Любко Дереш - КУЛЬТ
Ззовні на храмі висіло кілька оголошень: «Здаю кварти ру», «Дешеві рецепти для похудіння, від тарганів та відкладан ня солей», «Роблю стрижку дома. Альона», «Ровер Орльонок, новий, пижджений, недорого» тощо. Одне найбільше оголо шення відразу привернуло його увагу.
«Великий чудотворець Василій Чесний проводить ціли тельські сеанси у Будинку Культури. Вхід вільний, кому помогло - 50 грн».
Далі йшла підбірочка титулів Василія Чесного: маґістр Чорної та Білої магії у третьому коліні, сьомий син сьомого сина, професійний ворожбит та врокознімач, артронік, діанетик та голова українського відділення Церкви Саєнто логії, спеціаліст від рольфінґу, Райх та ґештальт терапії, лозошукач ІІ категорії, дипломований медіум, екзорсист Воронезької лінії, досконало володіє WC та PR техноло гіями, допомагає відкривати Третє око, Третє вухо та Третю ніздрю (для, відповідно, яснобачення, яснослухання та яснонюхання), наверне на шлях істинний, прочищає чакри, відсвіжує аури, вирішує кармічні зав’язки. Надширокий спектр ворожіння - на калі, по узорах сперми на білизні при полюціях, на менструальних виділеннях, староскіфське ворожіння на варікоцеле та водянці яєчок, таємне конґолезь ке гадання на збовтаній сечі та спинномозковій рідині, забуте пророкування долі африканського племені бвіті на бебехах афтозної корови, і все це - за нікчемні 50 грн.
Банзай здивовано зайшов досередини. Перехрестився, відмовив молитву й розглянувся. У церкві він був сам. Серед тих, хто прийшов помолитися.
Бо при стіні стояла невеличка ятка: скраю ятки сиділа побожного вигляду бабуся москалиха. На яточці продава лися свічечки та свічки, вервички, лампадки та різного сорту фотоіконки не найкращої якості. Трохи глибше лежали книжки - Святе Письмо, Псалтир, Коран, Бгаґавад Ґіта, сповпчик підшивок випусків «Вартової Вежі», «Маґія»
Папюса, «Тайниє тібєтcкіє дактріни» пані Блаватської,
«Окультизм», «Сексуальна магія Заходу» Алістера Кроулі, книжки на бандитську тематику - «Вор в законє», «Мєсьть слєпова», «Я - вор» і тому подібне. А на самісінькому краю столика лежали барвисті піратські порновидання «Медові хлоп’ята», «Школярочка» та «Журнал на ночь»…
- Вибірайтє, маладой чілавєк, на любой вкус, не стидай цєсь… - заманювала його бабка.
До горла підкотився клубок нудоти. Хвилею накотилися запах кадила і солодкуватий аромат гнилизни.
Він вибіг із церкви, потрапивши під потужний снігопад.
Сніг прочистив його свідомість.
Банзай / коледж Він здивовано пройшовся порожніми коридорами. Від зрадницької тиші він увесь вкрився гусячою шкіркою.
На дверях пана Ярослава писало:
Sorry, Юрко. Я захворів, за мною приїхала моя киця. + Ярко + Так, хімік занедужав; Банзай на черзі. Він роздягнувся, взяв книжку, яку мав повернути пані Держиславі Черевусі.
Випив гарячого чаю і пішов. У грудях щось недобре булькало: видавалось, наче в легені налили добре горнятко киселю. Треба буде, мабуть, заглянути в медпункт до Аліски.
У пані Держислави була перерва. Вона тихо сьорбала гарячий чай і покусувала розмочене у ньому тістечко. Пила вона, певне, уже довго, бо уся поверхня чаю була вкрита набряклими крихтами. Під дошкою на підлозі стояв великий непрозорий кульок, напханий чимось вогким. Принаймні так то виглядало - у мокрих місцях целофан прилип до вмісту.
- А а а а а а! Юрко! Ну заходьте, заходьте…
Банзай сором’язливо зайшов (такі теплі вітання завжди вганяли його у червінь), виставляючи поперед себе книжку: зразу видно, навіщо він припхався. - Ісус се С солодкий, Юрку, як ви змарніли! - сплеснула учителька зморшкуватими руками. - Певно, десь, постійно недосипляєте? Але ж то в вашому віці себе треба берегти…
- Та так то воно й так… я вам книжку приніс…
Пані Держислава неуважно кивнула головою і полізла під стіл за якимось кульочком. Витягла його, поставила перед собою, розгорнула його горлечко і зачерпнула чайною ложкою з під чаю порядну порцію землі.
Йому ледь відвисла щелепа.
- А шо то у вас… - поцікавився він. - Земля?..
- Та так… Мені той мій лікар понадавав купу таблєток, але я навіть їх не пробувала, бо і так вони ніц не помагають.
Хоче той доктор, аби я вже скорше померла, жиби мати чистий спокій.
- Може, варто було почати з таблєток?
- А де я знаю… Я вже стара, таблєтки - то для молодих, а як мені та земля смакує, то чо я маю си відмовляти?
Банзай знизав плечима, в душі тихо мліючи.
- А то вам допомагає?
- А чи я знаю… помагає - не помагає, а до землі привикну. І так вже скоро мене поховають. Думаєте, я не знаю, жи мене тутай тілько з ласки тримають? Та той Андрій Ярославович тілько чекає, коли я вже спочину в Бозі…
Запала незручна пауза. Отак відразу ж утікати не випадало, тому Банзай знічев’я спитав:
- А де ваш кіт?
Пані Держислава насторожено поглянула на Юрка.
- А вам то яке діло? - спитала вона суворим тоном.
Банзай тепер взагалі не міг знайти собі місця. Пані Черевусі явно стало бракувати кількох клепок. Банзай глянув на картину з песиками, маючи намір піти геть. Учи телька скористалася моментом і перетягла чимось темним і вогким (целофан місцями поприлипав до вмісту) непрозо рий кульок під стіл. Банзай зробив вигляд, що нічого не помітив. Але у старої не було достатньо сили, аби підняти мішок у повітря, тому на паркеті внаслідок перетягування кулька залишився кривавий дугоподібний слід - від стіни під учительський стіл.
- Е… Василь десь пішов, - виправилася стара пані й підсунулася кріслом на слід, пробуючи затулити його. - Я йому і їсточки принесла, а він десь поплівся… Вічно міняє собі колєжанок. То одна, то інша… Так хвилююся за нього, може, де під машину попав…
Вузесенька цівочка крові проклала собі шлях через пилюку з під столу до Банзаєвих ніг. Юрко опустив погляд.
Закусив нижню губу і відсунув носак черевика. Цівочка текти перестала, але на кінці почала набухати блискучим червоним горбиком.
- Ну то я, певне, м м м, вже піду. М м маю, м м м м, зараз лєкції.
- Так так, ідіть, але дбайте за себе! Бо такі бліді як смерть! - стара пані підняла суху руку на прощання, а коли двері зачинились, незадоволено по старечому наморщила вуста і ввіпхала в себе чергову ложку землі.
4.
Аліска
- Запалення. Пневмонія, Юро. Ясно як Божий день. І п’яна коза допетрає. Моя вам рада - їдьте додому.
Юрко якось дуже невиразно покрутив головою, мовляв, може, і поїду, чом би й ні, провідаю стареньких батьків, погрію кості при домашньому вогнищі і таке інше.
Зрештою, Аліска не мала зараз наміру крутити щось із отим студентом, а тому особливої пильності не проявляла.
Не маленький уже, може й сам про себе подбати.
Студент вийшов із її невеликого (не набагато більшого, аніж у її гостя) кабінетика, обережно затуливши за собою двері. Він виглядав надто втомленим і виснаженим, щоб реально оцінювати стан речей. У якомусь сплеску материн ських почуттів на мить Алісці закортіло притулитися до того вимученого невідомо чим хлопця, обігріти його, напоїти липовим чаєм з медом, вкласти у тепленьке ліжечко і дбати, дбати, дбати про нього… але відразу ж відкинула такі непричесані думки пріч. І без денних марень у неї було багато чого до розмірковування.
Як, наприклад, їхні надзвичайно цікаві за своєю приро дою стосунки з Нелею Лісункою, вчителькою укрмови, дру жиною Полісуна, вчителя укрмови, внукою старої Лісунихи, вчителькою укрмови, невісткою старого Полісуна, вчителя укрмови, того Полісуна, котрий доводився двоюрідним внуком Андрея Сильвестра Полісуна, відомого народного вчителя з Карпат, свата зовсім іншого Полісуна, того, котрий мав п’ятьох синів Полісунів (до слова, усі вони виросли вчителями; усі, крім найстаршого, котрий ще підлітком пішов у тутешні ліси і не повернувся), котрий був правнуком древнього роду Полісунів просвітян, перші згадки про родину яких викарбувані на скрижалях Велесової книги.
Аліска сама не могла збагнути, як отака халепа трапилась.
Вона з дитинства була слухняною дівчинкою, брала кожне батьківське слово на віру, шанувала старших, помагала меншим, зустрічалася лише з акуратними чистенькими хлопчиками з порядних сімей і незаплямованим родоводом.
А тут на тобі маєш.
Перші враження про коледж і його підозрілих, сумнівної чести мешканців були не найкращі. Як на Аліску, надто багато епатажу й одіозності. Чи як то ще називають. А тут на тобі маєш: таку фантастичну кобіту зустріла - пані Нелю Лісунку, вчительку укрмови.
Напочатку це було дивне захоплення жінкою - її мане рами, її способом поведінки, її внутрішнім світом і способом сприймання світу зовнішнього. Пані Неля любила часом кинути під час балачки кілька недоречних фраз латиною, від чого Аліска просто умлівала. Або процитувати дзвінким голосом загорнутий віршик котрогось із когорти Розстрі ляних. Від останнього Аліска взагалі божеволіла.
А буквально два тижні тому Аліска якось так мимохіть усвідомила, що по самі рум’яні кінчики мочок вух закохана, точніше ЗАКОХАНА у свою тепер уже подругу Нелю. Таке невинне розуміння стало мікрошоком для її міокарда.
