу… Викликали… Той спочатку пручався, що боїться камери, але його присоромили, нагадали про загарбників і біржу праці, а потім всунули у пристойний костюм з петрівского гардероба й поставили з мікрофоном в руках під софіти. Максимка напрочуд швидко зорієнтувався. Спочатку червонів і ганьбився, а потім розійшовся й навіть почав позувати та єхидничати. На стільцях студії кругом нього посадовили половину дівчат й тіток каналу з білими пов'язками «Голодую!», організували телефонні дзвінки, мобілізувавши на цю справу всіх родичів та знайомих, які обурювалися, гнівилися, сатаніли, що не допустять завойовників.
Правда, не все йшло так гладко. Один раз прорвався городянин, який прикинувся доброзичливцем, і зажадав побачити серед голодуючих Аллу Цвітковську, якій не завадило б схуднути. Петров негайно звільнив дівчину, яка відсікала недоброзичливців і посадив більш досвідчену Кручиніну. Дівчатко із плачем пішло додому, а глядач і не помітив, як досвідчена Кручинина зникла з рядів голодуючих.
… Марафон вже тягся три дні. Хоча насправді ніхто не голодував, а навіть навпаки, Петров із Крищенко підгодовували за свій рахунок. Та далі продовжувати не було сенсу. Дівчата мали квітучий вигляд, хоча й підбирали найхудіших. Недоброзичливці не припиняли вимоги побачити серед голодуючих Аллу Цвітковську. Петров вже і викликав Аллу і навіть спробував натякнути, що може…. Та подивившись на її рум'яні щоки та груди, що вивалювалися з декольте передумав. Він сказав, що викликав її тому, що давно забував сказати, щоб вона не називала літніх жінок, про яких вона веде репортаж бабами Шурами та бабами Надями ..
– А як їх називати?
– Пані Олександра, пані Надія…
– Буду я ще якусь бабу панією називати!
– Ну хоч по-батькові, а то..
Алла невдоволена піднялася й поїхала додому..
Петров витер потилицю і повернувся до своїх проблем. Ситуація затяглася…. Ішов третій день марафону, і як на третій день хвороби, він має вибухнути кризою… І ця проклята криза витала у повітрі. Одну ведучу вже забрав чоловік, інша втекла сама… Невиразні, схожі одна на іншу «улюблениці» телеглядачів збивалися купкою, поки пускали рекламу, пили чай без цукру, а гример накладала їм тіні під очима й малювала впалі щоки. Вони шепотілися і нагнітали атмосферу, що буде коли їх вигонять на вулицю…. Йти у центр зайнятості? Пішла чутка, що там всіх посилають на громадські роботи, які фінансує Айрапетов, один із потужних депутатів міської ради і один із «загарбників». То що – мітлою махати за 600 гривень? Інші казали, що освічених направляють до бібліотек книжки перебирати. Дівчатка засумували, натягли пов’язки і попленталися до студії …
