Брати Капранови - Розмір має значення
Щиро кажучи, я відчайдушно блефував. Документи Міжпланетної виконавчої служби не мали права використовувати для прикриття навіть агенти УГС. Ця організація була покликана забезпечувати виконання рішень Верховного Галактичного суду, а тому мала страшенний авторитет і охороняла свої ексклюзивні права від усіх спецслужб. Подейкували, що насправді хлопці промишляють примітивним рекетом. МВС боялися тільки ті, в кого рильце в пушку. Але боялися сильно. І якби банк, до якого я звернувся, не відчував за собою гріхів, на мене вже давно б нацькували зграю юристів.
Чекати довелося рівно двадцять хвилин.
- Перепрошую, але чи не будете ви ласкаві перейти зі мною до віп-переговорної. На вас чекає Президент банку.
Це була операціоністка Лія, а з нею - ті ж самі мовчазні охоронці.
- Залюбки. Тільки прихопіть, будь ласка, мою каву. Я її там доп’ю.
Не змигнувши оком, дівчина взяла філіжанку до рук:
- Прошу.
Невеличка подорож тривалістю у три хвилини привела нас до модно обставленого приміщення, і я занурився в гостинні подушки шкіряної канапи.
- Ваша кава. Президент буде за кілька хвилин.
- Дякую.
Хай йому грець, а може, і справді податися в судові виконавці. Не пам’ятаю, щоб агентів УГС десь зустрічали з таким шиком.
- Доброго дня.
Президент був лисий, в окулярах і схожий на чемпіона Галактики з шахів.
- Судовий виконавець Мамай.
- Якщо можна, я хотів би подивитися вашу посвідку.
М’язи мого обличчя не поворухнулися навіть на міліметр.
- Залюбки, але є одна проблема.
- Проблема? - брови на безволосій голові поповзли вгору і досягли, здається, самої маківки.
- Так. По-нашому, біда. Моя посвідка лежить поруч із документами на арешт активів вашого банку. Дістати їх я можу тільки разом, але тоді в мене не буде заднього ходу. Ви розумієте?
Чемпіон Галактики закусив свою повну губу, мов п’ятикласник:
- Тобто ви хочете почати розмову як приватна особа?
- Абсолютно вірно! І якщо ми домовимося, то посадовою для вас я так ніколи і не стану.
- Говоріть.
Я набрав повні груди повітря:
- У вас є такий клієнт - «Кремл Ентерпрайзес»?
Не можу сказати, що я помітив вогник зацікавлення в очах мого шахіста, але головою він кивнув.
- Їхній бос - Ліон Родимчик. Знаєте такого? Так от, він перейшов дорогу дуже впливовим людям…
Президент банку застережливо підняв долоню:
- Якщо ви не проти, я попрошу зайти заступника, який займається безпосередньо цим клієнтом. Так буде правильно.
Я погодився, і господар взяв тайм-аут на доставку заступника. А я сидів і подумки вирішував питання - якщо вони так дбають, аби все було правильно, то якого дідька тоді бояться Міжпланетної виконавчої служби?
Президент тим часом давав вказівки секретарці:
- Знайдіть його хоч під землею, - певно, цей заступник не був найдисциплінованішим.
- Може, вам іще кави? Все одно чекаємо.
- Залюбки.
І поки секретарі займалися пошуками, ми пили каву у повній мовчанці. Воно й зрозуміло: які можуть бути спільні теми для розмови у керівника банку та рекетира з виконавчої служби?
На середині третьої філіжанки двері переговорної розчахнулися, і до помешкання стрімко увірвався кучерявий красень з голівудською посмішкою та відповідними манерами. Підлетівши до канапи, він радісно замкнув свої обійми на моїх плечах і проїхався своєю ідеально виголеною щокою по моїй.
- Привіт!
- Ви… ви знайомі? - президент отетерів не менше за мене.
Красень зупинився, замислившись, а потім простягнув мені свою долоню і радісно відрекомендувався:
- Ізо Лейбович! Нас знайомили, здається, на дні народження у Рудницькі. Так?
- Пан Лейбович, мій заступник, - підказав президент. - Він займається стосунками з державними органами.
Нічого собі, у них є спеціальний заступник для державних органів. Але мене він не влаштовує.
- Ви хочете спрямувати нашу розмову на офіційний шлях? - моя рука загрозливо потяглася до кишені.
- Бог із вами! - президент підхопився з місця і зробив своєму заступникові страшні очі так, щоб я цього не помітив. - Пан Мамай - представник Міжпланетної виконавчої служби.
Не можна сказати, що заступник припинив усміхатися, але його обличчя все-таки втратило частину оптимізму.
- Значить, ви дуже схожі на одного мого приятеля. Він теж, здається, працює у Галактичному суді.
Аут. Я такі подачі беру, не замислюючись:
- Суд і виконавча служба - різні організації. Але поки що я тут як приватна особа. Я наголошую: поки що.
- Це по Родимчику.
Брови Лейбовича злетіли вгору, демонструючи найвищий ступінь здивування.
- Родимчик?
- Родимчик, - повторив президент з притиском.
- Вже по кому, по кому, а по Ліону не може бути жодних проблем.
- Ти мені вже це казав. Звідки тоді взявся цей гой?
- У Родимчика високотехнологічне виробництво. Там дев’яносто відсотків - наука, а хіба наука може давати проблеми в суді?
- Про Кішона ти казав те саме, тільки там був салон краси, який не може давати проблем. І що вийшло?
- Кішон - це зовсім інша справа. Там ти знав усе від самого початку. Я з першого дня казав тобі…
- А тут?!
- Тут?
- Тут!
- А що тут?
Вони раптово замовкли і обидва обернулися до мене. Але я не забарився з відповіддю:
- А тут у нас викрадення технологічних ноу-хау. Контрафакт! - я навмисне обрав це порушення, бо, по-перше, його важко спростувати, а по-друге… по-друге, здається, відповідає репутації адона Родимчика в очах його власних банкірів.
- Макес им ойфн а бойх [15]! - президент схопився за голову.
Усе правильно. Найжорсткіші судові рішення в нас стосуються саме патентного права. Інтелектуальна власність охороняється законами суворіше, ніж будь-яка інша. Певно тому, що її найлегше вкрасти.
- Але до чого тут наш банк? - Лейбович усе ще намагався зберегти обличчя.
- До того, що Галактичний суд не може розбиратися, які гроші у вашому банку належать Родимчику, а які - ні, - мої співрозмовники синхронно витріщили очі. - Процес відбувався в Касіопеї, а там середньовіччя. Немає безготівки, немає банків, ходять тільки монети. Судді повідомили, що Родимчик весь час віддає свої монети вам. А ви натомість весь час даєте йому свої монети. Суддя спитав: навіщо вони міняються монетами між собою? - я пожалкував, що не захопив фотокамеру, аби зафіксувати вирази обличчя моїх клієнтів. - З точки зору Касіопеї це виглядає підозрілим, і суддя наказав заарештувати всі гроші гамузом.
Насправді я майже не ризикував. В історії міжпланетного суду були і значно екстравагантніші рішення, всі про це знали, а що найголовніше, знали й мої співрозмовники.
- Це незаконно, - нарешті вичавив із себе президент.
- Можливо, - радісно кивнув я. - Будете оскаржувати?
Оскарження в Галактичному суді тривало ніяк не менше року.
- А чого ви хочете?
- Я хочу, щоб ви організували мені зустріч із вашим клієнтом у своїй присутності. Мені треба запропонувати йому умови мирової угоди, але так, щоб це чули ви і могли вплинути на його рішення. Я хочу зустрітися на нейтральній території і чекатиму на вас із ним завтра, - я назвав місце і час зустрічі.
- Ну як я можу відповідати за свого клієнта? Ви ж розумна людина. А якщо він…
- Ізо! - президент ляснув долонею по столу. - Якщо ти з твоїм Ліоном разом не будете на цій зустрічі, я… ти знаєш, що я зроблю!
Лейбович раптово зблід.
- Ви не можете…
- Можу. Спробуй не прийти, тоді побачиш.
Фортеця капітулювала. Іще хвилина пішла на фінальний обмін люб’язними словами та запевнення в тому, що до післязавтра я не дам документам ходу.
У приймальні я потиснув обом співрозмовникам руки.
- Чекатиму на зустріч!
- Ви вже тоді працюйте з Ізо, - додав наостаннє президент.
- Але я можу апелювати до вас?
- У будь-яку хвилину.
- Тоді прощавайте.
Президент зник, а я в супроводі Лейбовича посунув до дверей.
Секретарка промурмотіла лагідним голосом:
- Ваш водій повідомив, що чекатиме на стоянці у дворі.
Я озирнувся. Лейбович стояв з індиферентним обличчям, а отже ці слова адресувалися мені.
- Мій водій?
- Він так сказав.
- Тоді нам коридором ліворуч, - підказав заступник зі стосунків з державними органами і гречно провів мене аж униз.
Так банкіри роблять, коли хочуть побачити, якою машиною їздить клієнт, та в такий нехитрий спосіб зробити висновки про його майновий стан. Я уявив Фімину машину і трошки занервував, але й тут, на своє здивування, виявився на висоті. Біля дверей банку на мене під усіма парами чекав здоровезний чорний лімузин і усміхнений шофер, який запопадливо розчахнув важкі дверцята.
- Приміть на згадку, - заступник простягнув мені масивну ручку з фірмовою символікою.
- Дякую, - я поклав подарунок до кишені. - Побачимось завтра.
- Обов’язково, - радісно відповів банкір.
