Ірина Солодченко - Перекручена реальність
2
Журналістка пішла, а в голові засіло дурне слово «сенсація». Навіть дорогою додому суддя згадувала спритну телевізійницю… І треба ж… Алла Жинсовська… Мабуть псевдонім… А насправді якась Маня Булкіна. Вдома розкрила тлумачний словник. «Сенсація – сильне, приголомшливе враження, яке справляє на громадськість певна подія, якесь повідомлення.» А «враження – це відбиток, залишений у свідомості, у душі чимось пережитим, сприйнятим». І який відбиток у душі та свідомості телеглядача залишить повідомлення про вбивство на автостоянці? І вона уявила собі як її сусід, пересічний водій маршрутного таксі Вітя, сидить перед телевізором і пережовує перші, другі й треті страви, що йому підкладає на тарелю дружина-домогосподарка. Та невже на Вітю, якого нічого в світі не турбує, окрім власної персони та оцієї тарелі, справить приголомшливе враження, що якийсь там Забаров когось вбив на околиці міста? Ні. Вітіна дрібна душиця зазнає хвилюючого враження лише тоді, коли йому дружина десерт вчасно не подасть.
Та то таке… Ця Алла (а більш за все Маня) сказала, що задля сенсації їй конче необхідно зняти очі підсудного… Невже це примусить Вітю на деякий час забути про свою тарелю? Нісенітниця якась…
Приготувавши на вечерю пельмені з супермаркету, суддя Дорош пішла вечеряти в зал до телевізора. Щойно поклала першого пельменя до рота, як зателенькав мобільний. То дочка нагадала, що завтра вони їдуть на цвинтар поминати померлу минулого року бабусю… Домовилися, що донька зі своїм дворічним сином Славком заїдуть за нею десь о десятій ранку. Леся вже все напорала і наказала матері нічого з собою не брати… Поклавши телефон на канапу, суддя зробила спробу взяти до рота другого пельменя та раптом почула з телевізору знайомий різкувато-зависокий голос.
– Репортаж мав бути з залу суду, де розглядається справа про вбивство середодня у спальному районі міста. Однак суддя Дорош забороняє пресі бути присутніми на судовому засіданні й висвітлювати це резонансне вбивство. Ось яка в Україні свобода слова! Ми вважаємо, що дороші та їм подібні настільки цинічно виявляють неповагу до закону й прав громадян, що не мають права носити суддівські мантії! Ні в чому не винного хлопця вбито колишнім міліціонером, який останнього часу ніде не працював. Міліціонер – вбивця…Що може бути жахливіше? Подейкують, йому довелося піти з внутрішніх органів через корупцію. Також є версія про кримінальні розбірки. Ми будемо стежити за подіями…
Далі суддя нічого не чула… Вона знов схопила мобільного. Ігор напевно вже дома, та то нічого: в його телефоні вона введена під кодовим ім'ям «Кузьмич»… Але він її скинув… Хвилин за десять таки перетелефонував.
– Алло!.. Ігорю, ти ще не спиш?
– Ні… Сиджу у дворі…Так добре… Прохолодно й затишно…Щось трапилося?
Ігор жив у приватному будинку за містом і мав змогу повноцінно відпочивати на свіжому повітрі.
– Ти дивився телевізор?
– Ні… з бані тільки-но вийшов… А що?
– Сьогодні до мене увірвалася на засідання журналістка з кінокамерою, шукала в справі Забарова якоїсь сенсації…Я, звичайно, зажадала аби кінокамеру винесли із залу суду, а вона… Уявляєш, сказала в репортажі, що «дороші та їм подібні не мають права носити суддівські мантії»… Що мені робити? Притягти до відповідальності за образу?
– От мерзотниця… Притягай, звичайно…
– Та коли мені цим займатися? У мене по три-чотири справи на день!…
– Не хвилюйся…. З якого вона каналу?
– З 21-го здається…
– Докладу всіх зусиль, щоб залагодити… Та не хвилюйся ти, заради Бога!… Ти що, плачеш?
– Та як тут не хвилюватися? Публічна образа судді! Вона шукала в справі Забарова якоїсь сенсації!… Уявляєш?
– Якої ще сенсації?
– А може вона має рацію? Вбивство людини… Хіба то не сенсація?
– Взагалі-то сенсація.… Та, на жаль, не в цьому світі… Ті самі газетярі й телевізійники затягали це слово, бо намагаються видати за сенсацію будь-що…
– Почекай, тут у мене тлумачний словник під рукою.. «Скандал – це подія, голосна сварка, що порушують порядок». Тепер зрозуміло… Вбивство – це подія, тобто скандал… Але журналісти ганяються за сенсацією! Вважають, що салогуб на кшталт мого сусіди Віті обожнює сенсації. А щоб витягти із скандалу сенсацію потрібно, виявляється, показати великим планом очі «скандаліста»!
– Так, мила моя… Це тільки ми з тобою знаємо, що судовий процес провадить приголомшливе враження лише на прямих учасників цієї події…
– Ігорю, а якщо великим планом показати очі скандаліста, – потроху заспокоюючись промовила суддя, – то може це й буде сенсацією хоча б для частини населення? Може хоч когось ці очі схвилюють? Може я дарма не дозволила їй знімати? А з другого боку, що вона хотіла побачити в тих очах? Скільки я в них не заглядаю, та бачу лише страх за самих себе…
– Лягай спати… Я все владнаю… Вона вибачиться…
Суддя поклала мобільного телефона на стіл і пішла викидати захололі пельмені у смітницю…
3
…Ольга Володимирівна йшла на роботу як і звичайно пішки. Дорогою згадувала сьогоднішні справи. Перше засідання – наркоман, що нібито вирізав телефонний кабель. Напевно доведеться повернути справу на дослідування. Явно опера навісили на хлопця… Потім два хуліганства й знову Забаров… Справа дійсно заплутана. «От посиділа б на засіданнях та послухала», – продовжувала суддя подумки сперечатися з журналісткою. – Для тебе вбивство – це роздмухана сенсація, а суддя подібний до лікаря, який не може звикнути до смерті своїх пацієнтів. Навіть дітлахи, що колись грались у моєму залі засідань, знають, що переважна більшість убивств трапляється на побутовому ґрунті. І це теж…І це теж? А адвокати? Класика: зазвичай намагаються перекваліфікувати на ненавмисне, необережне вбивство… Така вже їх робота… А якщо вбивство кваліфіковане, силуються витягти на просте. Для простого шукають пом'якшувальні обставини….
Діставшись роботи суддя наказала помічникові ні з ким її не з'єднувати й нікого не впускати. Вона буде готуватися до слухань.
Отже, допит свідка Лисенка, вітчима Забарова, нічого не висвітлив. Лисенко намагається змалювати самозахист. Підсудний якось підсвідомо назвав вітчима Мішанею…. Що в них за стосунки? Кволий Лисенко набагато старший за Забарова. А той його так поблажливо: Мішаня… Далі…Частина перша статті 115 – це умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, яке тягне за собою від семи до п'ятнадцяти років. А умисел Забарова полягає в тому, що він усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачав його суспільно небезпечні наслідки. Якого характеру є умисел Забарова: прямий чи непрямий? Прямим вважається умисел, якщо особа бажала настання небезпечних наслідків. Та ні… Не схоже… По всьому Забаров не бажав смерті того хлопця… Тож напевно умисел був непрямим, тобто Забаров хоча й не бажав, але свідомо припускав настання смерті. Він не бажав смерті хлопця… Звісно не бажав… Але свідомо припускав її настання. Свідомо… Тому що притомна людина розуміє, які наслідки може мати розмахування зарядженим пістолетом.
Про кваліфікацію тут не ведеться, і прокурор її не зажадає. А що може зм'якшити провину Забарова? Які привілеї дає йому Кримінальний Кодекс? Стаття 116 «Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання», стаття 118 «Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або в разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця», стаття 119 «Вбивство через необережність». Ось і увесь арсенал адвокатів… Чи знаходився Забаров у стані сильного душевного хвилювання? Можливо… Чи перевищив межі необхідної оборони? Навряд чи… Таким, що обороняється, його допоки важко назвати. Хоча, подальший розгляд покаже…. А щодо необережності, то її два види: злочинна самовпевненість та злочинна недбалість. Якщо в діях Забарова і була необережність, то у вигляді злочинної самовпевненості… Забаров передбачав можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, але міг легковажно розраховувати на їх відвернення. Словом, то справа адвокатів відпрацьовувати свій «пом’якшувальний» хліб. На сьогодні слідчий визначив вбивство умисним, але без кваліфікуючих ознак, передбачених частиною 2 статті 115, а також без ознак, передбачених статтями 116-118, зокрема вбивства в обопільній сварці чи бійці або з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим.
І ось її завдання – продертися крізь накопичення фактів, свідчень, аргументів, лжесвідчень, натиску й об'єктивної реальності з метою встановлення істини.
А що за особистість цей Забаров? Колишній спецназівець… Зі зброєю на «ти». З цього й будемо виходити…
Потихеньку відчинилися двері, й до кабінету боязко зазирнула секретар Марина.
