Андрiй Чайковський - Сагайдачний
- Не журись, отамане, - кричав йому в ухо Iбрагiм. - Ми пливемо добре. Цей вихор пожене нас прямо в лиман. Може, якраз ця буря стане нам в пригодi, щоб уйти вiд турецької неволi.
Байдаки i галери гнали стрiлою у Днiстровий лиман. Де були тодi турецькi кораблi, нiхто не вiдгадав.
Тривало так довший час, а буря не вгавала. На морi завелось пекло. Сагайдачному зацiпенiли руки, котрими держався колiсця. З вихру прочувались йому якiсь людськi голоси, то знову - звiрячий рев. Та не зважаючи на тi страхiття, йому не сходило з ума, що з суднами сталося, i тим дуже турбувався. Вiн промок до сорочки, його кинуло в дрож, мов в лихорадцi.
Здавалося йому, що то якийсь страшний сон. По тяжкiй працi, невиспанiй ночi вiн попав у памороку, в якийсь пiвсон, що хвилями забувався, що з ним робиться, Потурнак, держачися колiсця, держав зубами Сагайдачного за рукав, коли йому надто рука закостенiла.
Нiхто не вгадав, як довго плили, поки стала вихура меншати; галера менше хиталася, хоч дощ лляв, мов з бочки.
Iбрагiм каже:
- Менi здається, що ми вже в лиманi, чую менше хвилювання, хоч буря ще гуляє.
Згодом став i вiтер меншати, i на свiтi трохи прояснилося.
- Так воно i буде, - говорив потурнак. - Ми вже, певно, не на морi. Коли буря стишиться, треба давати знак байдакам, щоб збирались до нас, хто уцiлiв. Я найбiльше боявся, щоб так часом одна галера не вдарила о другу, тодi би обидвi пiшли на дно. Держись цупко колiсця, а я пiду пiд палубу галери, та, може, знайду яку ракету…
Йдучи в чотири боки, так, як моряки ходити знають, по мокрiм ковзкiм помостi, зайшов Iбрагiм до перелазу i полiз туди, всередину. Там молились козаки та гребцi, яким не було тепер жодної роботи, а Антошко ревiв за паном i рвався наверх. Другi його не могли вдержати.
- Отаман приказав поглядати за ракетою. Давайте менi мiрило i льотку, менi здається, що ми вже у лиманi. Давайте менi ще яке кресиво, щоб ракету пiдпалити.
Галера стояла на мiсцi i дуже хиталась.
Тривало довго, поки знайшли ракети. Пiд палубою було темно, мов у льоху.
Iбрагiм полiз з тим нагору, роздививсь на секстантi, помiрив глубiнь. Тепер повиходили i другi. Iбрагiм приказував усе iменем отамана. Сагайдачний задеревiв i не мiг з мiсця рушитися, його пiдвели пiд руки i завели пiд помiст. Там його треба було передягти у сухе.
Iбрагiм закинув якiр, бо днiстрова вода пхала галеру взад, до моря.
Тепер запалено ракету. Вона стрiлила високо вгору, полишаючи за собою огняний слiд.
Тим, що плили в байдаках, прийшлося тяжче переживати страшну бурю.
Морськi хвилi кидали байдаками, мов лушпинкою на всi сторони. Хвиля води позаливала судна. Люде, стоячи у водi, мусили держатись цупко борту, щоб їх вода не змила у море. Про веслування не було мови. Лише деколи керманич справляв кермо так, щоб судно не стало до хвилi боком. Кiлька суден розбилося через те, що одно ударило друге. Люде плили по водi, держачись плаваючих дощок, поки не потонули. Нiкому було потопаючих рятувати. Кiлька суден кинула вода на галеру, i вони теж порозбивались зовсiм. Щасливим вважав себе той, кому поталанило добитись цiлим судном у лиман.
Побачивши ракету на отаманськiй галерi, усi охнули з радостi i стали хреститися та дякувати Богу за врятування з цього пекла вiд неминучої смертi. Судна, наповненi по край водою, плили з натугою у те мiсце, де вискочила ракета. Люде стали вичерпувати воду з байдакiв чим попало.
На свiтi ставало щораз яснiше, хоч сонце давно зайшло.
Вiд моря доходило гудiння б'ючих хвиль. Iнколи хвиля порушувала воду аж у лиманi, i вiд цього судна колихались.
Сагайдачний вийшов на палубу галери i приказав плисти далi горi водою. Козаки черпали далi воду i робили веслами, пливучи проти води.
Порушались черепашиним кроком цiлу нiч. Судна були тяжкi i неповороткi, бо годi було усю воду з них вичерпати.
Вже стало свiтати, як добрались до острова, про який говорив потурнак.
Острiв забовванiв здалека, i козаки добували останнiх сил, щоб до нього добратися.
На островi, цiлком пустiм, щойно пробудилось життя, защебетали птицi, заколихались високi дерева. Судна причалили до острова, i козаки стали виходити на берег. Кожний стрясував з себе воду, а далi пороздягались догола, i пiшли з сокирами в лiс за паливом та стали волокти до берега сухi зломи та галуззя. На березi запалали яснi огниська. Повиносили з суден казани, порозвiшували на тринiжках над огнем i стали варити кашу. Пожива була захована в бочках, i тому вона не замокла. Тепер стали викручувати одежу з води i сушили бiля вогню.
Знайшовся на байдаках великий волок, його затягли у воду i набрали стiльки риби, що ледве притягли до берега. Козаки йшли у воду з ножами i келепами, щоб побити пiйману рибу. Пiймали тут сомiв, i осетрiв, i багато дрiбнiшої риби. Витягнули кiлька човнiв на берег, обернули горiдном i на цiм справляли рибу, мов на столi, рубали на куски i кидали у казани.
За той час походжав Сагайдачний по острову i промишляв, як би тут переждати час, поки буде можна вiдплисти додому. При ньому держався Антошко i потурнак, котрий все ще боявся, щоб на нього не кинулись бранцi, бо вони все ще дивились на нього бiсом.
Сагайдачний приказав Жмайловi почислити втрату, оглянути байдаки i поправити, що треба, оглянути мунiцiю i зброю. Вiн наставив Марка обозним.
Люде увихалися, мов мурашки, хоч були голоднi i знеможенi. Щойно, як кухарi зварили їжу, як повиймали з байдакiв коритця i всипали вареної страви, тодi в кожного душа вступила.
По обiдi поклались на травi вiдпочити, опiсля, як просушилась одежа, i поодягалися. Тодi розпочалось стукотiння коло направи байдакiв.
Сагайдачний послав Жмайла з кiлькома човнами розглянути край моря. Треба було незамiтно пiдглянути, де дiлись турецькi судна, чи сторожать лиману, чи, може, пропали в часi бурi.
Жмайло плив, криючись у прибережних очеретах, аж на кiнцi лиману помiтив турецькi галери. Козацькi човни ховалися в очеретах i пiдпливали далi плесами, якi тут були.
Тут побачили, як з одного великого турецького корабля спущено на воду човен, в який залiзло двоє гребцiв i двоє туркiв. Вони поплили горi водою.
- Ми цих гарненько захопимо, а вони нам вже все скажуть.
Турки минули козакiв i плили далi. Тепер за ними стали козаки пiдкрадатися, все ще ховаючись помiж трощею. Як вже вiдплили вiд моря шматок дороги, Жмайло каже:
- Чого нам тепер їх соромитися, ми їм тепер заступимо дорогу i - на аркан.
Козацькi човни виплили на чисту воду i подались за турецьким судном, поспiшаючи, щоб його догнати. Турки думали зразу, що це турецьке судно. Лише як наблизилися, пiзнали помилку. Вони завернули свiй байдак, думаючи втекти. З турецького човна показались два дула рушниць. Та в тiй хвилi один весляр пiдняв весло i вдарив турка по головi, а другого штовхнув веслом в груди так, що вiн впав через борт у воду враз з рушницею. Веслярi стали кликати до козакiв:
- Ануте, брати, до нас! Ми турецькi невольники.
Жмайло кликав до них:
- Витягнiть цього з води, щоб не втопився, нам "язика" треба добути…
А турок, що упав у воду, вхопився руками за човен i хотiв його вивернути. Гребцi не давались, поки надплили до них козаки. Пiймали турка за шиворот i витягли до себе. Вiн був мокрий i дуже задихався, ледве дух переводив.
- Ви пливiть за нами, - каже Жмайло, - а коли б тамтой очуняв, то привезiть його живого теж.
- Що привезли? - питають козаки, як Жмайло приплив до острова.
- Гостинця вiд султана.
Зв'язаного турка повели перед Сагайдачного. За товмача став Iбрагiм. Вiн став його розпитувати.
А турок - нi словечка. Стоїть i дивиться з погордою i страшною лютiстю на козакiв.
Треба його було припекти. Сагайдачний обiцяв йому, що коли скаже правду, то його помилують. I турок послухався та розказав таке:
- Про варненський погром донесло одне судно, якому поталанило втекти з пристанi до Бургаса. Паша вирядив зараз погоню з двадцяти воєнних кораблiв, котрi в пристанi були пiд рукою. Турки думали, що ще застануть козакiв у Варнi. Але приплили запiзно i пустилися здоганяти. I були б, певно, здогнали, бо поставили по двi пари веслярiв до одного весла, щоб гребли наперемiну. Та їм перебила буря. Чотири кораблi потонуло. Осталось ще шiстнадцять, i тi розставились при кiнцi лиману так, що нiкуди козакам перекрастися. На кораблях є гармати. Кораблi стоять на якорях боком з налаштованими гарматами. А щоби пливуча з рiки вода не пообривала якорi, то поприпинано їх збоку, ще й вiд рiки. Вони там можуть стояти хоч би мiсяць, бо харчiв у них доволi. Паша, висилаючи флот на козакiв, загрозив ватажковi, що коли б козакiв не розбив i не знищив усе вiйсько, то немає чого вертатися, бо жде його неперемiнно смерть. За пiдмогою послав ватажок до Хаджi-бея i до Очакова, i нi одна козацька голова звiдси не втече.
Сагайдачний став тепер перед важким питанням: що йому далi робити, щоб звiдсiля видiстатися? До цiєї пори зробив добре, що потурнака в усьому слухався; коли б не сховалися у лиман, то досьогоднi турки були би їх розтрощили. Тепер хiба знову в потурнака ради питати? Нi, треба щось путнього самому видумати. Годi все робити чужою головою, а потiм зiбрати признання за те, що другi зробили, i стати мальованим отаманом.
