Брати Капранови - Розмір має значення
Не відкладаючи справи, ми вирушили на місцевий базар. І я мав нагоду черговий раз заощадити тридцять відсотків, скориставшись Фіминою машиною. Але хіба хочеш - мусиш.
- Ви тільки скажіть мені, як то раніше робили бізнес без усих оцих штучок? - мого господаря пробило на філософію. - Вірили на слово? Ха-ха-ха. Тепер ти можеш знати все про свого партнера. Скажіть, так можна домовлятися?
- Але ж і він про тебе теж знає все.
Фіма заплескав у долоні:
- Так в тому ж і дєло. І це тільки друга серія. А третя - знаєте яка? Що він теж в курсі, що ви про нього все знаєте.
Я знизав плечима:
- Тоді в цьому немає сенсу.
- Як нема? - мій господар аж захлинувся повітрям. - Це ж так просто! Я знаю про вас, що ви слухаєте мій телефон. Так? Тоді що я роблю? Я підіймаю трубку і дзвоню своєму луччему другу, і говорю йому, що домовився з прокурором, що завтра рано приїде опергрупа вас арестовувать. Я точно знаю, що ви зараз чуєте ці мої слова, і я здогадуюся, що ви будете робити після цього. Ви зберете манатки і поїдете в космопорт. І ранок зустрінете десь далеко у Центаврі, там, де нема договору про видачу злочинців. Правильно?
- Так, - у вуса посміхнувся я. - За єдиним виключенням - мене нема за що арештовувати.
- Ой, - скривився Фіма. - Кожен сам про себе точно знає, що його можна арештувати.
Цікава філософія, нема чого сказати.
А тим часом ми дісталися потрібного місця. І тут з’ясувалося, що мій господар серед базарних торгівців був за свого.
- Шалом, адоні Фіма! - звучало з-поза кожного другого прилавку.
Старий радісно кивав у відповідь. Пройшовши в найдальший закуток, ми зупинилися біля стійки з риболовецьким причандаллям.
- Бокер тов, хавері [13], - сказав мій попутник.
- Хаверим бе кібуцим [14] - відгукнувся маленький бородатий продавець.
Це було схоже на пароль.
- Пан з України цікавиться твоєю продукцією.
З дитинства був байдужим до рибальства. Чи, може, він має якісь особливі ехолоти, що можна застосовувати з мирною метою?
- Назвете марку чи будете дивитися каталог?
- Тільки мені потрібне найсучасніше обладнання, - про всяк випадок попередив я.
Бородань зверхньо, наскільки дозволяв зріст, подивився на мене.
- Старого не тримаємо.
- П’ять когерентних рефракційних камер, мікшер і панорамний комплект нічного супроводження. Риба на таку наживку піде?
Очі продавця полізли на лоба.
- А звідки… Ні, я щось таке чув, але навіть у нових каталогах… Я боюсь, що іще не скоро…
Знав би він, що ми в УГС працюємо з подібною технікою вже кілька років. Ці камери призначені для візуального спостереження за кількома об’єк-тами одночасно, вночі і, грубо кажучи, з-за рогу.
- А ти поспитай там у колег. Я купую гарантовано.
- Ну, тоді трохи почекайте.
Продавець схилився над монітором.
Іноді справді варто почекати. Особливо коли знаєш, на що чекаєш. За моїми відомостями, на чорній біржі озброєнь у Тель-Авіві саме сьогодні, абсолютно випадково мав з’явитися подібний комплект, принаймні я просив про це у вчорашній цидулці до Центру.
Бородань звів здивовані очі:
- Вам пощастило. Є одна пропозиція. Дуже схожа.
- Скільки?
Він закотив очі, щось підраховуючи.
- Десять тисяч.
Фіма схопився за серце. Я подумки теж. Ціну заправили вдвічі.
- Беру за шість. Май на увазі, що я знаю - ти заробляєш тисячу.
Мої слова не додали продавцеві оптимізму, але вибору не було ані в нього, ані в мене, і врешті-решт ми доторгувалися до семи. Переконавшись, що в мене є гроші, бородань ще раз попросив почекати і зник між прилавків. Звідки невдовзі повернувся, навантажений комплектом апаратури. Покупка була упакована в коробку з-під складаного стільчика - мрії кожного рибалки. Про конспірацію на базарі дбали перш за все.
- А зброю у вас можна купити? - стишивши голос до конспіративного шепоту, запитав я.
- Яку саме?
- Півавтоматичний армійський бластер А-35 із шумовою навіскою, - сказав я, уважно роздивляючись спінінг.
Замовлення виглядало дилетантським і мало на меті скомпенсувати мою надто велику обізнаність у техніці спостереження. Тепер в очах продавця я виглядатиму фраєром, який випадково дізнався про секретну апаратуру.
Продавець гребливо скривився:
- Беріть краще поліцейський або вже повний автомат. Навіщо вам ця пукавка?
- Якби мені був потрібен поліцейський, я так і сказав би, - я наполегливо вдавав лоха. - Точно такий у Кольки, мого друга, він дуже хвалив.
- Тьху-ти, - плюнув продавець. Він був справжнім знавцем і зневажав всіляку шушеру, яка цінувала шумові ефекти та вогняні фонтанчики.
- Навіщо вам бластер? - поцікавився мій господар, коли я відходив від прилавка, затиснувши під пахвою коробку від стільця, щоб не кидалася в очі, і урочисто виставивши вперед бластера, замаскованого під футляр для спінінга.
- Ви не забули, що на нас чекає зустріч із справжнім бандитом? А як я буду розмовляти з ним без зброї?
Фіма замахав руками, неначе гвинтокрил:
- Навіть не думайте! Брати зброю на зустріч із Кагановичем - страшна помилка! Це може бути… Я навіть боюся сказати, що це може бути. Майте Бога в серці! Всі наші бандити давно вже працюють у розмовному жанрі.
- Ви спочатку організуйте цей жанр, - грубувато зауважив я, - а потім вже будете розповідати про мої помилки.
Нічні клуби зазвичай працюють вночі, а вдень не працюють. У справедливості цієї простої тези я переконався, коли знайшов на майдані Намір не дуже помітні прозорі двері з вивіскою п’ятьма мовами, зокрема й українською. «Нічна красуня» - було написано великими літерами і нижче трохи меншими «Для тих, хто не любить світла». Що й сказати, гасло відповідало образу господаря, принаймні такому, який склався після вивчення його біографії.
Відвідини нічного клубу вдень мають тільки одну перевагу - ти точно не загубишся в юрбі відвідувачів. Тебе гарантовано помітять, особливо якщо робитимеш так само, як я. А що я робив? Я грюкав у двері та щосили гукав: «Салмане! Виходь! Вийди на світло, брудний пацюк!» Ну, і всілякі подібні трюки з дешевих детективних стрічок.
Хвилин зо п’ятнадцять мої дії не викликали жодної реакції, але нарешті після спроби залізти на кволу стійку світлової реклами прозвучав сонний голос:
- Я зараз викличу поліцію.
- Якщо ти вислухаєш мене, поліцію кликати не доведеться, - сказав я в напрямку дверей. Повинен же в них бути елементарний домофон.
Домофон був.
- Кажи. У тебе тридцять секунд.
Я зробив звіряче обличчя:
- Передай Салману Кагановичу, що я прийду сюди ввечері, об одинадцятій. Передай, що йому краще зустрітися зі мною і не дрочити долю. Зрозумів?
- А ти хто? - спитав голос без всілякої поваги.
Я не сумнівався, що мене фіксують усі камери спостереження.
- Хай Салман згадає, хто летів з ним у літаку з Брунею. Літак з Брунею, ти затямив, чи повторити?
Я свідомо обрав саме цей фрагмент біографії Салмана. Ордер на його арешт у Данії досі не втратив чинності, а це означало, що перевірити мої слова буде досить складно.
- А чому ти вирішив, що Каганович має до нас якесь відношення?
- А тому, що ти не перепитав у мене, хто це такий. Придурок! - я дико заіржав і пішов геть із виглядом переможця.
Сьогодні на мене чекав іще один важливий візит.
- Міжпланетний судовий виконавець Мамай.
Автоматичні двері банку слухняно розчинилися переді мною. У величезній операційній залі я обрав найближче віконце.
- Говорите українською?
- Так.
- Міжпланетний суд. Судовий виконавець Мамай. Мені потрібен начальник.
- Хвилинку.
Легенда поки що працювала бездоганно. У віконці швидко з’явилося нове обличчя із дещо стривоженими очима.
- Заступник начальника відділу роботи з клієнтами. Слухаю.
Я інтимно нахилився вперед:
- Дівчинко моя. Слухай уважно. У мене в кишені документи для арешту всіх ваших рахунків. Я їх не дістаю тільки тому, що хочу поговорити з вашим головним. Якщо протягом півгодини він мене не прийме, я дістану документи, і тут у вас почнеться веселе життя. Це я обіцяю особисто від себе. Але якщо мене приймуть, у вашої контори є шанс. Ви знаєте, що таке Міжпланетна виконавча служба?
Вона знала.
- Вам потрібна зустріч з Президентом?
- Не знаю, як це у вас називається. Але якщо він мені в якийсь момент заявить, що має недостатньо повноважень, нарікайте на себе.
- Зрозуміло. Лія, проведи пана до кімнати для переговорів. Ви не проти почекати кілька хвилин?
- Я ж сказав, що ви маєте цілих півгодини.
У супроводі ескорту з сексапільної операціоністки та двох молодиків із сек’юріті я дістався переговорної кімнати. Чай-кава-напої свідчили про те, що мене сприйняли всерйоз. Утім, відчувалося, що представники силових органів тут не рідкісні гості, принаймні паніки вони не викликають. Цікаво, що ця дівчинка вигадає, аби не допустити мене до керівництва?
